ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

-          позивача: Бескоровайний О.В., дов.№Д07/8759 від 29.12.2005р.

-          відповідача: не з'явився  

ВСТАНОВИВ:

У січні 2006 року позивач - Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” звернулась до господарського суду з позовом до відповідача - комунального підприємства “ЖЕО-109” Голосіївської районної в м. Києві ради про визнання договору № 40345 від 07.12.2005р. на постачання електричної енергії укладеним з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, а також зобов’язання відповідача підписати зазначений протокол.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не може погодити преамбулу вказаного вище договору, а також пункти 1, абз.1 п.2, 2.2.4, 4.2.2, 7.6, 9.2, назву додатку №2Д та абзац 1 п.5 цього додатку в редакції, запропонованій відповідачем, у зв’язку з невідповідністю останніх нормам чинного законодавства.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.07.2006р. (суддя Ковтун С.А.) позов задоволено повністю.

Визнано договір №40345 від 07.12.2005р. на постачання електричної енергії укладеним в редакції акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей.

Суд стягнув з комунального підприємства “ЖЕО-109” Голосіївської районної в місті Києві ради на користь акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що договір №40345 від 07.12.2005р. розроблено з урахуванням положень типового договору про постачання електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 928 від 22.08.2002р., та відповідно до ч.5 ст.181, ч.1 ст.187, ст.ст.216, 217, п.1 ст.275, п.3 ст.277 ГК України, ч.1 ст.638, п.1 ст.692 ЦК України.

          Не погоджуючись з рішенням місцевого суду КП "ЖЕО-109" Голосіївської районної в місті Києві ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою з урахуванням уточнень від 29.11.2006р., в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 12.07.2006 р., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.09.2005р. Голосіївською районною в місті Києві радою було прийнято рішення №38/31 “Про управителів будинків комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва та окремі права у взаєминах з виробниками, виконавцями та споживачами послуг”.

Відповідно до п. 1 вказаного рішення відповідача було визначено управителем будинків комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва, які передані йому на обслуговування в частині укладення договорів з виробниками, виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг. При укладенні договорів з виробниками, виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг відповідач повинен дотримуватися норм чинного законодавства (п. 2).

Комунальне підприємство “ЖЕО-109” Голосіївської районної в місті Києві ради звернулося до позивача з пропозицією укласти договір на постачання електричної енергії.

Зазначений договір та додатки до нього було підписано відповідачем з протоколом розбіжностей (копія –у матеріалах справи).

АЕК "Київенерго" 07.12.2005р. за результатами розгляду пропозицій відповідача направив останньому протокол узгодження розбіжностей до договору про постачання електричної енергії, у якому погоджено п.2.2.3, а також викладено заперечення стосовно преамбули, п.1, абз.1 п.2, п.2.2.4, п.4.2.2, п.7.6, п.9.2, назви додатку №2Д та абзац 1 п.5 цього додатку.

Комунальне підприємство “ЖЕО-109” Голосіївської районної в місті Києві ради відповіді позивачеві не надало.

          Задовольняючи вимоги позивача про визнання договору №40345 від 07.12.2005р. укладеним в редакції позивача з урахуванням протоколу розбіжностей, суд  першої інстанції виходив з того, що в законодавстві існує пряма вказівка щодо обов’язкового формування майнових правовідносин у сфері енергопостачання.

Однак колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з судом першої інстанції з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача в частині визначення в договорі про постачання електричної енергії від 07.12.2005р. №40545, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, в редакції викладеної позивачем,  відповідача-"споживачем" електричної енергії, яку постачає позивач –"постачальник електричної енергії", не врахував норм матеріального права, запроваджених Законом України "Про електроенергетику" від 16.10.1997р. (із змінами і доповненнями), яким встановлено що споживачі енергії –це суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю. При цьому суд першої інстанції не врахував особливості діяльності відповідача, визначені рішенням Голосіївської районної у м. Києві ради від 29.09.2005р. №38/31, та його Статутом, і не з'ясував наявності у відповідача права власності на будинки комунальної власності, до яких поставляється електроенергія, а також не з'ясував, чи використовується відповідачем поставлена електроенергія до цих будинків для його власних потреб. Судом не з’ясовано особу, яка є балансоутримувачем житлового фонду.  

