АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 11//796/1762/2013 Головуючий у першій інстанції Котович О.Л.

Категорія: ч.2 ст. 121 КК України Доповідач Павленко О.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Павленко О.П.

суддів Маліновського О.А., Лясковської В.І.

при секретарі Шевчук О.В.

з участю прокурора Карпука Ю.А.

представника потерпілої ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

засудженого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дубно Рівненської області, не працює, зареєстрований в АДРЕСА_1 та проживає в АДРЕСА_2, раніше не судимий,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 84000 гривень моральної шкоди.

За вироком суду, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 біля 20 години на березі озера Алмазне по вул. Крайній в м. Києві на ґрунті особистої неприязні, що виникла раптово, умисно заподіяв ОСОБА_7 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, при цьому ОСОБА_5 наніс удар кулаком правої руки в ділянку кута нижньої щелепи зліва і верхньої третини шиї по лівобічній поверхні ОСОБА_7, який отримав від удару синець по лівій боковій поверхні шиї в верхній третині її біля краю кута нижньої щелепи, крововиливи від оболонки головного мозку, субарахноідальні крововиливи з вогнищевими крововиливами в речовину стовбура головного мозку, субепендимарні крововиливи без видимої клітинної реакції, набряк-набухання речовини головного мозку і протягом години помер на місці від внутрішньочерепної травми з крововиливами під оболонки та в шлуночки головного мозку.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичні обставини справи, обґрунтованість засудження ОСОБА_5 та правильність кваліфікації його дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання через його невідповідність тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України у виді 8 років позбавлення волі.

Вважаючи призначене ОСОБА_5 покарання таким, що не відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки є недостатнім для виправлення і перевиховання засудженого та не може ефективно запобігти вчиненню нових злочинів, прокурор стверджує, що при призначенні покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого злочину, фактичні обставини справи та поведінку засудженого, який вчинив злочин з прямим умислом, але в судовому засіданні своєї вини не визнавав. Крім того, як вважає прокурор, при призначенні покарання не була врахована і думка потерпілої з цього питання.

В апеляції захисник ОСОБА_4, посилаючись на однобічність і неповноту судового слідства, порушення судом вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить змінити вирок суду першої інстанції, перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України і за цим законом призначити йому мінімальне покарання у виді 3 років позбавлення волі, звільнивши від якого на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки.

Зокрема, апелянт вважає, що суд, в порушення вимог ч. 1 ст. 334 КПК України, не вказав у вироку конкретні дані про тілесні ушкодження, які були спричинені ОСОБА_7 з урахуванням висновку судово-медичної експертизи № 81/2313/2 від 19.10.2012 року, і таке порушення є істотним. Неповнота судового слідства, на думку апелянта полягає в тому, що суд безпідставно відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про надання слідчому органу в порядку ст. 315-1 КПК України доручення щодо виконання певних слідчих дій для з'ясування обставин, які мають значення для правильної кваліфікації дій ОСОБА_5

Крім того, посилаючись на те, що ОСОБА_5 не мав умислу на заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, захисник вважає, що його дії були необережними, а суд невірно їх кваліфікував як умисні. При цьому апелянт звертає увагу на показання свідків, жоден з яких, на його думку не зміг дати чіткі показання щодо важливих обставин справи, а саме, якою частиною правої руки ОСОБА_5 наніс удар, в якому конкретно положенні, на якій відстані знаходився потерпілий відносно обвинуваченого, в яку саме частину голови був нанесений удар, а за показаннями ОСОБА_5, які безпідставно судом не були прийняті до уваги, він не наносив цілеспрямований удар у конкретну частину тіла потерпілого, оскільки у нього не було умислу на нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, які потягли смерть ОСОБА_7 За таких обставин, на думку апелянта, дії ОСОБА_5 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 119 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_5, як вважає захисник, судом не були враховані об'єктивні дані, які характеризують особу засудженого. Зокрема, те, що він раніше не судимий, на обліках лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має вищу освіту, позитивно характеризується за місцем роботи, одружений, має на утриманні малолітню дитину, добровільно відшкодував матеріальну шкоду та періодично частково відшкодовує моральну шкоду, повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 119 КК України, який відноситься до злочинів середньої тяжкості; по справі відсутні обставини, що обтяжують ОСОБА_5 покарання.

