Справа № 22ц - 1735/2006                   Головуючий у 1 інс. - Карапута Л.В.

Доповідач - Скрипка А.А.

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 грудня 2006 року Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

Головуючого - судді Коренькової З.Д. Суддів - Скрипки А.А., Ішутко В.М.

при секретарі - Куксі М.В.

з участю - адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на частину квартири та вселення ,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2003 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4. про визнання недійсним договору дарування на підставі положень статті 58 Цивільного Кодексу України ( в редакції 1963 року) , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3., визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та вселення позивачки та її дитини до спірної квартири.

В судовому засіданні позивачка та її представник уточнили позовні вимоги і просили визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3., визнати за позивачкою право власності на 1/2 зазначеної квартири, пояснивши, що в дійсності між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири за суму грошей, еквівалентну 6100 доларам США.

Заочним рішенням суду від 18 вересня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2006 року, як незаконне та необгрунтоване та постановити нове по суті її позовних вимог. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції дав невірне тлумачення доказам, які вона як позивачка надала в підтвердження заявленого позову, а також відмовив їй у витребуванні доказів, що мають значення для встановлення істини по справі. На думку апелянта, суд формально підійшов до оцінки доказів і не зважив на ту обставину , що нею ставилось питання про невідповідність укладеного договору дарування дійсним обставинам справи, оскільки спірна квартира, яку вона і відповідач ОСОБА_4 купили , була придбана за спільні кошти. Апелянт вважає, що всі належні докази були надані нею в судовому засіданні, проте, суд першої інстанції не взяв їх до уваги. Крім того, апелянт зазначає , що суд першої інстанції не прийняв до уваги покази свідків, що мають значення для встановлення фактичних обставин справи. За вказаним рішенням суду вона, як інвалід 1-ї групи та її малолітня дитина залишені без житла.

Дослідивши матеріали справи , перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасника судового процесу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка та відповідач ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 10.05.1997 року. Від шлюбу мають неповнолітню дочку ОСОБА_5.

Згідно договору дарування від 24.12.2001 року (а.с. 5), посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського нотаріального округу ОСОБА_6, та зареєстрованого 09.01.2002 року в Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, яка подарована останньому ОСОБА_3

Згідно особового рахунку на квартиру (а.с.7), у зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_4 - з 02.02.2002 року, ОСОБА_2 - з 11.07.2002 року, ОСОБА_7 - з 11.07.2002 року.

Відповідно до положень статті 243 Цивільного Кодексу України ( в редакції 1963 року) , чинної на момент укладення угоди, одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Квартира, що відчужувалася ОСОБА_3., належала останньому на підставі договору її купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу за НОМЕР_1, зареєстрованого в Чернігівському МБТІ в реєстровій книзі НОМЕР_2 за НОМЕР_3.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до вимог статті 244 ЦК України ( в редакції 1963 року) , чинної на момент укладення угоди, договір дарування квартири був укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріусом. Крім того, суд також вірно прийшов до висновку, що укладений договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди, оскільки скріплений підписами сторін.

Відповідно до вимог статті 58 Цивільного Кодексу України ( в редакції 1963 року ) , на яку посилається позивачка в обґрунтування своїх позовних вимог, чинної на момент укладення угоди, - якщо угода була укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Із пояснень позивачки слідує ( а. с. 234 - 235) , що вона при оформленні договору дарування присутня не була, про дарування квартири її чоловікові їй нічого не було відомо до часу подання ним до суду позовної заяви про визнання втративши право проживання на спірне житло, а гроші, за які придбано квартиру, належали їм спільно. Також вона не була присутньою при передачі грошей ОСОБА_3. за придбану квартиру та не надала суду доказів сплати коштів за придбану квартиру.

Відповідно до положень статті 60 ЦПК України ,- кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Твердження позивачки про те, що на купівлю спірної квартири були використані кошти сім'ї, допустимими доказами не підтверджені.

Договір дарування передбачає собою безоплатний договір. Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки : ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_10. ( а. с. 235 зворот - 239) пояснили суду, що сторони мали намір купувати квартиру і шукали квартири через оголошення в газеті, але яким чином було оформлене придбання квартири, їм не відомо, і при передачі грошей ОСОБА_4 чи позивачкою ОСОБА_3. вони не були присутніми.

Згідно п.16 „а „ постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 року „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" ( з наступними змінами , внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року №15) , ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінально караних діянь.

З врахуванням вищенаведеного, є вірним по суті висновок суду першої інстанції відносно того, що відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування від 24.12. 20012 року , а тому і відсутні підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірної квартири та решти вимог.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції при постановленні рішення дав формальну оцінку доказам, які були надані позивачкою, не прийняв до уваги показів свідків , допитаних з боку позивачки , не можуть бути підставою для скасування вірного по суті судового рішення, оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає положенням статтей : 212 , 213 ЦПК України. Зокрема, результати оцінки доказів суд відобразив в рішенні, в якому навів    мотиви   результатів оцінки доказів по справі. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні. Твердження апелянта відносно того, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не забезпечив свій висновок відповідними доказами , - є безпідставним, оскільки відповідно до положень статті 60 ЦПК України саме сторона , а не суд, який розглядає справу, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Не можуть бути також підставою для скасування вірного по суті судового рішення і доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції факт неявки до судового засідання ОСОБА_4. та ОСОБА_3 повинен був розцінити , як доказ обґрунтованості заявлених позовних вимог ОСОБА_2 Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, - ( а. с. 241-242),- судом першої інстанції проведено заочний розгляд справи, що узгоджується з положеннями статті 224 ЦПК України, оскільки відповідачі належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи ( а. с. 222, 225), і суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, з врахуванням того факту, що позивачка не заперечувала проти такого вирішення справи ( а. с 233 зворот).

Постановлюючи ухвалу про залишення без зміни рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також приймає до уваги положення статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування і подання доказів , і зазначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір ; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Дана цивільна справа знаходиться в провадженні суду з 08 липня 2003 року , і як вбачається з матеріалів справи ,-за даний час позивачкою ОСОБА_2 в обґрунтування вимог свого позову надані дані, які ґрунтуються лише на припущеннях, тому є вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позовної заяви ОСОБА_2.

Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313. 314, 315, 317, 319 ЦПК України , апеляційний суд ,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.