ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.12.2013 Справа № 920/15/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані», м. Київ

до відповідача: Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Суми

про стягнення 2099561 грн. 61 коп.

Головуючий суддя: М.С. Лущик,

судді: В.М. Моїсеєнко,

Є.А. Жерьобкіна

Представники сторін:

від позивача - представник Єрмакова С.А., довіреність № 1117/257 від 10.12.2012

від відповідача - представник Кравченко Ю.М., довіреність № 1107/2 від 11.07.2013

За участю секретаря судового засідання Кас'ян А.О.

Суть спору: позивач, згідно вимог позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача 2099561,61 грн., (в тому числі 1674320,48 грн. заборгованості за товар поставлений відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року, 136436,12 грн. пені відповідно до пункту 6.3. даного договору, 125442,71 грн. 3% річних, 163362,30 грн. інфляційних збитків), а також судовий збір пов'язаний з розглядом справи.

Відповідно до відзиву на позов б/н від 04.02.2013 (вх. № 1905 від 07.02.2013) відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, посилаючись на відсутність відповідних актів прийому-передачі товару та на не доведення позивачем своїх позовних вимог, в т.ч. заявляє, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо нарахування пені.

Рішенням господарського суду Сумської області від 28.02.2013 року у справі № 920/15/13 позовні вимоги позивача задоволено частково та стягнуто з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейденг Компані» 1963125 грн. 49 коп. заборгованості (в т.ч. 1674320 грн. 48 коп. заборгованості за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року, 125442 грн. 71 коп., 3% річних, 163362 грн. 30 коп. інфляційних збитків) та 39262 грн. 51 коп. судового збору.

Під час перегляду зазначеного рішення у апеляційній інстанції, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 28.02.2013 року у справі № 920/15/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.08.2013 року у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 28.02.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року у справі № 920/15/13 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Відповідно до приписів статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищим господарським судом України у зазначеній постанові зроблено вказівку суду першої інстанції щодо предмету доказування в даній справі, до якого належить встановлення моменту надходження грошових коштів на рахунок продавця, встановлення початку перебігу строку позовної давності та його переривання відносно кожної поставки товару.

05.09.2013 року справа № 920/15/13 надійшла на адресу господарського суду Сумської області. При повторному автоматичному розподілу справу призначено судді Лущик М.С.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 23.09.2013 розгляд справи № 920/15/13 відкладався, а 10.10.2013 року в судовому засіданні оголошувалась перерва до 24.10.2013 року на 11 год. 30 хв. та ухвалами від 24.10.2013 та від 07.11.2013 року розгляд справи відкладався у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 07.11.2013 у зв'язку зі складністю та об'ємністю справи № 920/15/13 було призначено колегіальний розгляд даної справи у складі колегії суддів: головуючий суддя Лущик М.С., судді: Моїсеєнко В.М., Жерьобкіна Є.А., а ухвалами суду від 07.11.2013 та від 25.11.2013 року розгляд даної справи відкладався з метою повного та всебічного з'ясування фактичних обставин даної справи.

У вступній частині ухвали суду від 09.09.2013 року про призначення справи № 920/15/13 до розгляду та у вступній частині ухвал про відкладення розгляду даної справи від 23.09.2013, від 24.10.2013, від 07.11.2013 та від 25.11.2013 року судом помилково визначено найменування позивача, а саме вказано, що позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейтинг Компані», м. Київ, замість найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані», м. Київ.

Згідно із вимогами частини першої статті 89 Господарського процесуального кодексу України, суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Тому, суд вважає це опискою, і виправляє її за власною ініціативою, відповідно до вимог статті 89 Господарського процесуального кодексу України, та викладає найменування позивача у вступній частині названих ухвал суду про призначення справи № 920/15/13 до розгляду та відкладення розгляду даної справи наступним чином: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані», м. Київ.

19.09.2013 року від позивача надійшли до суду письмові пояснення № 1219/089 від 19.09.2013 року, де останній зазначає, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду додаткові пояснення б/н від 23.09.2013 року (вх. № 13242 від 23.09.2013), де просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що укладений між сторонами договір не узгоджує кількість продукції, що мала бути поставлена за ним, не містить порядку погодження строків кожної поставки понад один рік. Тому на думку відповідача договір № 06/02-06 від 06.02.2006 року закінчив свою дію 06.02.2007 року, спірні поставки не могли здійснюватися на підставі такого договору.

