Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/5451/13 Головуючий у 1 інстанції: Полянчук Б.І.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С.,

Коваленко А.І.,

При секретарі: Хомяк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Бердянський МВ УДМС України в Запорізькій області про усунення перешкод у здійсненні права власності,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року ОСОБА_3звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

В позові зазначав, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. У 1996 році він уклав шлюб з ОСОБА_5 у неї була дочка ОСОБА_4, яка на прохання дружини була зареєстрована у спірному житловому приміщенні16.07.2010 року.28.01.2011 року він розірвав шлюб з ОСОБА_5 На його прохання знятися з реєстрації в спірній квартирі відповідач в добровільному порядку не бажає. Посилаючись на ці підстави просив усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом примусового анулювання реєстрації ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької обалсті від 20 серпня 2013 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно посилався на положення статті 3 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів та на статтю 4 ЦК України за змістом якої, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

При цьому суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 за згодою позивача ОСОБА_3 була зареєстрована в належній йому квартирі за адресою: АДРЕСА_1, тобто, між позивачем та відповідачем існують правовідносини щодо користування ОСОБА_4 жилим приміщенням у вказаній квартирі. Також судом вірно вказано, що право або інтерес позивача може бути захищено тільки у спосіб, встановлений ст. 16 ЦК України та відповідними нормами ЖК України, а не зазначеними в позовній заяві в якості правового обґрунтування статтями 71, 150 ЖК України, згідно яких врегульовані інші питання - щодо збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами та загальні права щодо користування жилим будинком (квартирою), що належить громадянинові. Суд першої інстанції правильно зазначив, що в статті 16 ЦК України не міститься такого способу захисту порушеного права як примусове анулювання реєстрації у квартирі, а сам по собі факт реєстрації місця проживання відповідача у спірній квартирі не створює позивачу ОСОБА_6 перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому майном, тому суд першої інстанції дійшов висновку що доводи позивача та його представника про порушення відповідачем його права власності на квартиру є безпідставним.

Також суд вірно вказав на те, що посилання позивача на положення ч. 1 ст. 48 Закону України «Про власність» є безпідставними, оскільки цей закон втратив чинність на підставі Закону України від 27.04.2007 року "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного Кодексу України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку щодо відмови у позові.

Проте, ці доводи апеляційної скарги спростовуються наступним.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_3 просив усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом примусового анулювання реєстрації відповідача з цієї квартири - з посиланням на положення статей 16, 386, 387 ЦК України, статей 71, 159 ЖК України та ч. 1 статті 48 Закону України «Про власність» (а. с. 2-3).

Частиною 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вирішуючи спір, вірно посилався на те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, які ґрунтуються на вищевказаних нормах матеріального права, а обраний позивачем вид захисту не передбачений діючим законодавством.

Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши справу за позовом ОСОБА_3 в межах заявлених ним вимог та на підставі наданих позивачем доказів, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Також суд першої інстанції вірно посилався на приписи частини 2 статті 16 ЦК України та на положення статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Так, статтею 16 ЦК України визначено, що Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на позовні вимоги ОСОБА_3 щодо усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом примусового анулювання реєстрації відповідача в даній квартирі, суд правильно врахував приписи статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду ( про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як убачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Отже, виходячи з того, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Тому, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з цим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою та про оголошення фізичної особи померлою, а не примусового анулювання реєстрації відповідача.

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи апеляційної скарги не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: