РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2008 року м.Ужгород.
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого : Власова С.О.,
суддів : Кеміня М.П., Куштана Б.П.,
при секретарі Медяник Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1, ОСОБА_2,ОСОБА_3 та їх представниківОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2008 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7,ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_1,ОСОБА_9. про визнання недійсними договорів дарування та стягнення матеріальної та моральної шкоди ,-
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулася в суд зі вказаною позовною заявою. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 21.03.2002 р. він подарував відповідачу ОСОБА_7 1\2 частину нежитлової будівлі , що розташована в АДРЕСА_1, якою він володів на праві власності спільно з ОСОБА_1Цей договір дарування ним був вчинений з огляду на домовленість з обдарованим ОСОБА_7 про тимчасовий характер володіння останнім вказаним майном. ОСОБА_7 за домовленістю був зобов'язаний повернути це майно в такому ж порядку протягом певного часу позивачу. Таким чином позивач вважав, що даний договір був укладений без наміру створити юридичні наслідки, а ОСОБА_7, не являючись реальним власником спірного майна, в силу обману, 2.07.2002 р. уклав договір дарування з ОСОБА_8, а той в свою чергу, з тих самих мотивів, 6.08.2002 р. подарував вказане майно ОСОБА_2.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Справа № 22-820\08 Номер рядка статистичного звіту:21
Головуючий у першій інстанції: Ціцак О.В.,
Доповідач: Власов С.О.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив визнати вищенаведені договори дарування недійсними на підставі ст. 57 ЦК України (в редакції 1963 р.), оскільки такі, як на його думку, були укладені внаслідок обману відповідачів, стягнути солідарно з ОСОБА_1,ОСОБА_8 та ОСОБА_2 збитки в сумі 500000 грн. та відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 10000 грн.. В порядку забезпечення позову просив накласти арешт на рахунки та майно відповідачів ОСОБА_9ОСОБА_8. та ОСОБА_2, та на 1\2 частину будівлі ''RС АВС'' в АДРЕСА_1.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 24 жовтня 2007 року з метою забезпечення позову накладено арешт на майно та рахунки відповідачів \а.с.11\.
У грудні 2007 року позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову та його збільшення в якій зазначав, що укладений ним з відповідачем ОСОБА_7 договір дарування від 21.03.2002 р. на 1\2 частини нежитлової будівлі магазину ''RС АВС'', що розташований в АДРЕСА_1 був вчинений без наміру створити певні правові наслідки щодо переходу права власності на вказане нерухоме майно до обдарованого ОСОБА_7, тобто ця угода на його думку є мнимою, а тому на підставі ч.1 ст. 58 ЦК України (в редакції 1963 р.) її слід визнати недійсною. У заяві про збільшення позову позивач зазначив відповідачем ОСОБА_3 та просив скасувати укладений між ОСОБА_2 таОСОБА_3 договір дарування нерухомого майна від 5.11.2004 р. \а.с.49-50\.
З урахуванням вищенаведеного позивач просив визнати недійсними:
- договір дарування серії АЕР № 288149 від 21.03.2002 р., посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10, на 1\2 частину будівлі магазину ''RС АВС '', що розташований в АДРЕСА_1 укладений міжОСОБА_6 та ОСОБА_7
- договір дарування серії ВАА № 150102 від 2 липня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
- договір дарування серії ВАА № 640236 від 6 серпня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11, укладений між ОСОБА_8. та ОСОБА_2
- договір дарування серії ВВС № 840848 від 5.11.2004 р., посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
- стягнути з ОСОБА_1 збитки в сумі 500000 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2008 року позов задоволено частково. Суд поновив ОСОБА_6 строк для звернення до суду з даним позовом. Визнав недійсними договір дарування серії АЕР № 288149 від 21 березня 2002 року укладений міжОСОБА_6та ОСОБА_7 щодо 1\2 частини приміщення поАДРЕСА_1. Визнав недійсним договір дарування від 2 липня 2002 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо 1\2 частини приміщення поАДРЕСА_1. Визнав недійсним договір дарування від 6 серпня 2002 року укладений між ОСОБА_8 таОСОБА_2 щодо 1\2 частини приміщення поАДРЕСА_1. Визнав недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, щодо 1\2 частини приміщення поАДРЕСА_1.
Судом повернуто у власність ОСОБА_6 1\2 частину нежитлового приміщення, що в цілому складається з 454,8 м. кв. по АДРЕСА_1
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9, їх представники ОСОБА_12, ОСОБА_5 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову позивачу у позові повністю та скасувати заходи
забезпечення позову і віднести судові витрати на позивача, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального і процесуального права та суд неповно з'ясував обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, суд неправильно застосував матеріальний закон що регулює правовідносини які виникли між сторонами при укладенні договорів дарування нерухомого майна.
