РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/1624/13Головуючий суду першої інстанції:Собєщанська Н.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"03" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівПриходченко А.П., Самойлової О.В.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 22083,51 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між Банком та ОСОБА_6 26 травня 2006 року укладений кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит у сумі 4600 грн. з оплатою 36 % річних та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, відповідач зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів порушив, у зв'язку з чим станом на 31 вересня 2013 року у відповідача виникла заборгованість у сумі 22083,51 грн., що становить: заборгованість за кредитом - 6136,41 грн., заборгованість зі сплати процентів - 14419,31 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500 грн., штрафу (процентної ставки) - 1027,79 грн.,, яку позивач просить стягнути.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2013 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_6 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 22083,51 грн. та судові витрати.

Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Так апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні справи необґрунтовано не застосував наслідки пропуску позовної давності Банком, не звернувши уваги на те, що п.5.4 договору передбачені строки виконання зобов'язання, тому початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен сплатити черговий платіж, одна не сплатив. Останній платіж був сплачений боржником у 2009 році.

Також суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував факт викрадення грошових коштів з картки відповідача. Так, про зміну номеру відповідач повідомив банк в усній формі, як того передбачає п. 6.4 договору, підтвердженням чого є квитанція про сплату грошових коштів в сумі 3 грн. Таким чином, працівники банку перепідключили послугу на новий номер, не заблокувавши старий, чим сприяли крадіжки грошових коштів з кредитної картки відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з наявності у відповідача ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором в розмірі 6136,41 грн., зі сплати процентів - 14419,31 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500 грн., штрафу (процентної ставки) - 1027,79 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків за договором, що стало підставою для задоволення позову. При цьому суд першої інстанції послався на те, що позивачем при зверненні до суду не пропущена позовна давність, на застуванні якої наполягав відповідач, оскільки Банк звернувся до суду в межах строку дії договору відповідно до п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг.

З таким висновком суду першої інстанції не може повністю погодитись колегія суддів, виходячи з такого.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 26 травня 2006 року укладений кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит у сумі 4600 грн. з оплатою 36 % річних кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно умов договору ціль надання кредиту є придбання продукції. Взяти на себе зобов'язання боржник належним чином не виконав.

За розрахунком Банку станом на 31.08.2013 року у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 22083,51 грн., що становить: заборгованість за кредитом - 6136,41 грн., заборгованість зі сплати процентів - 14419,31 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500 грн., штрафу (процентної ставки) - 1027,79 грн.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦПК України).

Задовольняючи позов про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що Банк звернувся до суду з позовом в межах строку дії договору, а тому не пропустив строк позовної давності.

З таким висновком не може погодитися колегія суддів, виходячи з такого.

За змістом ст.ст. 610,612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст.532,631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обґрунтовуючи позов ПАТ комерційний банк «Приватбанк» посилалось на укладення з відповідачем кредитного договору 25 травня 2006 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.2-3). Вказуючи на продовження строку дії договору відповідно до п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг і невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, Банк просив стягнути заборгованість станом на 31.08.2013 року в розмірі 22083,51 грн.

Як вбачається з заяви боржника (а.с.6) 26 травня 2006 року ОСОБА_6 видана кредитна картка «Універсальна» з кредитним лімітом в сумі 4600 гривень. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки, з базовою процентною ставкою за кредитним лімітом на момент укладення договору в розмірі 3% в місяць виходячи з 360 днів у році.

Згідно вказаної заяви Боржник ознайомлений та згоден з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які разом із заявою боржника складають між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с 6 зворот).

Таким чином, 26 травня 2006 року між сторонами укладений кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості, зі строком дії кредитного ліміту, що відповідає строку дії картки, який складається з заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифами банку.

Відповідно до пункту 9.6, 9.7 Умов та правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору, у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитно картки не продовжується.

Згідно п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг строк погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежем зазначений в Пам'ятці Клієнта, яка є невід'ємною частиною Договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами та частку заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 5.4 Умов та правил надання банківських послуг строк погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам без встановленого Мінімального обов'язкового платежу: строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту в повному обсязі не пізніше дня місяця, зазначеного на платіжній картці.

На підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору Банк надав суду заяву відповідача на видачу кредиту, протокол узгодження, а також Умови та Правила надання банківських послуг, іншого, зокрема Пам'ятки Клієнта, із зазначенням Мінімального обов'язкового платежу, як невід'ємної частини Договору, Банком не надано і матеріали справи не містять. Не зазначено про це і в позовній заяві ПАТ комерційний банк «Приватбанк».

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні спору суд першої інстанції не врахував положення п.5.4 договору, яким передбачено строки погашення кредиту, які прострочені боржником, заслуговують на увагу.

Так, відповідно до дослідженої судом апеляційної інстанції кредитної картки на ім'я боржника НОМЕР_2, копія якої приєднана до матеріалів справи, строк дії картки становить травень 2009 року.

Нова кредитна картка на ім'я відповідача не видавалася.

За розрахунком банку заборгованість відповідача за кредитом, яку Банк просить стягнути з відповідача становить 6136,41 грн. (станом на 04.09.2009 року поточна заборгованість). Останній платіж здійснений боржником 02.09.2009 року в розмірі 105 гривень.

Враховуючи, що у зв'язку з несплатою боржником заборгованості у встановлені договором строки п.5.4 - не пізніше дня місяця, зазначеного на платіжній картці - травень 2009 року, колегія суддів вважає, що саме з настанням цього строку (за спливом останнього дня травня місяця 2009 року) банк набуває право вимоги за кредитом та право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором.

З урахуванням перериву строку позовної давності у вересні 2009 року (погашення боржником заборгованості у сумі 105 гривень), звернення Банку до суду з позовом 30 вересня 2013 свідчить про пропуск останнім позовної давності.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції не встановивши настання строку виконання боржником зобов'язання за кредитним договором, пославшись на пролонгацію його дії відповідально до умов договору, дійшов помилкового висновку про звернення Банком до суду з позовом в межах строку позовної давності, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст.ст. 256, 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Підстав для застосування ч. 5 ст. 267 ЦК України, відповідно до якої якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, колегією суддів не встановлено.

Оскільки стороною відповідача у спорі заявлена заява про застосування наслідків спливу позовної давності, враховуючи відсутність поважних причин, з яких Банк не звертався до суду з позовом, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог ПАТ комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 22083,51 гривень у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду з ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції факту крадіжки грошових коштів з карти боржника (несанкціоноване використання платіжної картки) не можна визнати обґрунтованими, виходячи з такого.

29 серпня 2008 року ОСОБА_6 звернувся до Банку з заявою про проведення несанкціонованого зняття 05.08.2008 року грошових коштів з його кредитної картки поспіль 10 разів, 1 раз - 20 гривень та 9 раз - 480 гривень (а.с.21).

Згідно відповіді Банку від 15 грудня 2008 року при проведення службового розслідування щодо несанкціонованого використання платіжної картки НОМЕР_2 встановлено, що 05 серпня 2008 року через систему Mobilebanking було здійснено поповнення рахунку мобільного телефону НОМЕР_1 загалом на суму 4300 гривень (а.с.22), який був зазначений в договорі кредиту. У в'язку з невикористанням відповідачем вказаного номеру, останній був проданий оператором зв'язку його теперішньому володільцю. При підключенні в липні 2008 року клієнтів банку до системи повідомлення Mobilebanking на номера мобільних телефонів, зазначених в договорі, однією з послуг була можливість поповнення рахунку мобільного телефону, чим і скористався теперішній володілець номеру. Оскільки ОСОБА_6 не повідомив Банк у встановленому порядку про зміну номеру, несанкціоноване зняття грошових коштів відбулося за вини ОСОБА_6, тому останньому відмовлено в здійсненні компенсації.

Постановою Керченського МУ ГУ МВС України в АР Крим від 12 вересня 2009 року відмовлено у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_6 про несанкціоноване зняття з його картки грошових коштів в розмірі 4300 гривень у зв'язку з не встановленням особи - теперішнього володільця номеру телефону НОМЕР_1 (а.с.24).

Доводи апелянта про те, що працівники банку перепідключили послугу Mobilebanking на новий номер, а старий не заблокували, чим сприяли крадіжки грошових коштів з кредитної картки були предметом дослідження суду першої інстанції та їм дана належна правова оцінка.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2013 року - задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 31 жовтня 2013 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 22083,51 гривень - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова