Справа № 22-1326      Головуючий у 1 інст.Калюжний А.Є.

Доповідач - Собіна І.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2006 року                                          м. Рівне

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді Малько О.С.

Суддів Оніпко О.В.,   Собіни І.М.

При секретарі судового засідання Томашевській І.М.,

З участю ОСОБА_1 та представника обласної

психіатричної лікарні, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 13 червня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до обласної психіатричної лікарні м. Острог про визнання дій протиправними, скасування діагнозу шляхом вилучення запису про нього з історії хвороби,

встановила:

Рішенням Здолбунівського районного суду від 13 червня 2006 року ОСОБА_1 в позові відмовлено за пропуском строку встановленого (ст.248-5 ЦПК України 1963 року) на звернення до суду зі скаргою.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судом застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини.

Судом безпідставно застосовано строк звернення до суду, передбачений ст.248-5 ЦПК (в редакції 1963 року).

За ст. 267 ч. З ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сторони такої заяви суду не подавали.

На вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, позовна давність не застосовується.

Просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити у справі нове рішення про задоволення його вимог.

Представник обласної психіатричної лікарні просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду зміні з таких підстав.

За змістом ст. 32 Закону України "Про психіатричну допомогу" № 1489-ІІІ, від 22 лютого 2000 р. рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в обласній психіатричній лікарні з 4 червня по 1 серпня 1997 року.

Статтею 124 Конституції України до юрисдикції судів віднесено всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає насамперед, що провадження в порядку цивільного судочинства здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, а також що недодержання існуючого порядку попереднього судового розгляду деяких спорів саме по собі не може бути підставою для позбавлення особи права на судовий захист. Разом з тим це положення Конституції не звільняє заінтересовану особу від обов'язку звернутися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу, якими у даному випадку можуть бути вищестоящі медичні установи цього профілю.

Доказів, які б спростовували правильність встановленого йому діагнозу в 1997 році ОСОБА_1 суду не надав і висловив своє небажання щодо призначення з цього приводу будь-яких експертиз.

Відмовляючи у позові з підстав пропуску строку на звернення зі скаргою до суду, суд не врахував, що закон на який він посилався, на час вирішення справи не діяв.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду від 13 червня 2006 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду на ст.248-5 ЦПК України (в редакції 1963 року), як на підставу відмови у позові.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу відхилити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Сторони мають право оскаржити рішення апеляційної інстанції і рішення місцевого суду до Верховного Суду України протягом двох місяців починаючи з дня набрання законної сили цим рішенням, з подачею касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.