ОСОБА_6 у своїх запереченнях на подану скаргу її не визнав, просив таку відхилити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Судова колегія заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали цивільної справи і обговоривши підстави апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали інвентаризаційної справи № 8637 по об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в повному обсязі з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ч.3 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог пп.1,2,3,4 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд має вирішити такі питання:
- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
- чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для рішення справи, та докази на їх підтвердження.
- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалене по справі судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Поновлюючи ОСОБА_6 строк для звернення до суду з даним позовом, та приймаючи рішення про повернення йому у власність 1\2 частини нежитлового приміщення, що в цілому складається з 454,8 м. кв. АДРЕСА_1, міськрайонний суд порушив вимоги ст. 11 ЦПК України, яка встановлює принцип диспозитивності цивільного судочинства, вийшов за межі позовних вимог, оскільки ні про поновлення строків, ні про повернення у власність частини нежитлового приміщення позивач суд не просив.
Правовідносини, які виникли між позивачемОСОБА_6 та відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_2, щодо набуття ними в 2002 році права власності на нерухоме майно за договорами дарування регулюються ст.12 Закону України ''Про власність '' та п.1 ч.2 ст.4 ЦК України \ 1963 року \.
Правовідносини, які виникли між позивачемОСОБА_6 та відповідачкою ОСОБА_3 щодо набуття останньою в 2004 році права власності на нерухоме майно регулюється ч.1 ст.328 ЦК України.
Відповідно до ст.243 ЦК України \1963 р.\, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Дана норма закону не передбачала укладення договору дарування під умовою з подальшим вчинення обдарованим якихось дій в корись дарувальника.
В позовній заявіОСОБА_6 стверджує, що між ним та ОСОБА_7 було укладено саме договір дарування серії АЕР № 288149 від 21.03.2002 р. 1\2 частини нежитлової будівлі, що передбачав, хоч і тимчасовий з його слів, але перехід права власності від дарувальника до обдарованого. Цей факт підтверджується фактичним переданням ОСОБА_7 1\2 частини нежитлової будівлі, що розташована в м. Ужгород по вул. Заньковецькій № 10-12.
Міськрайонний суд, визнаючи цей договір як такий, що є мнимою угодою, не застосував вказані вище норми матеріального права, та, до спірних відносин, неправильно застосував ч.1 ст. 58 ЦК України \ 1963 р.\.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 13, Постанови Пленуму Верховного Суду від 28 квітня 1978 року № 3 '' Про судову практику в справах про визнання угод недійсними '', судам роз'яснено, що мнима угода, тобто угода укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, характеризується відсутністю жодних дій по вчиненню мнимої угоди. Саме з цієї причини, якщо суд дійде висновку про недійсність такої угоди, тоді суд приймає рішення про недійсність угоди без застосування будь - яких наслідків.
В даному ж випадку матеріалами цивільної справи, а також матеріалами інвентаризаційної справи стверджено, що угода дарування укладена міжОСОБА_6 та ОСОБА_7 мала за мету настання юридичних наслідків, що полягали в переході права власності на 1\2 частини нежитлових приміщень, що стверджується належними доказами, зокрема: нотаріально посвідченим договором дарування, випискою з реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію договору в Ужгородському державному міжрегіональному виробничому підприємстві технічної інвентаризації за № 792 від 26.03.2002 р.
Доказом настання реальних юридичних наслідків, а отже і відсутності підстав для визнання угоди мнимою, був в подальшому факт відчуження ОСОБА_7 за договором дарування вказаної частини приміщення ОСОБА_8. При цьому ні позивачем, ні відповідачем ОСОБА_7 не заперечувалось, що ОСОБА_7, як власник приміщення, особисто отримував в БТІ виписку з реєстру прав власника (довідку БТІ), особисто підписував договір дарування у приватного нотаріуса ОСОБА_11, при цьому ''Даритель'', яким був ОСОБА_7 підтвердив своє право власності на предмет дарування відповідними документами, що відмічено в договорі (п. 1 Договору дарування 1\2 частини нежитлових приміщень від 2 липня 2002 року серії ВАА № 150102) , та стверджував, що дані приміщення нікому не продані, не подаровані, прав щодо них у третіх осіб немає (п. 4 Договору дарування)
Таким чином має місце очевидна реалізація права власності, що полягає у володінні, користуванні і розпорядженні майном.
Тому договір даруванняОСОБА_6ОСОБА_7 1\2 частини нежитлових приміщень є реальним, виконаним, тобто таким, що був укладений з наміром створити юридичні наслідки, а тому він не може визнаватися мнимою угодою.
