КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р. Справа№ 6/152

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_5.

від відповідача : Максименко С.П.

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2013 р.

за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про зміну порядку та способу виконання рішення

у справі № 6/152 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі", м. Київ,

про повернення вилученого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі - відповідач), за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Росичі" про повернення майна (138 хутряних виробів), вилученого на підставі протоколу огляду місця події від 15.06.2006 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2011 р. позов було задоволено частково, вирішено зобов'язати Державну податкову інспекцію у Оболонському районі міста Києва у п'ятиденний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили повернути суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 майно, вилучене на підставі протоколу огляду місця події від 15 червня 2006 року, а саме 123 (сто двадцять три) хутряні вироби та стягнути з відповідача на користь позивача 11 183,40 грн. державного мита та 208,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2011 р. у справі №6/152 залишено без змін.

12.12.2011р. на виконання рішення було видано накази.

Позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про зміну порядку та способу виконання рішення суду шляхом стягнення з відповідача 1148618 грн., що є вартістю 123 хутряних виробів, оскільки виконання зобов'язання в натурі неможливе.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2013р. у справі №6/152 відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду міста Києва № 6/152 від 10.11.2011 р.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2013р. у справі №6/152

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не вказано норми законодавства України, яка прямо забороняє, чи зміст якої опосередковано перешкоджає зміні способу виконання рішення господарського суду міста Києва про зобов'язання повернути майно на стягнення вартості цього майна.

Представник третьої особи в засідання Київського апеляційного господарського суду 10.12.2013р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується поштовим повідомленням №09687053.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, третя особа не скористалася належними їй процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 10.12.2013р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника третьої особи за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 08.08.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_4 - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може змінити спосіб та порядок виконання рішення.

Під зміною способу та порядку виконання рішення, передбачених ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку та у спосіб, раніше встановлені, шляхом змінення виду зазначених у рішенні форм (грошової чи майнової).

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд виходив з положень ст. 387 Цивільного кодексу України, відповідно до яких власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.

Передбачений статтею 387 Цивільного кодексу України засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння (віндикація).

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

У той же час, вимога про повернення вартості майна не пов'язана з віндикацією, а ґрунтується на інших підставах - заподіяння шкоди неправомірними діями.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 43 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів, яке забезпечує Державна казначейська служба України. Таким чином ці кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України. На підставі рішення суду, Державна казначейська служба України, відповідно до статті 25 цього Кодексу, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету і місцевих бюджетів.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001р. у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого є Державна казначейська служба України. У зв'язку з цим, вимоги про відшкодування шкоди носять самостійний позовний характер і не можуть бути розглянуті в рамках зміни порядку і способу виконання рішення, винесеного за результатами розгляду віндикаційного позову.

Відповідно до п.7.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками. За відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмовив в задоволенні заяви про зміну предмету способу виконання рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни ухвали, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2013р. у справі №6/152 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_4 - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2013р. у справі №6/152 залишити без змін.

3. Матеріали справи №6/152 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Л.О. Рєпіна

К.В. Тарасенко