УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1405/13Головуючий суду першої інстанції:Кіт М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Редько Г. В.

"09" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіРедько Г.В.,

СуддівМоісеєнко Т.І., Романової Л.В.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк» на заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 серпня 2013 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору SIК0RX11690065 від 18.12.2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 1534,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 18.12.2007 року. Відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання належним чином не виконав. Станом на 26.03.2013 року відповідач має заборгованість 27297,76 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 1534,50 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 7239,04 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом - 248,64 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 16499,50 грн. та штрафів , відповідно вимог п. 1.5.20 договору кредиту в сумі 500 грн. та 1276,08 грн..

Заочним рішенням Керченського міського суду АР Крим від 16 серпня 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» - відмовлено.

На вказане рішення суду ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апелянт посилається на те, що належного виконання договору відповідач не здійснив, а відтак зобов'язання не припинилось.

Апелянт також посилається на те, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення. Законом або договором може бути передбачено, що закінчення терміну дії договору тягне припинення зобов'язань сторін за договором. Договір, в якому відсутня така умова, визнається чинним до певного в ньому моменту закінчення виконання сторонами зобов'язання.

Апелянт вважає, що строк позовної давності не може бути пропущений, оскільки правовідносини між сторонами тривають до повного погашення клієнтом кредиту.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір споживчого кредиту, а відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Оскільки споживчий кредит між сторонами був укладений 18.12.2006 року та його виконання встановлено конкретною датою 18.12.2007 року, тобто кредитодавець - ПАТ КБ «Приватбанк» про свої порушені права дізнався цієї дати, а з позовом про стягнення заборгованості за кредитом звернувся лише у 2013 році, строк позовної давності у 3 роки, який передбачений ст. 257 ЦК України, минув, що є підставою для відмови у позові. Так як строк позовної давності до основної вимоги минув, то з аналізу положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» випливає, що строк позовної давності до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) також вважається таким, що минув.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено, та це вбачається з матеріалів справи, що між Банком та ОСОБА_6 18 грудня 2006 року був укладений кредитний договір SIК0RX11690065 на споживчі цілі на суму 1534 грн. 50 коп., зі сплатою відсотків 2,00 на місяць, що підтверджується відповідною заявою позичальника. (а.с. 4)

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачем зобов'язання виконувались належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором.

Згідно з розрахунками позивача заборгованість за зазначеним кредитним договором станом на 26.03.2013 р. становить 27297 грн. 76 коп., яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 1534,50 грн., суми заборгованості по процентах за користування кредитом - 7239,04 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом 248,64 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань - 16499,50 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 1276, 08 грн. (а.с. 3)

Розглядая справу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Банком пропущений строк позовної давності для звернення з вимогами про поновлення порушеного права.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права щодо застосування загального строку позовної давності у три роки до спірних правовідносин та не враховано, що належного виконання договору відповідач не здійснив, а відтак правовідносини між сторонами тривають до повного погашення клієнтом кредиту.

З доводами апелянта не можна погодитись з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що кредитний договір був укладений 18.12.2006 року з встановленням конкретної дати його виконання 18.12.2007 року

Тобто, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що з 18.12.2007 року позивач дізнався, або повинен був дізнатися, про порушення своїх прав, оскільки на час спливу строку дії кредитного договору ( 18.12.2007 р.) боржник не погасив заборгованість, не виконав свої зобов'язання перед Банком.

Згідно п. 7 ч. 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (станом на 2008 рік) кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 31 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що враховуючи положення п. 7 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

З огляду на вищенаведене колегія суддів не може погодитися із доводами апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права при застосуванні строку позовної давності у три роки до спірних правовідносин, оскільки з аналізу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» випливає, що суд застосовує строк позовної давності до вимог споживчого кредиту у три роки незалежно від наявності клопотання боржника про застосування такого строку.

У даному випадку посилання апелянта на невірне застосування строку позовної давності є безпідставними, оскільки предметом даної справи є правовідносини по споживчому кредиту, тому у першу чергу застосуються норми спеціалізованого нормативно - правового акту - Закону України «Про захист прав споживачів».

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 308, статтею 313, п. 1 частиною 1 статті 314 та статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» - відхилити.

Заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 16 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Г.В.Редько Т.І.Моісеєнко Л.В.Романова