ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2006 р. | № 3/362 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Данилової Т.Б., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. |
у справі | № 3/362 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Готельний комплекс “Либідь” |
до | 1) Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Купава” |
про | визнання частково недійсним договору № 129 від 10.10.2003 р. |
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача: | Беляневич В.Е., дов. № 75 від 23.03.2006 р.; |
відповідача-1: | Сіпунова С.С., дов. № 69 від 10.07.2006 р.; |
відповідача-2: | — не з’явились; |
В С Т А Н О В И В:
У липні 2006 р. Відкрите акціонерне товариство “Готельний комплекс “Либідь” (далі –Комплекс) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило визнати частково недійсними з моменту укладання наступні положення п. 12 договору № 129 від 10.10.2003 р. купівлі-продажу пакета акцій Комплексу, створеного в процесі приватизації (далі –Договір № 129), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву (далі –Відділення) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвестиційна компанія “Купава” (далі –Компанія): формулювання абзацу першого “...на підставі договору про надання фінансової допомоги для погашення довгострокових грошових зобов’язань від 10.10.03 шляхом перерахування на розрахунковий рахунок відкритого акціонерного товариства “Готельний комплекс “Либідь” суми боргу” та абзац другий у цілому.
Позовні вимоги Комплекс обґрунтовував тим, що відповідні положення п. 12 Договору № 129 не відповідають нормам Закону України “Про приватизацію державного майна”, Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” та рішенню Київської міської ради від 30.01.2003 р. № 255/415 “Про приватизацію комунального майна у 2003 році” (далі –Рішення № 255/415).
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.08.2006 р. (суддя Хілінська В.В.) позовні вимоги Комплексу задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. (колегія суддів: Отрюх Б.В., Бондар С.В., Верховець А.А.) рішення господарського суду м. Києва від 15.08.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що положення п. 12 Договору № 129, які є предметом спору, суперечать Рішенню № 255/415 і не відповідають ст. ст. 21 та 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” та Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.
Відділення звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р., у якій просить вказану постанову і рішення господарського суду м. Києва від 15.08.2006 р. скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Відділення обґрунтовує тим, що Комплекс є неналежним позивачем по справі, оскільки він не є стороною Договору № 129, а підстави для визнання недійсним п. 12 зазначеного договору відсутні.
Комплекс скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслав відзив на касаційну скаргу Відділення, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. та рішення господарського суду м. Києва від 15.08.2006 р. –без змін. Відзив мотивований тим, що вказані судові акти є обґрунтованими, прийнятими з урахуванням усіх обставин справи та належним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Компанія не скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Відділення не надіслала, що не перешкоджає касаційному перегляду постанови апеляційного господарського суду, яка оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників Комплексу та Відділення матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Відділення не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
– Рішенням № 255/415 затверджено перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких належать територіальній громаді м. Києва та підлягають продажу на конкурентних засадах, серед яких –36,32 % акцій Комплексу, спосіб приватизації –аукціон за умови погашення наданої фінансової допомоги (п. 8 Додатку № 2 до рішення);
– в газеті “Відомості приватизації” № 32 (269) від 20.08.2003 р. було опубліковано інформаційне повідомлення про продаж на аукціоні пакету акцій Комплексу на умовах повернення довгострокових зобов’язань Комплексу станом на 30.06.2003 р. у сумі 6 791,5 тис. грн. в термін одночасно з оплатою за пакет акцій (п. 7 повідомлення);
– між Відділенням та Компанією було укладено Договір № 129, предметом якого є продаж 4 278 штук акцій Комплексу за ціною 11 459 000,00 грн., п. 12 якого передбачає погашення Компанією довгострокових зобов’язань Комплексу перед Головним управлінням комунального і готельного господарства та туризму Київської міської державної адміністрації (далі –Управління) шляхом перерахування Компанією відповідної суми Комплексу.
Відповідно до частини четвертої ст. 3 Закону України “Про приватизацію державного майна” відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з абзацом першим частини другої ст. 18 Закону України “Про приватизацію державного майна” засновник акціонерного товариства встановлює відповідно до плану приватизації (плану розміщення акцій) способи, обсяг і строки продажу акцій.