З цих же підстав неправомірним є й висновок суду щодо задоволення позовних вимог у частині викладення пункту першого "Предмет договору" в редакції позивача.

При цьому застосування судом норм матеріального права запроваджених  пунктом 3 ст.277 ГК України є неправильним, оскільки суд не з'ясував наявності у відповідача мереж для відпуску електроенергії приєднаним до них вторинним споживачам (населенню), а також наявності у відповідача ліцензії на передачу та постачання електричної енергії, як того вимагає стаття 13 Закону України "Про електроенергетику" від 16.10.1997р. (із змінами і доповненнями).

Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо викладення пункту 2.2.4 вказаного договору у редакції позивача, суд першої інстанції не з'ясував та не надав оцінку запропонованій відповідачем редакції цього пункту договору. В матеріалах справи відсутні примітки до розпорядження Київської міської державної адміністрації №748 від 20.05.2000р., відповідно до яких відповідач вважає за доцільне оплачувати використану електроенергію.

При прийнятті рішення по даній справі судом не були враховані "Правила користування електричною енергією для населення", затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999р. N1357 (із змінами і доп.), якими визначені особливості користування електричною енергією населенням, зокрема укладення договорів енергопостачальником з кожним наймачем (власником) квартири у багатоквартирному будинку.

Поряд з цим, суд, задовольняючи позовні вимоги щодо викладення п.4.2.2  в редакції позивача, не врахував приписи Закону України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" від 13.11.1996р. та не надав правової оцінки правовідносинам, які виникають між позивачем та споживачами електроенергії (населенням).

Суд, задовольняючи позовні вимоги щодо викладення п.7.6 в редакції позивача не врахував приписи Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004р., яким визначені основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки та не надав правової оцінки правовідносинам, які виникають між позивачем та споживачами електроенергії (населенням).

Суд, задовольняючи позовні вимоги щодо викладення п.9.2 в редакції позивача, не з'ясував наявності у відповідача мереж для передачі електричної енергії.

Суд, задовольняючи позовні вимоги позивача щодо назви додатку №2Д до вказаного договору, не врахував узгодженості сторін відносно однакової редакції цієї назви додатку, викладеної у протоколі узгодження розбіжностей до договору постачання електричної енергії від 7.12.2005р. №40345.

Погоджуючись з редакцією абзацу першого пункту 5 додатку 2Д до зазначеного договору, викладеною позивачем, суд дійшов передчасного висновку без з'ясування наявності у відповідача електролічильників щодо спожитої електроенергії населенням.

Поряд з цим, задовольняючи позовні вимоги, суд не врахував приписи запроваджені статтею 26 Закону України "Про електроенергетику" від 16.10.1997р. (із змінами і доповненнями), якою визначені обов'язки та відповідальність споживачів енергії.

Не з’ясовано судом, при задоволенні позовних вимог, віднесення до складу витрат відповідача на утримання будинків і прибудинкових територій витрат на експлуатацію будинкового господарства, до яких відносяться витрати на освітлення, на експлуатацію (утримання та обслуговування) ліфтів, запроваджені Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998р. N939 (із змінами і доповненнями).

Судом не надана правова оцінка твердженню відповідача щодо необхідності врахування положень, запроваджених рішенням Київської міської ради від 24.11.2005р. №427/2888 "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Києва" та Голосіївської районної у м. Києві ради від 14.03.2002р. №8/09 "Про формування комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва".

Як зазначає скаржник, судом при ухваленні рішення не було враховано ч.6 ст. 179 ГК України, відповідно до якої суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати вищенаведене, повно та всебічно з'ясувати всі суттєві обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обґрунтоване рішення, оскільки рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу Комунального підприємства "ЖЕО-109" Голосіївської районної в м. Києві ради на рішення господарського суду м. Києва від 12.07.2006р. у справі №6/110 задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 12.07.2006р. у справі №6/110 –скасувати.

3.          Справу №6/110 передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суддів.