Щодо пояснень у суді позивача ОСОБА_6 та висновку суду першої інстанції про те, що частиною договору дарування була усна домовленість про повернення ОСОБА_7 цього майна в такому ж порядку протягом невизначеного часу, то ці доводи не можна брати до уваги, оскільки вони суперечить ст. 243, та ч.1 ст. 58 ЦК України \1963 р.\ , та порушують майнові права та інтереси ОСОБА_3, яка є теперішньою власницею спірних приміщень, які вона набула в передбачений законом спосіб і вона не визнає мнимість або обману при укладенні з нею договору дарування (серія ВВМ № 840848 від 5.11.2004 р.) ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Таким чином будь які твердження позивача про існування невиконаних перед ним зобов'язань відповідача ОСОБА_7 не відповідають вимогам закону, є недоведеними, а пояснення позивача та визнання позову відповідачем ОСОБА_7, при таких обставинах справи, є недопустимими і неналежними засобами доказування в розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України.
Так само належними доказами у суді недоведений той факт, що договори дарування на одне і теж саме нерухоме майно в подальшому були укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 2 липня 2002 р., та між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 від 6 серпня 2002 р. внаслідок обману зі сторони відповідачів ОСОБА_1 таОСОБА_8. В чому конкретно полягає суть обману у позовній заяві та в рішенні суду з посиланням на конкретні допустимі докази не зазначено.
Згідно роз'яснень які містяться в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 ''Про судову практику в справах про визнання угод недійсними '' при вирішенні позовів про визнання недійсною угоди на підставі ст. 57 ЦК України \1963 р.\ суди повинні мати на увазі, що такі вимоги мають бути задоволені при доведеності фактів обману і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
Статтею 57 ЦК України \1963 р.\ передбачено, що з позовом до суду з вимогою про визнання угоди недійсною з мотивів її укладення внаслідок обману може звертатися особа, яка є потерпілою від таких дій.
В матеріалах справи немає жодних належних доказів того, що мав місце обман позивача з боку відповідачів при вчиненні правочинів, які позивачем оспорюються, та що позивач був визнаний у встановленому законом порядку потерпілим внаслідок вчиненого щодо нього обману.
Матеріали справи також не містять жодних належних доказів того, при укладенні договору дарування між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 від 6 серпня 2002 року мав місце обман кого - небудь з сторін договору, тому у суду не було підстав визнавати цей договір недійсним.
Що стосується рішення суду про визнання недійсним договору дарування серії ВВМ 84048 від 5 листопада 2004 року про дарування 1\2 частини нежилих приміщень по вул. Заньковецької, № 10-2, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_10, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, то воно судом нічим невмотивовано та не містить правового обґрунтування.
Матеріалами справи та вищевказаним договором дарування стверджується, що ОСОБА_2 був власником майна, яке він дарувавОСОБА_3. В момент укладення договору дарування, 5 листопада 2004 року, він жодним чином не був обмежений в здійсненні права власності на нього. Отже зібраними по справі доказами беззаперечно доведено, що позивачОСОБА_6 станом на 5 листопада 2004 року, не був власником спірних нежитлових приміщень в силу власного рішення про їх відчуження шляхом дарування. За таких підстав жодних умов для визнання цього договору дарування недійсним та повернення у власність ОСОБА_6 предмету дарування не було.
Таким чином колегія суддів констатує, що позивачОСОБА_6 не довів свого позову, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагального процесу, роз'яснював позивачеві його права та обов'язки.
Судова колегія вважає, що у діях відповідачів відсутні протиправність дій, вина та причинний зв'язок з можливим спричиненням матеріальної та моральної шкоди позивачеві, про що зазначено вище.
Судові витрати, які виникли по справі слід віднести за рахунок сторін.
Зайве сплачене по квитанції № 67 державне мито підлягає поверненню ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, пп. 3 і 4 ст. 309, 316, 317,319 ЦПК України, судова колегія судової палати,-
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_2,ОСОБА_3 та їх представниківОСОБА_4 , ОСОБА_5 - задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 лютого 2008 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2,ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними:
- договору дарування серії АЕР № 288149 від 21 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_10, на 1\2 частини нежитлових приміщень поАДРЕСА_1, укладеного міжОСОБА_6 та ОСОБА_7
- договору дарування серії ВАА № 150102 від 02 липня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_11, на 1\2 частини нежитлових приміщень по вул. Ужгородській № 10-12 в м. Ужгороді, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
- договору дарування серії ВАА № 640236 від 6 серпня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_11, на 1\2 частини нежитлових приміщень АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2.
- договору дарування серії ВВМ № 840848 від 5 листопада 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_10 на 1\2 частини нежитлових приміщень поАДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2,ОСОБА_1таОСОБА_3,
а також у стягненні зОСОБА_9 500000 грн. збитків та 10000 грн. моральної шкоди - відмовити.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 24 жовтня 2007 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та рахунки ОСОБА_9,ОСОБА_8 таОСОБА_2 -скасувати.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді :