ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2013 р. Справа № 922/3141/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Шевцові Є.О.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 782 від 02.07.2013 р.), ОСОБА_2 (довіреність № 781 від 02.07.2013 р.);

відповідача - Содатенко А.М. (довіреність № 01-62юр/7262 від 09.09.2013 р.), Алісултанова І.Б. (довіреність № 01-62юр/7752 від 26.09.2013 р);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3191Х/1-28) на рішення Господарського суду Харківської області від « 30» вересня 2013 року у справі № 922/3141/13

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, смт. Безлюдівка Харківського району Харківської області;

до Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків;

про стягнення 14653,20 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2013 року ФОП ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до АК "Харківобленерго", в якій, з посиланням на вимоги ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, просив зобов`язати відповідача передати позивачу кошти в сумі 14653,20 грн., шляхом перерахування на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 в ПАТ "ПУМБ" м. Донецьк, МФО 334851. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач незаконно списав передплату в сумі 14653,20 грн. з особового рахунку ФОП ОСОБА_5, відкритого АК "Харківобленерго" на підставі договору про постачання електричної енергії № 4-2107С від 04.12.2009 р.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.09.2013 р. у справі № 922/3141/13 (суддя Яризько В.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням на чинність договору про постачання електричної енергії, у зв'язку з чим не можуть бути застосовані норми ст.ст. 1212,1213 Цивільного кодексу України, та на невірно обраний спосіб захисту його прав, оскільки нормами чинного законодавства не передбачений такий спосіб захисту прав, як зобов'язання сторони передати суму коштів шляхом перерахування на розрахунковий рахунок .

Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Посилається на можливість вибору позивачем способу захисту порушеного права, оскільки відповідач здійснив протиправні дії по заволодінню майном позивача. Просить відповідача повернути кошти саме на власний рахунок позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2013 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.11.2013 р., в судових засіданнях 19.11.2013 р. та 28.11.2013 р. оголошено перерви у розгляді скарги.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу від 18.11.2013 р. за вх. № 10889 та у додаткових поясненнях від 05.12.2013 р. за вх. № 11660 не погоджується з доводами позивача, зазначеними у апеляційній скарзі, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2013 р. у справі № 922/3141/13 залишити без змін, зазначає, що умовами договору про постачання електричної енергії та нормами чинного законодавства не передбачений обов'язок енергопостачальника повертати передплату споживачу у випадку тимчасового припинення споживання електричної енергії.

Представники відповідача в судовому засіданні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції пояснили, що у відповідності до ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судових засіданнях представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між АК "Харківобленерго" (постачальник) та ФОП ОСОБА_5 (споживач) укладений договір про постачання електричної енергії від 04.12.2009 р. № 4-2107С (а.с. 15-22).

Згідно розділу 1 вказаного договору про постачання електричної енергії, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі, згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.

Сторонами на виконання вимог п. 2.4 договору № 4-2107 від 04.12.2009 р. укладено Додаткову угоду до цього договору, якою сторони погодили, що позивач є субспоживачем, оскільки електрична енергія постачається до нього через мережі основного споживача, яким є КП "Міськелектротранс". Всі інші умови договору № 4-2107 від 04.12.2009 р. залишені в силі (а.с. 128).

Згідно п.п. 2.3.3. п. 2.3. розділу 2 договору про постачання електричної енергії від 04.12.2009 р. № 4-2107С, споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування, згідно з умовами додатку № 2 «Порядок розрахунків» (ч. 2 п. 10.2 ПКЕЕ), здійснювати протягом перших трьох днів поточного розрахункового періоду платіж за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні в наступному розрахунковому періоді за тарифами, які діють на день здійснення платежу (якщо споживач має погоджену у встановленому порядку екологічну та/або аварійну броню електропостачання).

Відповідно до п. 4.5 Порядку розрахунків (додаток № 2 до договору від 04.12.2009 р. № 4-2107), розрахунки за електричну енергію здійснюються споживачем до початку розрахункового періоду на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунку, розрахунок суми попередньої оплати здійснюється шляхом множення чинного у розрахунковому періоді тарифу на обсяг електричної енергії, заявленої на розрахунковий період, що настає за наступним розрахунковим періодом (а.с. 125-126).

На виконання умов договору позивач платіжним дорученням № 61 від 04.12.2009 р. на суму 7281,60 грн. перерахував на рахунок позивача попередню оплату за електричну енергію, згідно рахунку № 4-2107С від 03.12.2009 р.

Також платіжним дорученням № 62 від 08.12.2009 р. на суму 14653,20 грн. позивачем було здійснено попередню сплату за електричну енергію за січень 2010 р., згідно рахунку № 4-2107С від 08.12.2009 р. (а.с. 14).

