Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Швеця В.А.

суддів Кульбаби В.М., Квасневської Н.Д.

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 09 грудня 2013 року касаційну скаргу прокурора, який брав участь у апеляційному розгляді кримінального провадження на вирок Щорського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1,

в с т а н о в и л а:

вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2013 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка України, уродженка м. Щорса,

Чернігівської області, що проживає за адресою: АДРЕСА_1,

в силу ст. 89 КК України така, що судимості не має,

визнана винною та засуджена за ч. 1 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 510 (п'ятсот десять) гривень.

Вирішено цивільний позов та питання речових доказів по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2013 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку та ухвали судів і призначення нового розгляду в суді першої інстанції з підстав істотного порушення кримінально-процесуального закону. Вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України, так як у ньому не зазначено наслідків кримінального правопорушення, а саме ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому. Крім того посилається на порушення, на його думку, права засудженої на захист в суді першої інстанції, оскільки їй не було надано можливості допитати всіх свідків у суді. Не погоджується з ухвалою апеляційного суду та вважає, що нею безпідставно залишено апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Згідно вироку суду ОСОБА_1, 08 травня 2013 року, о 06 годині, на вул. Щорса, 23, в с. Займище, Щорського району Чернігівської області, на ґрунті особистих неприязних стосунків, в ході сварки з ОСОБА_2, навмисно гайковим ключем заподіяла останньому тілесні ушкодження у виді забійної рани третього пальця правої кисті та нижньої третини лівого стегна.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з доданого до касаційної скарги копії вироку суду першої інстанції, у його мотивувальній частині при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним вказано, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 125 КК України як заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень потерпілому.

У вказаному судовому рішенні також міститься посилання на висновок судово-медичної експертизи, відповідно до якого у ОСОБА_2 були наявні тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я.

Тому, доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність, на його думку, вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України колегія суддів вважає безпідставними.

Крім того, як видно зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, аналогічні доводи вказував прокурор у поданій на вирок суду апеляційній скарзі, на які апеляційним судом, відповідно до вимог ст. 419 КПК України дано вичерпну та вмотивовану відповідь, з якою погоджується і колегія суддів.

Інші доводи касаційної скарги прокурора щодо порушення, на його думку, права ОСОБА_1 на захист в ході розгляду справи, на думку колегії суддів позбавлені підстав, виходячи з наступного.

Параграфом 2 КПК України визначено, що прокурор є стороною обвинувачення. За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України процесуальна діяльність прокурора полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення. Таким чином, прокурор наділений правом касаційного оскарження, що прямо передбачено і п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК України.

Разом з тим, порушене у касаційній скарзі прокурора питання щодо порушення права ОСОБА_1 на захист в ході розгляду справи, виходить за межі його процесуальних завдань, оскільки не стосується виконання прокурором функцій органу обвинувачення або його повноважень щодо здійснення захисту інтересів держави чи громадян, які неспроможні самостійно захистити свої права у порядку, передбаченому КПК України.

За наведених обставин, прокурором оскаржено вирок в тому обсязі, що виходить за межі його повноважень на оскарження.

Обґрунтовано залишив без задоволення аналогічні доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині і апеляційний суд.

У касаційній скарзі не наведено належних доводів щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а тому з мотивів, наведених у ній, підстав для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора який брав участь у апеляційному розгляді кримінального провадження на вирок Щорського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 04 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

В.А. Швець В.М. Кульбаба Н.Д. Квасневська