Також, від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності б/н від 20.09.2013 (вх. № 13244 від 23.09.2013), відповідно до якої відповідач просить суд застосувати позовну давність та наслідки її спливу до правовідносин, що виникли на підставі видаткових накладних № 70 від 21.05.2008, № 110 від 08.07.2008, № 124 від 13.08.2008, № 204 від 16.04.2009, № 223 від 30.04.2009, № 242 від 14.05.2009 та № 259 від 26.05.2009 року.

У поданих до суду 09.10.2013 року поясненнях б/н від 09.10.2013 (вх. № 14107) позивач зазначає, що предметом позову є оплата товару, поставка якого підтверджена неоплаченими накладними, а твердження відповідача про спив трирічного строку загальної позовної давності суперечить матеріалам справи, оскільки позивач вказує на дати оплачених ним поставок.

22.10. 2013 року від позивача надійшли до суду письмові пояснення б/н від 22.10.2013 р. (вх. № 14665), де останній наводить обгрунтований розрахунок стягуваної суми та наводить, що не погоджується з припущенням, що поставки товару здійснювались у позадоговірний спосіб, і за клопотанням б/н від 24.10.2013 року (вх. № 14785 від 24.10.2013) на підтвердження наведеного надає суду копію довідки Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва «Про результати документальної ревізії перевірки ТОВ «Кліносол Трейдінг Компані» (код ЄДРПОУ 34048050)» за № 356/23-11/34048050 від 16.02.2010 року.

Позивачем також надіслано суду письмові пояснення б/н від 05.11.2013 року (вх. № 15288 від 06.11.2013), в яких позивач вказує, що положення частини третьої статті 267 Господарського кодексу України не мають відношення до укладеного між сторонами договору та не впливають на строк дії даного договору, визначений за згодою сторін, а відповідач вчиняв дії, які свідчать про прийняття його до виконання.

Від відповідача надійшли до суду письмові додаткові пояснення б/н від 22.11.2013 року (вх. 16120 від 22.11.2013), де останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки підставою позову є договір поставки № 06/02-06 від 06.02.2006 року.

Крім наведено, позивачем до початку судового засідання 06.12.2013 року подано письмові пояснення б/н від 06.12.2013 р. (вх. № 16976), де наполягає на задоволенні позовних вимог та просить стягнути з відповідача 1674320 грн. 48 коп. основного боргу, 70862 грн. 90 коп. пені, 129520 грн. 64 коп. - 3 % річних та 155774 грн. 57 коп. інфляційної складової боргу.

Відповідно вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято до розгляду подані сторонами пояснення та долучено їх до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно вимог позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача 2099561,61 грн., (в тому числі 1674320,48 грн. заборгованості за товар поставлений відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року, 136436,12 грн. пені відповідно до пункту 6.3. даного договору, 125442,71 грн. 3% річних, 163362,30 грн. інфляційних збитків), а також судовий збір пов'язаний з розглядом справи.

Відповідно до письмового пояснення б/н від 06.12.2013 р. (вх. № 16976) позивач просить стягнути з відповідача 1674320 грн. 48 коп. основного боргу за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року, 70862 грн. 90 коп. пені відповідно до пункту 6.3. даного договору, 129520 грн. 64 коп. - 3 % річних та 155774 грн. 57 коп. інфляційної складової боргу, а також судовий збір пов'язаний з розглядом справи.

Позивач, як на підставу своїх вимог посилається на умови договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року, укладеного між сторонами у справі.

Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що укладений між сторонами договір 06/02-06 від 06.02.2006 року закінчив свою дію 06.02.2007 року, і спірні поставки не могли здійснюватися на підставі такого договору.

Вищим господарським судом України у постанові від 14.08.2013 року у справі № 920/15/13 зроблено вказівку суду першої інстанції щодо предмету доказування в даній справі, до якого належить встановлення моменту надходження грошових коштів на рахунок продавця, встановлення початку перебігу строку позовної давності та його переривання відносно кожної поставки товару.

Відповідно до вимог статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Крім наведеного, у названій постанові Вищий господарський суд України зазначив, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продажу, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України). Частиною першою статті 692 цього Кодексу встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина третя статті 267 Господарського кодексу України встановлює додаткові вимоги до довгострокового договору поставки. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

На дату укладення договору його істотні умови сторонами встановлені не були, проте продавець (позивач) здійснив першу поставку на підставі специфікації № 1 від 20.05.2008 року більше ніж через 27 місяців після укладення договору і продовжував здійснювати поставки відповідно до специфікацій до липня 2010 року.