Як вбачається з довідки Енергослужби ХКП «Міськелектротранс» від 22.09.2010 р. № 280 та підтверджується поясненнями представників сторін, субспоживачу ФОП ОСОБА_5 було відключено подачу електроенергії з 01.06.2010 р. з технічних причин (а.с. 13).

З моменту укладення договору про постачання електричної енергії (04.12.2009 р.) до відключення подачі електроенергії (01.06.2010 р.) позивачем спожито електричну енергію на загальну суму 6202,93 грн., яка була погашена за рахунок наявної передплати, у зв'язку з чим станом на 01.06.2010 р. на особовому рахунку позивача обліковувалась передплата в розмірі 1078,67 грн., сплачена платіжним дорученням № 61 від 04.12.2009 р., та в розмірі 14653,20 грн., сплачена платіжним дорученням № 62 від 08.12.2009 р.

Позивач, виявивши списання відповідачем з його особового рахунку суми передплати в розмірі 14653,20 грн., звернувся до відповідача з листом від 06.06.2013 р. № 8, в якому просив повернути на його особовий рахунок безпідставно списану передплату в сумі 14653,20 грн. (а.с. 12).

У відповідь на звернення позивача відповідач надіслав лист від 11.06.2013 р. № 26E-06/20-28685, в якому повідомив, що сума у розмірі 14653,20 грн. була списана на підставі ст. 257 Цивільного кодексу України по закінченню трирічного строку та не підлягає поверненню на особовий рахунок позивача.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно заволодів майном позивача (грошовими коштами), чим порушив його право власності, а тому позивач, враховуючи ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, має законні підстави звернутись з вимогою про зобов'язання витребування (передання) шляхом перерахування на рахунок позивача зазначених коштів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування норм ст. 1212 Цивільного кодексу України до даних правовідносин, з огляду на наступне.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що наслідки, передбачені в ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, а саме: зобов'язання повернути майно, настають за наявності об'єктивного результату - безпідставного набуття або збереження цього майна.

Твердження позивача про безпідставне заволодіння відповідачем грошовими коштами в сумі 14653,20 грн. є необґрунтованим, оскільки договір про постачання електричної енергії від 04.12.2009 р. № 4-2107С є діючим, у зв'язку з чим норми ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до правовідносин, які склались між позивачем та відповідачем.

Відповідно до п. 9.4 договору про постачання електричної енергії від 04.12.2009 р. № 4-2107С, цей договір укладений строком до 31.12.2009 р. та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що сторони з відповідними заявами не звертались, що також підтвердили представники сторін в судових засіданнях. У встановленому законом порядку вказаний договір недійсним не визнавався.

За таких обставин договір про постачання електричної енергії від 04.12.2009 р. № 4-2107С є чинним на даний час.

Дійсність цього договору також підтверджується тим, що позивач щомісячно здає звіти до відповідача з нульовими показниками та сторонами до теперішнього часу складаються акти звірки взаєморозрахунків.

У відповідності до ст. ст. 626, 638 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, враховуючи, що договір про постачання електричної енергії від 04.12.2009 р. № 4-2107С є дійсним на даний час, внесення передплати за цим договором є обов'язком позивача, підстави набуття таких коштів відповідачем не відпали.

Враховуючи вищезазначене, підстави для повернення позивачу передплати в сумі 14653,20 грн., внесеної згідно договору про постачання електричної енергії від 04.12.2009 р. № 4-2107С, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується також з висновком суду першої інстанції про невірно обраний позивачем спосіб захисту його прав, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Вказані норми не передбачають такого способу захисту прав, як зобов'язання сторони передати суму коштів шляхом перерахування на розрахунковий рахунок. Заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана в примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

З матеріалів справи вбачається що, предметом даного позову є зобов`язання відповідача передати позивачу кошти в сумі 14653,20 грн., шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача в банку, при цьому позивач фактично просить стягнути з відповідача кошти в сумі 14653,20 грн. Але чинним законодавством не передбачене право суду на самостійне визначення способу захисту прав позивача, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту його прав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 5 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний викласти в позовній заяві обставини, на які ґрунтуються його вимоги, надати докази, що підтверджують позов.

Позивач не довів наявність правових підстав для зобов`язання відповідача передати позивачу кошти в сумі 14653,20 грн., шляхом перерахування на його розрахунковий рахунок.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Харківської області від 30 вересня 2013 року у справі № 922/3141/13 прийняте у відповідності до матеріалів справи та норм чинного законодавства, і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 30 вересня 2013 року у справі № 922/3141/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складений та підписаний 09.12.2013 року.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.