Головуючий у 1 інстанції Павленко Л.М.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Осипчук О.В

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Мишко Д.О.

за участю:

представника позивача за основним позовом ОСОБА_1

представника відповідачів за основним позовом ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 ( третя особа - Київська районна у м. Донецьку рада) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 (треті особи - Київська районна у м. Донецьку рада, Управління земельних ресурсів Донецької міської ради) про спонукання до дотримання правил добросусідства

за апеляційною скаргою відповідачів за основним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, від імені яких на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє представник ОСОБА_2, на рішення Київського районного суду м. Донецька від 18 вересня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 2011 року вона є власником житлового будинку з надвірними побудовами НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 800,0 кв.м, кадастровий номер 1410136900:00:021:0494.

Відповідачі, які є власниками сусіднього житлового будинку НОМЕР_5, в порушення норм законодавства самовільно встановили частину огорожі на земельній ділянці, яка належить їй, чим порушують її право на володіння та користування земельною ділянкою.

Просила усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідачів відновити межу, що поділяє земельні ділянки НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 у відповідності з даними земельно-кадастрової документації (а.с. 3 - 4 т. 1).

Після проведення по справі судової будівельно-технічної експертизи позивач в липні 2013 року уточнила свої позовні вимоги. Посилаючись на висновок судової будівельно-технічної експертизи, згідно якого має місце захоплення відповідачами частини її земельної ділянки та будівництво відповідачами на належній їй земельній ділянці літньої кухні, просила усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідачів відновити межу, що поділяє земельні ділянки НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 у відповідності з даними земельно-кадастрової документації та шляхом перенесення будівлі літньої кухні за межу земельних ділянок НОМЕР_4 та НОМЕР_5 в бік земельної ділянки НОМЕР_5, а у разі невиконання такої вимоги протягом трьох місяців зобов'язати відповідачів знести частину будівлі літньої кухні, яка розташована на земельній ділянці НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 до межі земельних ділянок НОМЕР_4 та НОМЕР_5 ( а.с.100-102 т. 4)

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в лютому 2012 року подали зустрічний позов, в якому просять зобов'язати ОСОБА_3

- дотримуватися правил добросусідства під час користування земельною ділянкою домоволодіння НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, а саме: здійснювати будівництво будівель та споруд на її земельній ділянці із відступом від суміжної межі землекористування із земельною ділянкою домоволодіння НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в бік її домоволодіння на 1,0 метр;

- знести частину побудованого фундаменту будівлі, що будується на території домоволодіння НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 в межах смуги 1,0 м завширшки від суміжної межі землекористування між домоволодіннями НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1.

Посилалися на те, що після придбання житлового будинку НОМЕР_4 сам житловий будинок з надвірними побудовами ОСОБА_3 був знесений, розпочато будівництво нової будівлі. Фундамент нової будівлі виконано у створі із суміжною межею із земельною ділянкою домоволодіння НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, власниками якого вони є. Будівництво здійснюється без документів, що посвідчують право на присадибну земельну ділянку, що забудовується, без відповідної дозвільної документації та з порушенням абз. 3 п. 3.25 ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», згідно якого для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менш 1,0 м, що унеможливлює обслуговування будівлі, що будується, ОСОБА_3 та здійснення її поточного ремонту в існуючих межах суміжного землекористування між територіями домоволодінь НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, які склалися задовго до придбання ОСОБА_3 домоволодіння НОМЕР_4 (а.с. 110-113 т. 3).

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 18 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, НОМЕР_4 шляхом перенесення будівлі літньої кухні за межу земельних ділянок НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в бік земельної ділянки НОМЕР_5.

У разі невиконання такої вимоги протягом трьох місяців зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 знести частину будівлі літньої кухні, розташовану на земельній ділянці НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 до межі земельних ділянок НОМЕР_4 та НОМЕР_5.

Відмовлено у задоволені зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 (треті особи - Київська районна у м. Донецьку рада, Управління земельних ресурсів Донецької міської ради) про спонукання до дотримання правил добросусідства під час користування земельною ділянкою домоволодіння НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 в повному обсязі (а.с. 123-125 т. 4).