Оскільки договір укладено 06.02.2006 року, а отже закінчив він свою дію 06.02.2007року, в цей період поставки не здійснювалися, зміни в договір не вносилися, жодні зобов'язання не виникали.

Таким чином, у відповідності з приписами статті 181 Господарського кодексу України та статті 11 Цивільного кодексу України поставки здійснювалися не на підставі спірного договору, а на підставі підписаних між сторонами за даним спором специфікаціями та видатковими накладними.

Поставки товару здійснювались позивачем на підставі специфікацій: № 1 від 20.05.2008 р., № 2 від 07.07.2008 р., № 3 від 12.08.2008 р., № 4 від 14.04.2009 р., № 5 від 05.05.2009 р., № 6 від 13.05.2009 р., № 7 від 25.05.2009 р., № 8 від 09.04.2010 р., № 9 від 15.04.2010 р., № 10 від 19.04.2010 р., № 11 від 26.04.2010 р., № 12 від 01.07.2010 р. та накладних: № 70 від 20.05.2008 р., № 110 від 07.07.2008 р., № 124 від 12.08.2008 р., № 204 від 15.04.2009 р., № 223 від 29.04.2009 р., № 242 від 13.05.2009 р., № 259 від 25.05.2009 р., № 399 від 09.04.2010 р., № 407 від 15.04.2010 р., № 409 від 19.04.2010 р., № 413 від 26.04.2010 р. та № 479 від 01.07.2010 року на загальну суму 4070678,95 грн.

Відповідно до умов договору та вищезазначених специфікацій позивач поставляв відповідачу фарбу для розмітки доріг, склокульки та розчинник.

Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару в сумі 2396358,47 грн., що підтверджується виписками банку від 01.10.2008 р., від 06.04.2009 р., від 07.05.2009 р., від 20.05.2009 р., від 15.06.2009 р., від 06.08.2009 р., від 12.07.2010 р., від 06.01.2012 р., від 10.01.2012 р., відповідно до яких відповідачем здійснювалась оплата вартості товару згідно договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року без посилання на те по якій саме накладній здійснюється оплата.

Зарахування оплати позивачем здійснювалось на погашення зазначених накладних по мірі надходження грошових коштів від відповідача на рахунок позивача.

Відповідно до наданих позивачем матеріалів станом на 18.12.2012 року неоплаченими залишились накладні № 407 від 15.04.2010 р., № 409 від 19.04.2010 р., № 413 від 26.04.2010 р. та № 479 від 01.07.2010 року на загальну суму 1674320,48 грн. Трирічний строк загальної позовної давності за вимогами позивача щодо оплати зазначених поставок почав би збігати з 16.04.2013 року, а позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом 18.12.2012 року, тобто в межах строку позовної давності.

Як вбачається з акту звіряння розрахунків № 538 від 17.10.2012 року, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, відповідачем визнано заборгованість перед позивачем станом на 17.10.2012 року в сумі 1691320,52 грн. (1-й том арк. с. 65).

30.03.2013 р. позивачем на адресу відповідача був надісланий лист № 932/80 з проханням розрахуватися за поставлений товар, який відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого додана позивачем до позову, вручений відповідачу 10.04.2013 року.

Але, станом на 02.01.2013 р. - на момент звернення позивача з позовною заявою - заборгованість відповідача за поставлений товар відповідно до вищенаведених специфікацій та накладних становить 1674320 грн. 48 коп.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно із статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України), яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 названого Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що видаткова накладна складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару уповноваженою особою відповідача підтверджується вищенаведеними специфікаціями та накладними, зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість та ціну.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням окремих норм Цивільного кодексу України, що містять норми матеріального права (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. в справі № 9/252-10).

Крім того, факт наявності даної заборгованості по накладним № 407 від 15.04.2010 р., № 409 від 19.04.2010 р., № 413 від 26.04.2010 р. та № 479 від 01.07.2010 року на загальну суму 1674320,48 грн. не заперечується відповідачем за даним спором та визнано його представником у судовому засіданні яке відбулося 10.10.2013 року.

Таким чином, суд не приймає до уваги заперечення відповідача в частині відсутності у нього обов'язку оплати за поставлений товар, у зв'язку із не підписання між сторонами актів приймання-передачі товару по договору № 06/02-06 від 06.02.2006р., оскільки накладні про поставку товару відповідачеві і є підтвердження отриманням останнім товару та наявності у відповідача відповідного зобов'язання сплатити його вартість.

