Справа №  22Ц-2997/2006                   Головуючий у суді 1 інстанції Орел А.С.

Категорія                                                Доповідач у суді 2 інстанції Коцюрба О.П.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого:                           Приходько К.П.

Суддів:                                      Коцюрби О.П., Голуб С.А.

При секретарі:                          Некорі А.О.

Розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Славутицького міського суду Київської області від 01 серпня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1до Державного підприємства по забезпеченню життєдіяльності зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення «Чорнобильсервіс» про зміну формулювання причини звільнення з роботи та стягнення вихідної допомоги у зв'язку з порушенням вимог законодавства про працю і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка звернулася в Славутицький міський суд Київської області з вказаною позовною заявою до ДП «Чорнобильсервіс» про зміну формулювання звільнення з роботи та стягнення вихідної допомоги.

В подальшому ОСОБА_1 доповнила свої позовні вимоги та просила додатково стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У судовому засіданні позивачка просила змінити формулювання її звільнення з роботи за власним бажанням з ч. 1 ст. 38 КЗпП України про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником законодавства про працю та колективного договору, пославшись на те, що на підприємстві аванс не виплачувався, відпускні виплачувались не перед відпусткою, а після її закінчення, мали місце затримки виплати добових. Просила стягнути вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного заробітку на суму 5.126.31 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, пославшись на те, що вона була звільнена з роботи у квітні 2006 року, а повний розрахунок проведено у червні 2006 року.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 01 серпня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 01 серпня 2006 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких причин.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01 липня 1993 року по 16 квітня 2006 року працювала у відповідача на посаді бухгалтера 1 категорії.

Наказом від 12 квітня 2006 року №НОМЕР_1 її було звільнено з роботи 16 квітня 2006 року по ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Як видно із заяви позивачки від 03 квітня 2006 року про звільнення з роботи вона просила звільнити її за власним бажанням з 17 квітня 2006 року по ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням адміністрацією підприємства законодавства про працю, умов колективного договору та виплатити вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Згідно копії наказу №НОМЕР_1 від 12 квітня 2006 року та резолюції на заяві позивачки, відповідач не погодився з наявністю порушень законодавства про працю і звільнив позивачку з роботи за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.

ОСОБА_1 доказів про те, що відповідач порушував законодавство про працю суду не надала, тому колегія суддів вважає, що висновки судку про відмову позивачці в задоволенні цих вимог є правильними, так як вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

За правилами ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Оплата праці на підприємстві, де працювала позивачка здійснювалася виключно за рахунок бюджетних асигнувань, позабюджетні доходи на оплату праці не використовувалися.

З платіжних відомостей, списків працівників на зарахування коштів на зарплатні рахунки в установі банку, видно, що заробітна плата, включаючи заробітну плату за час відпустки, ОСОБА_1 виплачувалась регулярно у кінці поточного місяця або на початку наступного місяця.

З розрахункових листків позивачки за 1998 - 2006 роки видно, що заборгованість по заробітній платі перед позивачкою у підприємства не має.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що суд вірно відмовив позивачці і в задоволенні її позовних вимог в частині порушення відповідачем п. 6.9 колективного договору та ст. 115 КЗпП України про виплату заробітної плати не рідше двох разів на місяць і виплати її за час щорічної відпустки не пізніше, як за три дні до початку відпустки є необгрунтованими, оскільки відповідно до ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань.

Факт того, що підприємство за наявності бюджетного асигнування не виконувало зазначені вимоги законодавства та колективного договору, в судовому засіданні не встановлено.

Крім вказаного, позивачка звільнена з роботи тому, що напрацювала необхідний стаж роботи і стала отримувати пенсію.

Таким чином, Славутицький міський суд Київської області в рішенні суду правильно вказав на те, що не знайшла свого підтвердження у суді та обставина, що дійсним мотивом звільнення позивачки було невиконання відповідачем законодавства про працю та колективного договору.

Викладене підтверджується поясненнями сторін, дослідженими доказами по справі.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, проводиться у день звільнення. Якщо працівник у цей день не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення вимоги про розрахунок.

З копії платіжної відомості та розрахункового листа за квітень 2006 року видно, що розрахунок з позивачкою підприємство провело 13 квітня 2006 року, ще до її звільнення з роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №223 згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у травні 2006 року позивачці та іншим працівникам було донараховано і виплачено 293.52 грн. компенсаційних виплат.

Оскільки на час звільнення зазначена сума компенсації не була нарахована у зв'язку з відсутністю відповідної правової підстави та бюджетного фінансування, то виплата після її звільнення не може вважатися затримкою розрахунку при звільненні і не може бути підставою для застосування відповідальності у виді стягнення середньомісячного заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

За таких обставин справи, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що потягло за собою неправильне застосування норм матеріального права є необгрунтованими, спростовуються матеріалами справи.

Перевіряючи законність і обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги позовних вимог заявлених в суді першої інстанції у відповідності до вимог ст. 303 ЦПК України, колегія вважає, що рішення суду є законним і не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 01 серпня 2006 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України.