З таким рішенням суду не погодилися відповідачі за основним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 та через свого представника ОСОБА_2, який діє на підставі нотаріально посвідчених довіреностей від 05 жовтня 2011 року (а.с. 134-135 т. 4), подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх зустрічний позов та відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_3

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідачі посилаються на те, що права та інтереси позивача з боку відповідачів не порушувалися, спірна земельна ділянка не передавалася позивачу ані в постійне користування, ані в оренду, ані у власність, будь-яке речове право на земельну ділянку по АДРЕСА_1, НОМЕР_4 не реєструвалося.

Твердження позивача ОСОБА_3 про площу належної їй земельної ділянки 800 кв.м, що були виділені первісному забудовнику у 1948 році, є необґрунтованими. Як на правову підставу виникнення та існування права користування земельною ділянкою позивач посилається на договір користування земельною ділянкою, укладений 06 вересня 2011 року між нею та Донецькою міською радою. Проте зазначений договір відповідно до статей 80, 81, 92, 93, 125 ЗК України не є підставою виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, а тому державна реєстрація права користування позивачем земельною ділянкою не здійснювалася і не існуюче речове право на земельну ділянку не може бути порушено і відповідно не підлягає судовому захисту.

Судом не враховано, що відповідно до договору користування земельною ділянкою від 06 вересня 2011 року позивачу дозволено використовувати земельну ділянку загальною площею 0,0748 га, а згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 13 лютого 2013 року у користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 0,0753 га, що на 5 кв.м. більше.

Суд не врахував, що позов ОСОБА_3 направлений на обмеження їх права використання земельної ділянки домоволодіння НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в усталених, існуючих межах землекористування і безпідставно відмовив у задоволені зустрічного позову. Позовні вимоги ОСОБА_3 не доведені належними та допустимими доказами та не надано проект будівництва на території земельної ділянки НОМЕР_4, який розроблений та затверджений в установленому чинним законодавством порядку (а.с. 129-133 т. 4).

В судове засідання апеляційного суду відповідачі за основним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 не з'явилися, у судове засідання з'явився їх представник ОСОБА_2, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач за основним позовом ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, у судове засідання з'явився її представник ОСОБА_1, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 12 січня 2013 року (а.с. 104 т. 4), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів за основним позовом ОСОБА_2, представника позивача за основним позовом ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 зміні з наступних підстав:

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

З матеріалів справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 квітня 2011 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку з надвірними побудовами НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 800,00 кв.м, кадастровий номер 1410136900:00:021:0494 (а.с. 10 т. 1). Це право позивача зареєстровано 04 травня 2011 року, що підтверджується витягом 29855348 про державну реєстрацію КП «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» (а.с. 12 т. 1).

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих державним нотаріусом Шостої донецької державної нотаріальної контори 15 жовтня 2009 року, є співвласниками житлового будинку з житловою прибудовою та з надвірними побудовами НОМЕР_5, розташованого по АДРЕСА_1, частка кожного з них складає ? (а.с. 120-121 т. 3).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 всупереч вимог п. «г» частини 1 ст. 91, пунктів «г», «е» частини 1 ст. 96, ст. 103 ЗК України, частини 6 ст. 55 Закону України «Про землеустрій» порушили право позивача на користування земельною ділянкою, самовільно встановили частину огорожі на земельній ділянці позивача ОСОБА_3 та здійснили незаконне будівництво літньої кухні, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи № 5554/23-421/23 від 13 лютого 2013 року, згідно якого частка земельної ділянки НОМЕР_4 площею 16,8 кв.м. знаходиться у користуванні ділянки НОМЕР_5 - фактична межа суміжного землекористування між ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5 порівняно з правовствновлюючими документами зміщена у бік ділянки НОМЕР_4 на 0,15м з боку межи між ділянками НОМЕР_6 та НОМЕР_5 та на 1,43 м з тильної сторони, тобто експертом встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 зменшена, на території земельної ділянки НОМЕР_4 розташована частина будівлі літньої кухні відповідачів, яка побудована самочинно. Представник відповідачів не надав суду доказів та правовстановлюючих документів на земельну ділянку НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, яку займають відповідачі.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 і безпідставність зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте вважає, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 підлягає зміні внаслідок порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, вимог ст. 215-217 ЦПК України, що призвело до не чіткого та некоректного викладення резолютивної частини судового рішення, та підтверджує доводи апеляційної скарги відповідачів про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено конкретно дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та зобов'язуючи відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 земельною ділянкою шляхом перенесення будівлі літньої кухні за межу земельних ділянок НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в бік земельної ділянки НОМЕР_5, суд не зазначив конкретні відстані, на які підлягає перенесенню будівля літньої кухні, та де саме повинна проходити (підлягає відновленню) межа між земельними ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5.

