Головуючий суду 1 інстанції - Осіпенко Л.М.

Доповідач - Туренко С.І.

Справа № 2-206/12

Провадження № 22ц/782/4310/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року м. Луганськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - судді Туренка С.І.

суддів - Авалян Н.М., Малієнко Н.В.,

при секретарі - Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 13 вересня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

13 квітня 2009 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Луганськтепловоз» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди. Уточнивши свої позовні вимоги позивач просив: скасувати наказ №131/к від 18.03.2009 року в частині звільнення на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України з посади «стрільця» загону ВОХР; поновити на посаду «стрільця» в загін ВОХР з 18.03.2009 року; перевести на посаду «охоронця» в ПАТ «Луганськтепловоз» з 19.03.2009 року; стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 62294,80 грн., за період з 18.03.2009 року по 13.09.2013 року; стягнути моральну шкоду у розмірі 50000 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначав, що з березня 2007 року він працював Стрільцем 2 класу 3 команди загону ВОХР на ПАТ «Луганськтепловоз». Позивача було звільнено з займаної посади, у зв'язку з відмовою від продовження роботи, у зв'язку зі змінами суттєвих умов праці на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України за наказом № 131/к від 18.03.2009 року.

Позивач вказав, що 12 січня 2009 року головою правління ХК «Луганськтепловоз» (перейменоване в ПАТ «Луганськтепловоз») ОСОБА_3 було видано наказ № 19 «Про внесення змін до організаційної структури компанії». Підставою для видання такого наказу послужив протокол правління № 143 від 16.12.2008 року про реорганізацію ряду структурних підрозділів підприємства, у тому числі про ліквідацію управління економічної безпеки та режиму складовою частиною якого був загін ВОХР. Відповідно із цим наказом з 19.03.2009 року на базі управління економічної безпеки та режиму були створені самостійні структурні підрозділи Група економічної безпеки та Загін охорони. З даним наказом позивача не було належним чином ознайомлено. Начальником 3-ої команди ОСОБА_4, в.о. начальника групи 3-ої команди ОСОБА_5, стрілком 1-го класу 3-ої команди ОСОБА_6 17.01.2009 року було складено акт про те, що він був ознайомлений з текстом наказу № 19, однак від підпису про ознайомлення відмовився. Вважає даний акт є суперечливим який жодним чином не підтверджує факт його ознайомлення з виданим наказом, тому як по-перше, він офіційно знаходився, на момент ознайомлення з наказом та на момент складання акту у відпустці. По-друге, даний акт був складений працівниками даного підприємства, які є зацікавленими особами.

Акт складений від 12.03.2009 року вважає суперечливим, тому як факти викладенні в ньому є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Позивач ніколи не відмовлявся від переводу, а лише просив надати йому інформацію щодо істотних умов праці, системи оплати та режиму роботи. Але йому в цьому було відмовлено а його звільнили, не отримавши письмової відмови та незгоди зі зміненими істотними умовами праці. 19.03.2009 року було складено акт, який був підписаний позивачем про, те що його не допущено до роботи, у зв'язку із звільненням та було запропоновано звернутись до відділу кадрів за отриманням копії наказу, трудової книжки та розрахунку.

Вважає, що процедура його звільнення проведена без дотримання вимог чинного законодавства, з наступних підстав: при його звільненні було порушено порядок передбачений законодавством, а саме не було повідомлено в строк передбачений законом про зміну істотних умов праці - два місяця. Крім того, відповідачем було звільнено позивача без отримання від нього письмової відмови та не згоди про продовження роботи із зміненими істотними умовами праці. В свою чергу він мав бажання продовжувати працювати на підприємстві «Луганськтепловоз», не відмовлявся і не міг відмовитись від змінених істотних умов праці, так як не був з ними ознайомлений, а навпаки висловлював намір продовжити роботу після виходу з відпустки і ознайомлення із зміненими істотними умовами договору.

З 07.04.2008 почала свою діяльність незалежна профспілкова організація «Наш пріоритет», членами даної спілки були працівники «Луганськтепловоз». Позивач є членом профспілкового комітету і чинним головою профспілки НПО «Наш пріоритет», головою профгрупи і членом профспілкового комітету НПО «Наш пріоритет» на ВАТ ХК «Луганськтепловоз», членом профспілкового комітету осередку в загоні ВОХР на ВАТ ХК «Луганськтепловоз» цієї ж профспілки. Ця інформація не одноразово надавалась як усно так і письмово адміністрації ВАТ ХК «Луганськтепловоз». При винесенні наказу про його звільнення, адміністрацією «Луганськтепловоз» не було узгоджено з профспілкою НПО «Наш пріоритет», що є грубим порушенням чинного законодавства.

