Справа № 22-1387-2006р. Головуючий у першій інстанції: Доля В.А.
Суддя -доповідач: Демянчук С.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2006 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
Головуючого судді: Василевича B.C. суддів : Демянчук С.В., Гордійчук C.O. при секретарі: Колесовій Л.В. з участю сторін, представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання договору розподілу спільного майна дійсним, визнання свідоцтва про право власності на торговий комплекс та дублікату свідоцтва недійсними, визнання незаконними розпорядження Рівненського міського голови, розподіл торгового комплексу та визнання права власності на нього та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору про розподіл майна недійсним.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів, -
встановила:
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2006 року позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання договору розподілу спільного майна дійсним, визнання свідоцтва про право власності на торговий комплекс та дублікату свідоцтва недійсними, визнання незаконними розпорядження Рівненського міського голови, розподіл торгового комплексу та визнання права власності на нього задоволено.
Визнано дійсним договір про розподіл спільного майна укладений 04 листопада 2005 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3.
Визнано недійсними свідоцтво про право власності на торговий комплекс по АДРЕСА_1в м. Рівному видане на підставі розпорядження Рівненського міського голови НОМЕР_1 від 24 липня 2003 року, а розпорядження визнано незаконним.
Визнано недійсними дублікат свідоцтва про право власності на торговий комплекс по АДРЕСА_1в м. Рівному видане на підставі розпорядження Рівненського міського голови НОМЕР_2 від 15 грудня, а розпорядження визнано незаконним.
Визнано право власності ОСОБА_6 на приміщення магазину торгового комплексу за адресою м. Рівне АДРЕСА_1, яке в технічному паспорті Рівненського міського бюро технічної інвентаризації від 08 липня 2003 року позначене: 1 площею 60,6 м. кв., 2 площею 5,0 м. кв., З площею 10,4 м. кв., ганки - 0,8 та 0,5 м. кв..
Визнано право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по 1/2 його частини кожному на приміщення кафе-бару, торгового комплексу за адресою м. Рівне АДРЕСА_1, площею 119,4 м. кв. вказане в технічному паспорті Рівненського міського бюро технічної інвентаризації 08 липня 2003 року.
Арешт на торговий комплекс, що за адресою м. Рівне АДРЕСА_1-знято.
В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору про розподіл майна від 04 листопада 2005 року, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу.
В поданій апеляційній скарзі вказують, що при вирішенні спору неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для правильного її вирішення, в основу рішення покладені недоведені обставини, які суд вважав встановленими, неправильно застосовані норми матеріального права.
Вважають, що суд не з'ясував обставини, що технічна документація та правовстановлюючі документи знаходились в приміщенні торгового комплексу, до якого мав доступ ОСОБА_6, який вилучив ці документи всупереч волі їх власника.
Судом не з'ясовано обставина та не дано їй правової оцінки, що торговий комплекс будувався в період, коли вони (апелянти) перебували у шлюбі, в тому числі за рахунок сімейних коштів, коштів наданих батьками ОСОБА_4 та за рахунок запозичених коштів. Відповідно до ст. 16 ЗУ "Про власність" та ст. 22 КпШС України, майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї подружжя є спільною сумісною власністю.
Також стверджують, що підписаний ОСОБА_3 договір від 04.11.2005 року про розподіл спільного майна був підписаний ним під впливом морального тиску зі сторони ОСОБА_6 та під збігом тяжкого фінансового становища на вкрай невигідних умовах, всупереч його волі.
Просили скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 жовтня 2006 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким в позові ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відмовити повністю, а їх зустрічний позов задовольнити .
В апеляційному суді ОСОБА_3 та ОСОБА_4, їх представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.
ОСОБА_5, ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнали, вважають висновки суду першої інстанції правильними. Просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої істанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6, дійшов висновку що спірний договір / далі Договір/ про розподіл спільного майна від 04.11.2005 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, (а.с. 7) є дійсним, оскільки, підписання даного Договору є результатом спільної діяльності сторін Договору по набуттю прав на кафе-бар "Венеція" за адресою: м. Рівне, АДРЕСА_1, трьома власниками, та що вбачається з назви та змісту Договору "про розділ спільного майна" та п.З вказаного Договору.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку , що відповідачем ОСОБА_3 не надано жодного об'єктивного доказу підписання ним Договору під впливом морального тиску зі сторони ОСОБА_6 та збігом тяжкого фінансового становища на вкрай невигідних умовах, всупереч його волі, оскільки в тексті вищевказаного Договору указано, що він укладений "без примусу в здоровій пам'яті".
Що стосується збігу тяжкого фінансового становища, то суду також не надано доказів цього, оскільки всі боргові зобов'язання між сторонами були врегульовані при підписанні Договору і станом на 24.11.2005 року були виконані, що підтверджується їх підписами на звороті Договору.
Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору про розподіл майна від 04 листопада 2005 року, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5.
Ст. 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Даказами по справі підтверджується, що має місце договор складений в письмовій формі, та, як вбачається з самого договору, та як ствердили позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, відбулося часткове виконання умов договору.Зокрема,виконання п.2 спірного договору, фактичного використання сторонами приміщень торгового комплексу магазину та кафе-бару .
Відповідно до норм процесуального права передбачається,що обставини цивільних справ з"ясовуються судом на засадах змагальності;в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду ОСОБА_3 , ОСОБА_4 суду не надали.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 спірний договір був підписаний під впливом морального тиску зі сторони ОСОБА_6, під збігом тяжкого фінансового становища, на вкрай невигідних умовах, всупереч його волі, - будь-якими доказами по справі не підтверджуються, таких доказів не надано відповідачами-позивачами і апеляційному суду. Такі доводи суперечать встановленим дійсним обставинам по справі відповідно до наявних доказів.
Оскільки обставини на які посилаються ОСОБА_3, ОСОБА_4 в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, були предметом перевірки судом першої інстанції в повному обсязі відповідно з вимогами цивільно-процесуального законодавства і судом досліджено всі заслуговуючи на увагу докази по справі, тому вони є безпідставними.
Беручи до уваги, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.303,307,308,313-314 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 06 жовтня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.