Як вбачається з інвентаризаційної справи № 2/3920 на житловий будинок НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 (а.с. 100-183 т. 1), а саме, викопировки будівельного кварталу № 351 від 25 жовтня 1953 року, плану земельної ділянки, житловий будинок НОМЕР_4 має суміжне землекористування з житловими будинками НОМЕР_6 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в м. Донецьку (а.с. 143, а.с. 159 т. 1)

Згідно матеріалів справи позивач за основним позовом ОСОБА_3 є власником житлового будинку з надвірними побудовами НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 квітня 2011 року. Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 квітня 2011 року останній розташований на земельній ділянці площею 800,00 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 1410136900:00:021:0494 (а.с. 10 т. 1).

Згідно ст. 377 ЦК України в редакції Закону України від 05.11.2009 р. № 1702-VI, яка діяла на час набуття ОСОБА_3 права власності на житловий будинок, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до ст. 120 ЗК України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-V від 27.04.2007 року; в редакції Закону № 1702-VI від 05.11.2009 року, які діяли на час набуття ОСОБА_3 права власності на житловий будинок) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Тобто, з набуттям ОСОБА_3 права власності на житловий будинок НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 квітня 2011 року до неї відповідно до ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій він розміщений, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача ОСОБА_8, а саме, як зазначено в договорі купівлі-продажу - право користування земельною ділянкою площею 800,00 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 1410136900:00:021:0494 (а.с. 10 т. 1).

Зазначене право користування ОСОБА_3 земельною ділянкою було зареєстровано в установленому на той час законом порядку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 вересня 2013 року № 8809407, згідно якої за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними побудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, будинок НОМЕР_4, загальною площею 56,7 кв.м, житловою площею 22, 1 кв.м, площа земельної ділянки 800,00 кв.м, рішення про державну реєстрацію прийнято 04 травня 2011 року, дата внесення запису 04 травня 2011 року, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 22 квітня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 (а.с.115а т. 4), що спростовує доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що спірна земельна ділянка позивачу ОСОБА_3 в постійне користування не передавалася та будь-яке речове право на земельну ділянку по АДРЕСА_1, НОМЕР_4 за нею не реєструвалося, а тому не можна говорити про порушення права, яке підлягає судовому захисту.

Зазначений висновок суду ґрунтується і на роз'ясненнях, які викладені в п. 18 п/п «г» постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно яких при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. № 1702-VI.

Суд першої інстанції норми ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України до спірних правовідносин не застосував, що відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України також є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Доводи відповідачів про те, що позивачем не надано доказів про виділ в натурі земельної ділянки площею 800,00 кв.м, також не ґрунтуються на законі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 «в» постанови від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 1 січня 2002 р. відповідно до ст. 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. № 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування ОСОБА_3 земельною ділянкою по АДРЕСА_1, НОМЕР_4, площею 800,00 кв.м зареєстровано 04 травня 2011 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 вересня 2013 року № 8809407 (а.с.115а т. 4).

Та обставина, що відповідно до ст. 126 ЗК України позивач згідно діючого на той час законодавства не отримала державний акт на право користування земельною ділянкою, не має юридичного значення, оскільки підставою виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт, в цьому випадку - набуття права власності на житловий будинок. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками житлового будинку з житловою прибудовою та з надвірними побудовами НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих державним нотаріусом Шостої донецької державної нотаріальної контори 15 жовтня 2009 року, частка кожного з них складає ?. Згідно зазначених свідоцтв про право на спадщину за заповітом на земельній ділянці розташовано: житловий будинок А-1 загальною площею 52,7 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м, житлова прибудова літ. А?-1 загальною площею 37,0 кв.м, житловою площею 11,2 кв.м, сарай Б, сарай В, убиральня Д, альтанка Е, душ К, огородження № 1-2, тротуар І, трубопровід. Відомості щодо площі земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок та її кадастрового номеру в свідоцтві про право на спадщину за законом відсутні (а.с. 120-121 т. 3).