В запереченнях на апеляцію прокурора захисник наполягає на своїй позиції щодо неправильної юридичної кваліфікації дій ОСОБА_5.

Іншими учасниками судового розгляду апеляції не подані.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і заперечував проти апеляції захисника; заперечення представника потерпілої проти задоволення всіх апеляцій, котрий вважав вирок суду законним, обґрунтованим та справедливим; пояснення захисника і засудженого, які заперечували проти апеляції прокурора та підтримали апеляцію захисника; вивчивши матеріали кримінальної справи, провівши частково судове слідство, судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого, колегія суддів дійшла висновку, що апеляції прокурора і захисника задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ґрунтується на ретельно досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом доказах, а саме:

- на показаннях свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були очевидцями усіх подій, котрі відбувалися як за їх участю, так і за участю ОСОБА_5 та стверджували, що під час розмови з ними ОСОБА_5 поводився зухвало і агресивно, а потім вдарив ОСОБА_7 лише за те, що він взяв його за руку, щоб заспокоїти;

- показаннях свідка ОСОБА_14, який на відстані 30 метрів бачив, як ОСОБА_5 вдарив потерпілого і той впав;

- показаннях свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які хоч і не були свідками заподіяння тілесного ушкодження ОСОБА_7, але показали про події, які відбувалися до його травмування та після того, як засуджений пішов з місця події;

- даних протоколів відтворення обстановки та обставин події від 31 липня 2012 року зі свідками, а саме, ОСОБА_10 (т.1 а.с.77-79), ОСОБА_13 (т.1 а.с. 100-102), ОСОБА_8 (т.1а.с. 108-110);

- даних протоколу огляду місця події від 08 липня 2012 року, в якому, крім іншого, зафіксовано і розташування трупа ОСОБА_7 на місці події (т.1 а.с. 18-24);

- даних висновку судово-медичної експертизи № 81/2313/2 від 19 жовтня 2012 року про характер, локалізацію, ступінь тяжкості та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, причини смерті потерпілого, зокрема, відповідно до якого при дослідженні трупа ОСОБА_7 були виявлені крововилив по лівій боковій поверхні шиї у верхній третині її біля краю кута нижньої щелепи з початковими ознаками лейкоцитарної реакції паравазально, садно у зовнішнього кута правого ока, крововиливи від оболонки головного мозку, субарахноідальні крововиливи з вогнищевими крововиливами в речовину стовбура головного мозку, субепендимарні крововиливи без видимої клітинної реакції, набряк-набухання речовини головного мозку, які утворилися від дії тупого предмету незадовго до смерті в короткий проміжок часу. Смерть ОСОБА_7 настала від внутрішньочерепної травми з крововиливами під оболонки та в шлуночки головного мозку; між пошкодженнями, які утворюють внутрішньочерепну травму і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя, та смертю вбачається прямий причинний зв'язок (т. 1 а.с.61-62); інших доказах.

Всупереч доводів захисника про поверхневе дослідження судом питання направленості умислу засудженого та безпідставне неврахування його показань в цій частині, судом першої інстанції з'ясовано суб'єктивне ставлення засудженого до наслідків своїх дій з урахуванням сукупності всіх доказів, зібраних по справі.

Між тим, посилання засудженого та його захисника на відсутність у ОСОБА_5 умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, у зв'язку із чим він повинен нести відповідальність за вбивство, вчинене через необережність, - безпідставні, оскільки спростовуються наведеними у вироку доказами.