Крім того, вважає за необхідне компенсувати йому моральну шкоду, яка була заподіяна незаконним звільненням у розмірі 50000 гривень. Оскільки в результаті незаконного звільнення порушені його законні права, які призвели до душевних страждань, такі обставини вимагають додаткових зусиль для організації свого життя. Для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення.

Вважає звільнення незаконним з грубим порушенням його прав та чинного законодавства України, а саме Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», КЗпП України.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 13 вересня 2013 року у задоволені зазначених позовних вимог було відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду Луганської область з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої зазначав, що рішення першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції., однак апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати відмовивши у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що при звільненні позивача не було виявлено порушень трудового законодавства, у відповідача дійсно мало місце зміна суттєвих умов праці, позивачем не доведено, що профспілка НПО «Наш пріоритет» здійснювала свою діяльність саме на ПАТ «Луганськтепловоз», а також до якого об'єднання профспілок вона відноситься.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції оскільки вони відповідають матеріалам справи та нормам матеріального права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працював на ВАТ «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» яка в подальшому перейменована у ПАТ «Луганськтепловоз» на посаді стрільця 2 класу 3 команди загону ВОХР. Наказом № 131/к від 18.03.2009 року його було звільнено на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Із наказу № 131/к від 18.03.2009 року (а.с.7) виданого головою правління ОСОБА_3 вбачається, що наказом №19 від 12.01.2009 року «Про внесення змін до організаційної структури компанії» ліквідовано управління економічної безпеки та режиму, в структурі якого був загін ВОХР та створені група економічної безпеки і загін охорони з 19.03.2009 року в якості самостійних структурних підрозділів компанії. В результаті здійсненої реорганізації у працівників загону ВОХР змінюються суттєві умови праці: найменування посади - замість посади «стрілок ВОХР» введена посада «охоронець», також за новою посадою змінюються умови оплати праці працівників. Працівниками загону ВОХР написані заяви на переведення для роботи за новими посадами з 19.03.2009 року. Однак, стрілок загону ВОХР 2-го класу 3-ої команди ОСОБА_2 не дав згоди на переведення на посаду «охоронець».

Наказ № 19 від 12.01.2009 року був виданий на підставі протоколу правління № 143 від 16.12.2008 року (а.с.103), про реорганізацію структурних підрозділів компанії, у тому числі про скасування управління економічної безпеки та режиму. З 19 березня 2009 року на базі управління економічної безпеки та режиму були створені самостійні структурні підрозділи - група економічної безпеки та загін охорони. Чисельність загону охорони залишилась колишньою, однак найменування посади «стрільця» змінилось на посаду «охоронець».

ОСОБА_7 було ознайомлено із наказом № 19 від 12.01.2009 року «Про внесення змін до організаційної структури компанії» 17 січня 2009 року, проте від підпису ОСОБА_7 відмовився, про що свідчить акт № 1 від 17 січня 2009 року (а.с.55).

12 березня 2009 року позивача було запрошено до адміністрації загону ВОХР, де йому було запропоновано дати згоду на переведення у загін охорони, який створюється з 19.03.2009 року, на посаду «охоронець», проте ОСОБА_7 відмовився від підпису заяви на переведення, про що складено акт №6 від 12.03.2009 року (а.с.56).

У зв'язку з відмовою позивача від продовження роботи в загоні охорони керівництвом ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» було видано наказ № 131/к від 18 березня 2009 року про звільнення ОСОБА_7 з посади на підставі п.6 ст.36 КЗпП України. Із зазначеним наказом ОСОБА_7 ознайомлено 19 березня 2009 року, незгоду з яким позивач зафіксував на наказі (а.с.58).

Згідно довідки від 18.06.2009 року ОСОБА_2 виплачено вихідну допомогу у сумі 953 грн. 51 коп. (а.с.177).

Правовідносини сторін регулюються нормами Кодексу законів про працю України, які правильно застосовано судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2,3,4 ст. 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Отже, за наявності змін в організації виробництва і праці власник вправі змінити найменування посади.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є: відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Стаття 43-1 КЗпП України надає право розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач з березня 2007 року працював на підприємстві стрільцем 2 класу воєнізованої охорони (а.с. 2).

На підприємстві відповідача відбулася реорганізація структурних підрозділів компанії, у тому числі скасовано управління економічної безпеки та режиму і з 19 березня 2009 року на його базі були створені самостійні структурні підрозділи - група економічної безпеки та загін охорони, що підтверджується наказом №19 від 12.01.2009 року «Про внесення змін до організаційної структури компанії».