Частина друга ст. 19 Закону України “Про приватизацію державного майна” визначає, що інформація про строки та умови проведення аукціону, конкурсу, випуску акцій у вільний продаж повинна бути опублікована в інформаційних бюлетенях органів приватизації, центральній та місцевій пресі не пізніш як за 30 календарних днів до дати проведення аукціону, конкурсу, випуску акцій у вільний продаж.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що Київською міською радо (яка представляє власника пакета акцій Комплексу –територіальну громаду м. Києва) на підставі норм Закону України “Про приватизацію державного майна” прийнято рішення (Рішення № 255/415), згідно з яким умовою приватизації (купівлі) 36,32 % акцій Комплексу є погашення наданої йому фінансової допомоги (повернення довгострокового зобов’язання) перед Управлінням, про що надрукована відповідна інформація в газеті “Відомості приватизації” № 32 (269) від 20.08.2003 р.
Частина друга ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” вказує, що до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов’язання або зобов’язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, зокрема, щодо погашення боргів.
Виходячи з наведеної норми Закону України “Про приватизацію державного майна”, Рішення № 255/415 та інформаційного повідомлення, надрукованого в газеті “Відомості приватизації” № 32 (269) від 20.08.2003 р., колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Договір № 129 мав містити положення щодо зобов’язання Компанії погасити перед Управлінням борг з наданої Комплексу фінансової допомоги у розмірі 6 791,5 тис. грн. (положення про повернення довгострокового зобов’язання), тобто про перерахування Компанією вказаною суми Управлінню.
Проте, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в порушення зазначеного, положення п. 12 Договору № 129, які є предметом спору, містять зобов’язання Компанії перерахувати суму у розмірі 6 791,5 тис. грн., не Управлінню, а Комплексу на підставі договору про надання фінансової допомоги від 10.10.2003 р., з метою подальшого її перерахування Управлінню.
Таким чином, зважаючи на зазначене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що положення п. 12 Договору № 129, які є предметом спору, не відповідають вимогам ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” та Рішенню № 255/415.
Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням господарського суду м. Києва від 07.02.2006 р. у справі № 6/260-18/593-18/665, яке набрало законної силу, договір про надання фінансової допомоги від 10.10.2003 р., укладений між Компанією та Комплексом, на який зроблено посилання у положенні п. 12 Договору № 129, яке є предметом спору, визнано недійсним з моменту укладання як такий, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки передбачає виконання приватизаційних зобов’язань Компанії (покупця) за рахунок коштів Комплексу.
Згідно ж з частиною першою ст. 21 Закону України “Про приватизацію державного майна” державне майно може бути придбано за рахунок власних і позичених коштів покупців, які мають право брати участь у приватизації відповідно до цього Закону.
Тобто, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції про невідповідність оспорюваних положень п. 12 Договору № 129 ст. 21 Закону України “Про приватизацію державного майна”, є обґрунтованими.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується також і з тим, що посилання у п. 12 Договору № 129, який є предметом спору, на договір про надання фінансової допомоги від 10.10.2003 р. є неможливим, оскільки останній визнано недійсним з моменту укладання.
Відповідно до частини першої ст. 48, ст. 60 ЦК УРСР (які були чинними на момент укладання положень п. 12 Договору № 129, які є предметом спору) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
Беручи до уваги вказані норми ЦК УРСР, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та другої інстанції обґрунтовано визнали недійсними положення п. 12 Договору № 129, які є предметом спору.
Посилання Відділення у касаційній скарзі на те, що Комплекс є неналежним позивачем по справі, оскільки він не є стороною Договору № 129, є необґрунтованими, враховуючи таке.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, внаслідок включення до Договору № 129 положень п. 12, які оскаржуються, зобов’язання Комплексу перед Управлінням залишились невиконаними, хоча погашення цих зобов’язань, виходячи з умов приватизації, повинно було здійснюватись безпосередньо Компанією.
Таким чином, оспорювані положення п. 12 Договору № 129 порушують права та інтереси Комплексу.
Частина перша ст. 1 ГПК України встановлює, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Відділення не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. у справі № 3/362 господарського суду м. Києва –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Т.Б. Данилова
Суддя В.І. Шаргало