Так, свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були безпосередніми очевидцями події, під час досудового слідства, в тому числі при допитах, очних ставках з обвинуваченим, відтворенні обстановки і обставин події, а також в суді першої інстанції показували, що ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом дня вони своєю компанією відпочивали на березі озера Алмазне в м. Києві, вживали спиртні напої. До них підійшли ОСОБА_5 і його брат, з якими вони раніше не були знайомі, та ОСОБА_5 став їх питати про свої окуляри, які начебто вони могли забрати собі, хотів перевіряти їх речі, розмовляв з ними на підвищених тонах. Під час такого спілкування брат намагався його заспокоїти, а вони тільки заперечували те, що бачили його окуляри. Коли ОСОБА_5, продовжуючи з ними розмову на підвищених тонах, підійшов ближче до ОСОБА_7, який сидів на землі, ОСОБА_7, підводячись, взяв його за руку, щоб заспокоїти. При цьому ОСОБА_7 нічого не встиг сказати, а ОСОБА_5 вдарив його кулаком правої руки в область голови з лівої сторони, від чого ОСОБА_7 почав падати, але його притримав ОСОБА_10 і посадив на землю. ОСОБА_7 перестав дихати, тому вони всі перелякалися, ОСОБА_5 робив йому масаж серця, хтось із хлопців - штучне дихання, викликали швидку медичну допомогу. Коли ОСОБА_7 почав дихати, ОСОБА_5 і його брат пішли, до приїзду лікарів ОСОБА_7 помер.

Показання зазначених свідків є послідовними, узгоджуються між собою та з іншими доказами по справі, а також всупереч доводів апеляції захисника є конкретними щодо обставин спричинення потерпілому тілесного ушкодження ОСОБА_5, його поведінки, яка передувала цьому, та його дій в подальшому, зокрема, залишення місця події до приїзду лікарів швидкої медичної допомоги, за відсутності достовірних даних про стан здоров'я потерпілого.

Крім того, такі показання свідків щодо обставин нанесення засудженим тілесного ушкодження потерпілому частково узгоджуються і з показаннями ОСОБА_5, котрий на досудовому слідстві та у судовому засіданні, а також після оголошення постанови про зміну обвинувачення і перекваліфікацію його дій на ч. 2 ст. 121 КК України, хоч і визнавав себе винним частково, але не заперечував того, що саме внаслідок його дії виникло те тілесне ушкодження, від якого настала смерть ОСОБА_7, зокрема, як він пояснював під час «відмахування» долонею правої руки від ОСОБА_7 відбувся удар, який ненавмисно потрапив в область голови ОСОБА_7, а саме в ділянку кута нижньої щелепи зліва і верхньої третини шиї по лівобічній поверхні, тобто ОСОБА_5 не оспорює, що ушкодження, яке виникло у потерпілого, перебуває в причинному зв'язку саме з його діями.

При цьому, твердження ОСОБА_5, що він не вдарив, а лише відмахнувся від потерпілого, оскільки бажав в такий спосіб попередити можливу подальшу агресивну поведінку як потерпілого, так і його друзів, не маючи наміру травмувати потерпілого, а тому його дії необхідно вважати необережними, є неспроможним, оскільки суперечить не тільки показанням вищевказаних свідків про те, що ОСОБА_5 не випадково, а навмисно вдарив ОСОБА_7 кулаком правої руки в голову зліва, а й висновку судово-медичної експертизи № 81/2313/2 від 19 жовтня 2012 року, відповідно до якого сила, з якою був нанесений удар в область нижньої щелепи зліва ОСОБА_7, є достатньою для виникнення пошкоджень, які утворили внутрішньочерепну травму, що і призвело до смерті потерпілого.

Мотивом таких дій ОСОБА_5, як правильно встановив суд першої інстанції, проаналізувавши показання як усіх свідків, в тому числі і свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 - брата і дружини засудженого, так і показання засудженого, була неприязнь до потерпілого, що виникла раптово з огляду на характер суперечки між ним та свідками ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, поруч з якими знаходився і ОСОБА_7, але участі в ній не приймав. Та обставина, що ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп'яніння з урахуванням встановлених судом фактичних обставин, які передували заподіянню тілесного ушкодження, жодним чином не вплинула на незворотні наслідки, які настали саме від дій засудженого.