Згідно пояснень представника відповідачів ОСОБА_2 земельна ділянка, на якій розташовано житловий будинок НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, не приватизована, у власність відповідачів не передавалася, відповідачі не мають будь-яких правовстановлюючих документів, що посвідчують саме їх право користування земельною ділянкою, на якій розташовано житловий будинок НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, вважають, що право користування земельною ділянкою в усталених існуючих межах перейшло їм одночасно з набуттям у порядку спадкування права власності на житловий будинок.

Проте зазначена позиція відповідачів не ґрунтується на законі.

Згідно ст. 377 ЦК України, в редакція яка діяла на час набуття відповідачами права власності на житловий будинок, тобто станом на 15 жовтня 2009 року, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно ст. 120 ЗК України. в редакції Закону № 997-V від 27.04.2007 року, яка діяла станом на 15 жовтня 2009 року, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Тобто, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 п/п «г» постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі ст. 377 ЦК, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V - і згідно зі ст. 120 ЗК, до 31 грудня 2009 року переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України, ст. 131 ЗК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.

Відомості щодо площі земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, що перейшов у власність відповідачів, відомості про кадастровий номер земельної ділянки в свідоцтвах про право на спадщину, які посвідчують право відповідачів на житловий будинок НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, відсутні (а.с. 120-121 т. 3), у зв'язку з чим відповідно до діючого на той час законодавства відповідачі зобов'язані були оформити своє право землекористування відповідним окремим документом, проте доказів про такі дії та про розмір земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та необхідна для його обслуговування, відповідачі суду не надали.

Посилання відповідачів на усталені існуючі межі між земельними ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, не ґрунтуються на законі, такі підстави набуття права на землю, як усталені існуючи межі, тобто фактичне користування земельною ділянкою за відсутністю документів, які б свідчили про наявність у відповідачів прав на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, не передбачені ст. 116-120 ЗК України.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.2009 року, яка діяла на час набуття відповідачами права власності на житловий будинок НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, відповідачами не надано суду доказів та правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, та доказів щодо державної реєстрації їх прав на цю земельну ділянку.

Відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи № 5554/23-421/23 від 13 лютого 2013 року між ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 є огородження, частково межа суміжного землекористування проходить по боковому та задньому фасаду літньої кухні літ. Л. На момент огляду земельної ділянки НОМЕР_4 її площа складає 753 кв.м, згідно правовстановлюючих документів - 800,00 кв.м.

Фактичні розміри, конфігурація і площа земельної ділянки НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 в м. Донецьку не відповідає розмірам, конфігурації і площі вказаної ділянки, відображеним у правовстановлюючому документі (п. 5, 6).

Згідно правовстановлюючим документам, межа суміжного землекористування між ділянками НОМЕР_4 і НОМЕР_5 повинна проходити наступним чином (додаток № 1 - графічне зображення):

- від точки А, розташованої на існуючому огородженні між ділянками НОМЕР_6 і НОМЕР_5 на відстані 0,15 м від кута огородження зі сторони ділянки НОМЕР_4;

- далі до точки Б, розташованої на боковому фасаді літньої кухні літ. Л на відстані 1,15 м від її кута зі сторони земельної ділянки НОМЕР_4;

- далі до точки В, розташованої на іншому боковому фасаді літньої кухні літ. Л на відстані 1,15 м від її кута зі сторони земельної ділянки НОМЕР_4;

- далі до точки Г, розташованої на тильному огородженні на відстані 1,43 м від існуючого огородження між земельними ділянками НОМЕР_4 і НОМЕР_5 в сторону земельної ділянки НОМЕР_5 (п. 7).

Фактична межа суміжного землекористування між ділянками НОМЕР_4 і НОМЕР_5 зміщена в бік ділянки НОМЕР_4 на 0,15 м з боку межі між ділянками НОМЕР_6 і НОМЕР_5 та на 1,43 м з тильної сторони, тобто частина земельної ділянки НОМЕР_4 площею 16,8 кв.м знаходиться у користуванні ділянки НОМЕР_5, що графічно відображено у додатку № 1 (п. 8, 9).

З технічних паспортів і інвентарних справ на земельні ділянки НОМЕР_4 і НОМЕР_5 вбачається, що після виділу спірних земельних ділянок в користування в 1948 році і 1952 році їх конфігурація, розміри і площа в основному відповідали правовстановлюючим документам. Імовірно в 1985 році (рік будівництва літньої кухні літ. Л) і не пізніше 2 вересня 2009 року відбулося зміщення межі суміжного землекористування між ділянками НОМЕР_4 і НОМЕР_5 в бік ділянки НОМЕР_4, що призвело до зменшення її площі. Вказане зміщення має місце і на момент проведення натурного дослідження і в основному відповідає даним технічних паспортів складеним після 2009 року (п. 10, 11, 16) (а.с. 64-69 т. 4).

Зазначені висновки експерта щодо зміщення межі суміжного землекористування між ділянками НОМЕР_4 і НОМЕР_5 в бік ділянки НОМЕР_4 підтверджуються також;

1. інвентаризаційною справою № 2/3914 на житловий будинок НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 (а.с. 1- 83 т. 3), в якій є:

- договір на право забудови вільної земельної ділянки, який був укладений між Сталінським міським відділом комунального господарства та громадянином ОСОБА_10 07 червня 1948 року, згідно якого ОСОБА_10 була надана під забудову земельна ділянка площею 800,00 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14-17 т. 3);

- договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 28 квітня 1982 року, згідно якого ОСОБА_8 придбав житловий будинок НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 800,00 кв.м (а.с. 51-53 т. 3), саме у ОСОБА_8 і придбала ОСОБА_3 11 квітня 2011 року цей житловий будинок, який розташований на земельній ділянці 800,00 кв.м;

- схематичний план земельної ділянки, згідно якого станом на 07.02.1985 р. площа земельної ділянки складала 800,00 кв.м (а.с. 59 т. 3);

2. реєстровою справою на житловий будинок НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 (а.с. 85- 106 т. 3), в якій є витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 квітня 2011 р. № 29748180, згідно якого житловий будинок НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 на праві власності належить на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 1982 року ОСОБА_8, площа земельної ділянки 800,00 кв.м, згідно технічної інвентаризації у фактичному користуванні знаходиться земельна ділянка загальною площею 748 кв.м (а.с. 87-88 т. 3);

3. технічним паспортом на житловий будинок НОМЕР_4, згідно якого за даними технічної інвентаризації станом на 13 квітня 2011 року загальна площа земельної ділянки НОМЕР_4 складає 748 кв.м (а.с. 6 т. 1).

Не зважаючи на те, що відповідачами не надано суду документів, які б підтверджували їх право користування земельною ділянкою, на якій розташований належний їм на праві спільної часткової власності житловий будинок НОМЕР_5, з матеріалів справи вбачається, що фактично площа земельної ділянки, на якій розташований цей житловий будинок, з роками збільшилася. Так згідно договору купівлі-продажу від 12 березня 1952 року ОСОБА_11 придбав житловий будинок АДРЕСА_3 готовністю 90%, на земельній ділянці мірою 390 кв.м (а.с. 123-124 т. 1). Згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2009 року № 24008286 житловий будинок з житловою прибудовою та з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1, НОМЕР_5 в м. Донецьку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 жовтня 2003 року та угоди від 01 жовтня 2003 року, посвідчених Шостою донецькою державною нотаріальною конторою, належить ОСОБА_12, після смерті якої відповідачі і успадкували цей житловий будинок, площа земельної ділянки 390 кв.м (а.с. 26 т. 4). Проте згідно плану земельної ділянки фактична площа земельної ділянки складає 417 кв.м (а.с. 123, а.с. 192, а.с. 216зв т. 3). Зміна меж земельної ділянки була зафіксована працівниками бюро технічної інвентаризації при складанні акту поточних змін по домоволодінню НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в липні 2003 року (а.с. 165 т. 3). Згідно висновків судової будівельно-технічної експертизи № 5554/23-421/23 від 13 лютого 2013 року на момент огляду земельної ділянки НОМЕР_5 її площа складає 415 кв.м (а.с. 64-69 т. 4).