Оскільки відповідач в супереч діючого законодавства, зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, не надав суду доказів сплати даної заборгованості, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу за отриманий товар за накладними № 407 від 15.04.2010 р., № 409 від 19.04.2010 р., № 413 від 26.04.2010 р. та № 479 від 01.07.2010 року в розмірі 1674320 грн. 48 коп. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526 Цивільного кодексу України, а заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки суперечать законодавству та фактичним обставина справи.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 129520 грн. 64 коп. 3% річних та 155774 грн. 57 коп. інфляційних збитків.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом, або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно з поданим позивачем розрахунком станом на 14.12.2012 року, інфляційні збитки складають 155774 грн. 57 коп. та 3% річних - 129520 грн. 64 коп.

Враховуючи, що право позивача на стягнення 3 % річних та інфляційних збитків, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, суд також вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача відповідно 129520 грн. 64 коп. 3% річних та 155774 грн. 57 коп. інфляційних збитків.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 70862 грн. 90 коп. пені. відповідно до пункту 6.3. договору, укладеного між сторонами даного спору, згідно якого відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє на момент такого невиконання зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України, визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 549 названого Кодексу, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом частини першої статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Частина друга вказаної правової норми визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Встановлене у статті 547 Цивільного кодексу України, правило має загальний та універсальний характер стосовно форми і правочинів із забезпечення виконання зобов'язання. На зазначені правочини поширюються вимоги статті 207 ЦК, що встановлюють обов'язкову письмову форму.

У відповідності до частини першої статті 548 цього ж кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З аналізу наведеної норми вбачається, що договором мають встановлюватися способи, які в змозі стимулювати виконання своїх зобов'язань належними сторонами. Воно може встановлюватися відповідно правочином у письмовій формі, випливати з чинного законодавства або ж із звичаїв ділового обороту.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем нарахована пеня (4-й том арк. с. 124-125) за період з 16.04.2010 по 07.06.2010 в сумі 481 грн. 66 коп., з 08.06.2010 по 07.07.2010 - 252 грн. 69 коп., з 08.07.2010 по 09.08.2010 - 248 грн. 70 коп., з 10.08.2010 по 14.10.2010 - 453 грн. 51 коп., з 20.04.2010 по 07.06.2010 - 7210 грн. 93 коп., з 08.06.2010 по 07.07.2010 - 4091 грн. 82 коп., 08.07.2010 по 09.08.2010 - 4027 грн. 21 коп., з 10.08.2010 по 18.10.2010 - 7788 грн. 81 коп., з 27.04.2010 по 07.06.2010 - 5937 грн., з 08.06.2010 по 07.07.2010 - 3930 грн. 42 коп., з 08.07.2010 по 09.08.2010 - 3868 грн. 36 коп., з 10.08.2010 по 25.10.2010 - 8229 грн. 75 коп., з 02.07.2010 по 07.07.2010 - 959 грн. 71 коп., з 08.07.2010 по 09.08.2010 - 4722 грн. 77 коп., з 10.08.2010 по 30.12.2010 - 18659 грн. 58 коп., що разом становить 70862 грн. 90 коп.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік

В даному випадку позивач мав право звернутися з вимогою про стягнення пені протягом року з моменту настання права такої вимоги за умови вчинення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі.

Посилання позивача на пункт 6.3. договору № 06/02-06 від 06.02.2006р., суд вважає необґрунтованим, так як даний договір на момент поставки товару за вищезазначеними накладними фактично припинив свою дію та не породжував для сторін відповідних прав та обов'язків.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 70862 грн. 90 коп. є неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами на момент виникнення заборгованості відсутні договірні відносини.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При зазначених обставинах, вимоги позивача визнаються правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1674320 грн. 48 коп. основного боргу, 129520 грн. 64 коп. - 3 % річних, 155774 грн. 57 коп. інфляційних збитків,а в частині стягнення пені в розмірі 70862 грн. 90 коп. суд відмовляє.

Відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (40002, м. Суми, вул. Роменська, буд. 79/2, код ЄДРПОУ 31931024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кліносол Трейдінг Компані» (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 18, кв. 10, код ЄДРПОУ 34048050) 1674320 грн. 48 коп. основного боргу, 129520 грн. 64 коп. 3 % річних, 155774 грн. 57 коп. інфляційних збитків та 39190 грн. 41 коп. судового збору.

3. В частині стягнення пені в розмірі 70862 грн. 90 коп. - відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.12.2013 року.

Головуючий суддя М.С. Лущик

Суддя В.М. Моїсеєнко

Суддя Є.А. Жерьобкіна