Справа № 22-2981 2006 р.                              Головуючий у 1 інстанції -Кабанова В.В.

Категорія 44                                                   Доповідач - Спірідонова Л.С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ Іменем України

28 листопада 2006 р. Судова палата в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючого - Полежая В.Д.

Суддів- Спірідонової Л.С., Белінської І.M.

при секретарі - Шевченко Н.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 вересня 2006 p., -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2005 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Зазначав, що разом з відповідачкою на праві приватної власності мав квартиру АДРЕСА_1, в якій проживали разом з сином ОСОБА_3, який є неповнолітнім.

З дружиною сімейні стосунки він припинив і став проживати окремо, після чого ОСОБА_1 запропонувала квартиру продати. Він погодився за умови, що йому буде сплачено 2 тис. доларів США, про що остання написала розписку.

Квартиру було продано, але гроші ОСОБА_1 йому не віддала, мотивуючи це тим, що він має перед нею великий борг по сплаті аліментів.

Просив стягнути з відповідачки на його користь борг в сумі 11000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми.

Рішенням Кіровоградського районного суду м. Кіровограда від 29.09.2006 р. позов задоволено частково.

З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто борг в сумі 10613 грн.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зазначається, що суд не дав належної оцінки доказам, не прийняв до уваги, що розписку про борг вона написала в силу того, що позивач не бажав написати заяву як опікун неповнолітнього сина, про дачу згоди на продаж квартири, тобто застосував до неї психічний тиск. Власником квартири позивач ніколи не був, оскільки знявся з реєстрації і переїхав до іншого місця проживання задовго до приватизації житла.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права з ухваленням нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та проживали в АДРЕСА_1. У листопаді 1994 р. шлюб було розірвано (а.с.74).

Згідно довідки житлово-експлуатаційної контори №12 позивач в зазначеній квартирі був зареєстрований з ІНФОРМАЦІЯ_1, а потім вибув на інше місце проживання.

В 1998 році квартира була приватизована, про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 24.06.1998 р. (а.с.67). При цьому власниками житла стали ОСОБА_1, її син від першого шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3, 1990 р. народження.

Таким чином, ОСОБА_2 участі у приватизації не приймав і відповідної частки власності в цьому майні не набув. В судовому порядку цей факт позивач не оскаржував.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що правовідносини сторін регулюються одночасно і нормами зобов'язального права, зокрема ст.ст. 509,625 ЦК України і нормами Цивільного кодексу, що регулюють договірні стосунки, передбачені ст.ст. 1048,1050 ЦК, які передбачають відповідальність за договором позики.

Такі висновки суду є суперечливими, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

За змістом розписки ОСОБА_1зобов'язалась виплатити ОСОБА_2  2000 доларів США після продажу квартири (а.с.20). З тексту даного документу не вбачається, що між сторонами склались стосунки позичальника і позикодавця, цього не стверджує і сам позивач, який пояснив, що хотів лише отримати свою частку від проданої квартири.

Тобто, претензії позивача обумовлені питанням щодо поділу майна, яке може бути вирішено в іншому порядку і не є предметом розгляду даної справи.

Крім того, зазначені правовідносини не можуть регулюватись і загальними положеннями про зобов'язання, передбачені главою 44 ЦК України. Зокрема, ч.2 ст.509 ЦК передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК, в т.ч. на підставі договорів та інших правочинів.

Судом не враховано, що розписку ОСОБА_1написала в силу обставин, що склались на той момент по причині категоричної відмови позивача надати згоду опікунській раді на продаж квартири, співвласником якої був його неповнолітній син ОСОБА_3 і отримання розписки було єдиною умовою, за якої він погоджувався дати таку згоду.

Таким чином, розписка не може породжувати майнові зобов'язання відповідачки, оскільки була видана в обмін на згоду щодо продажу квартири.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що у відповідачки не виникло правових зобов'язань перед позивачем через відсутність на те правових підстав, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.307ч.1п.2, 309ч.1п.З-4, 313-314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 вересня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.