Доводи апелянта про те, що він не відмовлявся від продовження працювати зі зміненими істотними умовами праці і відповідних заяв не писав не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 було запропоновано дати згоду на переведення у загін охорони, який створюється з 19.03.2009 року, на посаду «охоронець», проте він відмовився від підпису заяви на переведення, про що було складено Акт №6 від 12.03.2009 року.

Також, не спростовують доводи апеляційної скарги правильних висновків суду про факт ознайомлення ОСОБА_2 про зміну істотних умов праці на підприємстві відображених в наказі № 19 від 12.01.2009 року за два місяці відповідно до ст.. 32 КЗпП України, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивача було ознайомлено із вказаним наказом 17 січня 2009 року, проте від підпису останній відмовився, що підтверджується Актом № 1 від 17.01.2009 року.

Доводи апелянта про те, що суд не допитав свідків для спростування зазначених обставин, не заслуговують на увагу, оскільки саме лише посилання позивача на вказану обставину не спростовують правильних висновків зроблених в рішенні суду першої інстанції, позивач не просив дослідити вказані докази шляхом виклику свідків до суду апеляційної інстанції для їх перевірки, а обмежився лише посиланням на вказану обставину. В судовому засіданні представник апелянта відмовився від допиту свідків.

Доводи апелянта, що при винесенні наказу про його звільнення, адміністрацією «Луганськтепловоз» не було узгоджено з профспілкою НПО «Наш пріоритет», що є грубим порушенням чинного законодавства не заслуговують на увагу за наступних підстав.

Порядок легалізації профспілок визначений статтею 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до якої профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.

Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб (ст..11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Профспілка - це особлива категорія громадської організації яка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення) за рішенням з'їзду, конференції, установчих або загальних зборів членів профспілки, а не з моменту легалізації, тобто вступати в цивільно-правові відносини з іншими юридичними особами профспілки мають право вже з моменту затвердження статуту.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» статус організацій всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

Профспілка підприємства, установи, організації, яка діє на підставі власного статуту, легалізується у порядку, визначеному статтею 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Профспілка, об'єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту.

Профспілка, її організації, об'єднання профспілок здійснюють свої повноваження, набувають цивільних прав і беруть на себе цивільні обов'язки через свої виборні органи, які діють у межах прав, наданих їм за законом та статутом (положенням).

Так, згідно свідоцтва від 24.07.2008 року № 5 (а.с.96), була легалізована та зареєстрована Профспілка «Незалежна профспілкова організація «Наш пріоритет» і визначена мета діяльності: захист соціальних, економічних, громадських прав та інтересів членів профспілки в адміністративних і державних органах влади. Юридична адреса профспілки: м. Луганськ, кв. Волкова, 34/77. Сфера діяльності: галузева.

Згідно довідки від 05.08.2008 року Серія АА № 229238 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України дані щодо Профспілки «Незалежна профспілкова організація «Наш пріоритет» внесені до ЄДРПОУ - 05.08.2008 року.

Відповідно до п.1 Загальних положень Статуту незалежної профспілкової організації «Наш пріоритет» - профспілка є добровільною, громадською організацією, що об'єднує працівників підприємств різної форми власності, які знаходяться на території промислового майданчика ХК «Луганськтепловоз» у м. Луганськ а також інших підприємств машинобудівної галузі.

Таким чином, як вбачається з Статуту профспілки «Незалежна профспілкова організація «Наш пріоритет», її дія на відповідача ПАТ «Луганськтепловоз» не поширюється, оскільки відсутня вказівка, що профспілка діє на цьому підприємстві.

Вказівку про те, що профспілка об'єднує працівників підприємств різної форми власності, які знаходяться на території промислового майданчика ХК «Луганськтепловоз» у м. Луганськ а також інших підприємств машинобудівної галузі, не можна вважати доказом, що вона діє на підприємстві відповідача, оскільки ця вказівка носить абстрактний та неконкретний характер.

За таких обставин підстав вважати, що виборний орган цієї профспілки мав дати попередню згоду щодо звільнення позивача, оскільки він є головою профспілки, немає, а тому судова колегія вважає, що у даному випадку на позивача не розповсюджуються додаткові гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів, передбачені ст. 252 КЗпП України та Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Також, суд першої інстанції визнав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення на його користь моральної шкоди.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 Постанови №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

Оскільки порушень законодавства про працю при звільненні позивача не встановлено, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, щодо стягнення моральної шкоди.

За таких обставин, рішення суду у повній мірі відповідає вимогам діючого законодавства, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив усі обставини справи, надані суду докази, надав їм належну правову оцінку, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів та висновків суду по їх оцінці, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.209,303,307,308,313-315 ЦПК України судова колегія ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 13 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: