Справа № 22-1376 2006 року                     Головуючий суддя у І інстанції - Доля В.А.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк З.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

21 грудня 2006 року                                                                                  місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської

області у складі:  головуючого Буцяка З.І.

суддів Шимківа С.С, Ковалевича С.П.

з участю секретаря Іванової І.С,

сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 5 вересня 2006 року у справі за позовом Рівненського професійного ліцею сфери побуту до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про виселення з гуртожитку,

встановила:

Рішенням Рівненського міського суду від 5 вересня 2006 року задоволено позов Рівненського професійного ліцею сфери побуту до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про висе­лення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

В поданій апеляційній скарзі відповідачі посилаються на те, що вони проживають у гуртожитку на підставі безстрокового договору найму, укладеного з позивачем. Їхнє проживання в ньому не обумовлювалося трудовими відносинами з ліцеєм. Кімнати в гу­ртожитку вони орендують на підставі цивільно-правової угоди, а тому виселенню на підставі ст. 132 ЖК України не підлягають.

Просять апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити но­ве про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких під­став.

Статтею 127 ЖК України встановлено, що для проживання робітників, службо­вців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання мо­жуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально спору­джені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради на­родних депутатів.

Відповідно до статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку,  який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гурто­житку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого примі­щення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення тру­дової дисципліни або вчинення злочину.

Таким чином, Житловим кодексом визначено, що гуртожитки призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання. Після припинення роботи або навчання зазначені особи, за ви­нятком випадків, що встановлені ст. 132 ЖК України, підлягають виселенню без надан­ня іншого житлового приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що спірне помешкання, в якому проживають від­повідачі, знаходиться у будинку, який має статус учнівського гуртожитку, і його влас­ником є позивач (а. с. 7-8).

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 з сім"єю був поселений у цей гур­тожиток як працівник позивача. Проте 27 вересня 1995 року він з роботи звільнився за власним бажанням (а. с. 6). У подальшому в гуртожитку проживав на підставі договору найму, який був укладений ним із позивачем 1 вересня 2002 року. Строк дії цього дого­вору закінчився (а. с. 10).

Зараз ані він, ані його дружина у трудових відносинах із позивачем не перебува­ють.

Тому з урахуванням викладеного місцевий суд прийшов до цілком правильного висновку про те, що відповідачі підлягають виселенню з гуртожитку позивача на підста­ві ст. ст. 810, 821 ЦК України та ст. 132 ЖК України без надання іншого житлового приміщення.

Доводи поданої апеляційної скарги правильності цього висновку суду першої ін­станції не спростовують.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 5 вересня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законої сили.