Згідно графічних матеріалів земельних ділянок НОМЕР_4, НОМЕР_6 та НОМЕР_5 раніше межа суміжного землекористування між ділянкою НОМЕР_4 та ділянкам НОМЕР_6, НОМЕР_5 була прямолінійною, зараз в районі ділянки НОМЕР_5 частина межі проходить по стіні літньої кухні літ. Л, що належить до житлового будинку НОМЕР_5, та по фасаду цієї літньої кухні зміщена на 1,10 м в бік ділянки НОМЕР_4, що підтверджується генеральним планом земельної ділянки НОМЕР_4 від 25 жовтня 1953 р. (а.с. 19 т. 1), схематичним планом земельної ділянки НОМЕР_4 (а.с. 6 зв т. 1, )

В матеріалах справи є акт обстеження меж поміж земельними ділянками НОМЕР_4, НОМЕР_6, НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 від 05 вересня 2011 року, який складений начальником відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель Управління земельних ресурсів Дубцовим О.Ф., головним спеціалістом відділу землеустрою Новіковим О.А., головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель Управління земельних ресурсів Паламарчуком К.В., згідно якого межі земельних ділянок НОМЕР_6 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 у відношенні до межі земельної ділянки НОМЕР_4 відповідають всім наявним технічним матеріалам та ситуаційній схемі (а.с. 34-35 т. 1). Зазначений акт апеляційним судом не враховується, оскільки він суперечить по-перше, вимогам ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, які наведені вище, по-друге, посиланню в акті на довідку Управління Держкомзему у м. Донецьку від 19 січня 2010 року про відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_1, НОМЕР_5.

Відповідно до п. "б" частини 3 ст. 152 ЗК України, згідно якої захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Як вбачається з суміщеної схеми земельних ділянок НОМЕР_7, НОМЕР_4, НОМЕР_6 та НОМЕР_5, що є додатком до висновків судової будівельно-технічної експертизи № 5554/23-421/23 від 13 лютого 2013 року, літня кухня літ. Л, яка відноситься до житлового будинку НОМЕР_5, частково розташована на земельній ділянці НОМЕР_4, а саме, з обох фасадів 1,15м від її кута з боку земельної ділянки НОМЕР_4.

Відповідно до частини 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 5 постанови від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» відповідно до вимог ст. 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина 4 ст. 376, ст. 391 ЦК).

Той факт, що літня кухня літ. Л, що належить до житлового будинку НОМЕР_5, є самочинною та збудована попередніми власниками житлового будинку на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, підтверджується також:

- витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2009 року № 24008286, який видавався для оформлення відповідачами спадщини на домоволодіння НОМЕР_5, згідно якого літ. Л самовільно зведено (а.с. 26 т. 4), у зв'язку з чим в свідоцтвах про право на спадщину за заповітом, що були видані відповідачам 15 жовтня 2009 року літня кухня літ. Л не зазначена, як така, що увійшла до складу спадщини (а.с. 30, а.с. 32 т. 4);

- інвентаризаційною справою № 2/3920 на домоволодіння НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 (а.с. 100 - 184 т. 3), згідно якої літня кухня літ. Л згідно відмітки на плані земельної ділянки НОМЕР_5 зведена самовільно (а.с. 159 т. 1), ця обставина зазначена і в акті поточних змін від 02 липня 2003 року (а.с. 165 т. 1). Згідно викопировки будівельного кварталу № 351 на земельну ділянку НОМЕР_5 та плану земельної ділянки НОМЕР_5 раніше на місці літньої кухні літ. Л знаходився сарай «З» (а.с. 143, а.с. 159 т. 1), який згідно рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 27 травня 1987 року № 226/19 підлягав знесенню, як такий, що збудований з порушенням плану забудови земельної ділянки (а.с. 156 т. 1).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачами права позивача ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою площею 800,00 кв.м та дійшов правильного висновку про задоволення її позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межі суміжного землекористування між земельними ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5 згідно висновків судової будівельно-технічної експертизи № 5554/23-421/23 від 13 лютого 2013 року та перенесення будівлі літньої кухні літ. Л, яка відноситься до житлового будинку НОМЕР_5, та частково розташована на частині земельної ділянки НОМЕР_4, за межу земельних ділянок в бік земельної ділянки НОМЕР_5. Проте з огляду на положення ст. 152, ст. 212 ЗК України суд не встановив та не зазначив у рішенні які конфігурація, межі суміжного землекористування ділянок НОМЕР_4 та НОМЕР_5, що є підставою для зміни рішення суду.