До того ж необхідно відмітити, що судом першої інстанції, з огляду на те, що ОСОБА_5 під час досудового слідства і в суді першої інстанції змінював показання щодо фактичних обставин події, ретельно перевірялися всі його доводи щодо можливої неправомірної поведінки потерпілого та свідків і було достовірно встановлено, що як з боку потерпілого, так і з боку інших осіб, які знаходились на місці події та були її очевидцями, не було такого суспільно небезпечного посягання, яке б вимагало негайного відвернення чи припинення з боку засудженого шляхом нанесення удару в область голови з силою, внаслідок чого було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке невдовзі спричинило смерть ОСОБА_7

Таким чином, досліджений судом першої інстанції характер заподіяного тілесного ушкодження і механізм його спричинення в сукупності з усіма обставинами вчиненого злочину свідчать про те, що ОСОБА_5, спрямовуючи удар у життєво важливу частину тіла - голову і, як свідчать наслідки, наносячи його з достатньою силою, мав усвідомлювати, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, діючи, таким чином, з непрямим умислом, який також є суб'єктивною складовою злочину, передбаченого ст. 121 КК України.

Доводи апеляції іншого характеру, що смерть ОСОБА_7 сталася з необережності - наявними у справі доказами спростовується, а тому колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК України судом першої інстанції кваліфіковані правильно і підстав для їх перекваліфікації на ч. 1 ст. 119 КК України не встановлено.

Всупереч твердженням захисника істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок, по справі не встановлено. Доводи ж захисника про порушення судом вимог ст. 334 КПК України 1960 року з огляду на те, що у сформульованому обвинуваченні, яке суд визнав доведеним, відсутнє посилання на реквізити висновку судово-медичної експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки в мотивувальній частині вироку судом першої інстанції сформульоване обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, зокрема, виду та характеру заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, а також мотивів злочину та форма вини. При цьому безпосередня оцінка висновку судово-медичної експертизи, як доказу по справі, наведена судом у вироку при обґрунтуванні доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КПК України.

Необґрунтованими вважає колегія суддів і доводи захисника про неповноту судового слідства з посиланням на те, що судом було відхилено клопотання захисту про доручення слідчому органу в порядку ст. 315-1 КПК України 1960 року проведення додаткових слідчих дій, зокрема, відтворення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_5 та судово-медичного експерта.

Так, за матеріалами кримінальної справи 13 вересня 2012 року з метою перевірки та уточнення показань ОСОБА_5 за його участю проводилось відтворення обстановки та обставин події злочину, під час якого він докладно розповів про механізм спричинення тілесного ушкодження ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 182-186). Між тим проведення такої слідчої дії без участі експерта, з урахуванням висновку судово-медичної експертизи про причини смерті ОСОБА_7, які не оспорюються стороною захисту, не може свідчити про неповноту досудового та судового слідства.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що слідчим органом і судом обставини, що входять до предмету доказування в кримінальній справі, досліджено об'єктивно й достатньо повно, з виконанням тих необхідних процесуальних дій та проведенням експертних досліджень, які мають значення для правильного вирішення даної справи.

При призначенні покарання ОСОБА_5 суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відношення винної особи до скоєного. Були враховані судом і дані про особу ОСОБА_5, зокрема те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має сім'ю та малолітню дитину на утриманні. Обставиною, що пом'якшує покарання, суд обґрунтовано визнав добровільне відшкодування матеріальної шкоди і часткове відшкодування моральної шкоди, а також прийняв до уваги відсутність обставин, які б обтяжували покарання.

Таким чином, судом першої інстанції дотримані вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, покарання, призначене ОСОБА_5 у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 121 КК України, на думку колегії суддів, є достатнім та необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому твердження в апеляціях як захисника, так і прокурора про те, що судом першої інстанції не надана оцінка тяжкості вчиненого злочину, особі засудженого та не враховано його ставлення до вчиненого і це потягло за собою призначення несправедливого покарання, колегія суддів вважає надуманими.

За таких обставин, апеляції прокурора та захисника задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись п. п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

вирок Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника - без задоволення.

Судді:

________________ _____________________ ________________

Павленко О.П. Маліновський О.А. Лясковська В.І.