Враховуючи, що згідно матеріалів справи та висновків судової будівельно-технічної експертизи № 5554/23-421/23 від 13 лютого 2013 року межа суміжного землекористування між ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в районі розташування літньої кухні літ. Л зміщена в бік ділянки НОМЕР_4 на 1,15 м та зазначена літня кухня літ. Л підлягає перенесенню за 1, 15 м в бік земельної ділянки НОМЕР_5, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 про дотримання правил добросусідства, в тому числі про знесення частини фундаменту, що будується на території домоволодіння НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 в межах смуги 1,0 м завширшки від суміжної межі землекористування між домоволодіннями НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1, оскільки спірний фундамент позивачем з врахуванням її права на користування земельною ділянкою площею 800,00 кв.м зводиться з дотриманням абз. 3 п. 3.25 ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», згідно якого для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менш 1,0м.

Доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що договір користування земельною ділянкою площею 748,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, НОМЕР_4 у Київському районі м. Донецька, укладений між Донецькою міською радою та ОСОБА_3 06 жовтня 2011 року, не є правовою підставою виникнення та існування її права користування земельною ділянкою, є слушними, посвідчення права на земельну ділянку таким документом, як договір користування, Земельним кодексом України не передбачено. Проте ці доводи апеляційної скарги не спростовують висновків як суду першої, так і суду апеляційної інстанції, оскільки право позивача ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 площею 800,00 кв.м виникло відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 підлягає зміні, а саме, слід більш чітко визначити способи усунення ОСОБА_3 перешкод в користуванні земельною ділянкою, зазначити чіткі межі відновлення межи між земельними ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5 згідно висновку № 5554/23-421/23 судової будівельно-технічної експертизи від 13 лютого 2013 року та чіткі відстані, на які підлягає перенесенню самовільна будівля літньої кухні літ. Л, за межу земельних ділянок НОМЕР_4 і НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в бік земельної ділянки НОМЕР_5, що буде сприяти його реальному виконанню.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідачів за основним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, від імені яких на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє представник ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 18 вересня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 ( третя особа - Київська районна у м. Донецьку рада) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задовольнити.

Усунути ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Дебальцеве Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, будинок НОМЕР_4.

Відновити межу між земельними ділянками НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 згідно висновку № 5554/23-421/23 судової будівельно-технічної експертизи від 13 лютого 2013 року по прямій лінії, змістивши існуючу межу в бік земельної ділянки НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 наступним чином:

- від точки А, розташованої на існуючому огородженні між дільницями НОМЕР_6 і НОМЕР_5 на відстані 0,15 метра від кута огородження зі сторони дільниці НОМЕР_4;

- далі до точки Б, розташованої на боковому фасаді літньої кухні літ. Л на відстані 1,15 метра від її кута зі сторони земельної ділянки НОМЕР_4;

- далі до точки В, розташованої на іншому боковому фасаді літньої кухні літ. Л на відстані 1,15 метра від її кута зі сторони земельної ділянки НОМЕР_4;

- далі до точки Г, розташованої на тильному огородженні на відстані 1,43 метра від існуючого огородження між земельними ділянками НОМЕР_4 і НОМЕР_5 в сторону земельної ділянки НОМЕР_5.

Зобов'язати ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на протязі трьох місяців від дня набранням цим рішенням суду законної сили перенести самовільну будівлю літньої кухні літ. Л, за межу земельних ділянок НОМЕР_4 і НОМЕР_5 по АДРЕСА_1 в бік земельної ділянки НОМЕР_5.

У разі невиконання на протязі трьох місяців рішення суду про перенесення самовільної будівлі літньої кухні літ. Л за межу земельних ділянок НОМЕР_4 і НОМЕР_5 зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знести частину будівлі літньої кухні літ. Л, яка збудована на земельній ділянці НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, згідно висновку № 5554/23-421/23 судової будівельно-технічної експертизи від 13 лютого 2013 року, а саме: від точки Б, розташованої на боковому фасаді літньої кухні літ. Л на відстані 1,15 метра від її кута зі сторони дільниці НОМЕР_4, до точки В, розташованої на другому боковому фасаді літньої кухні літ. Л на відстані 1,15 метра від її кута зі сторони дільниці НОМЕР_4.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 18 вересня 2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 (треті особи - Київська районна у м. Донецьку рада, Управління земельних ресурсів Донецької міської ради) про спонукання до дотримання правил добросусідства залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.В. Осипчук

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна