Справа № 11 a - 866/ 2007 рік                       Головуючий у 1 інстанції  Карнасевич Г.І.

Категорія 190 ч.3, 366 ч.1 КК України         Доповідач       Приколота Ю.А.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

20 листопада 2007 року Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області

в складі:

Головуючого:     Брух Б.І.

суддів:     Гнатіва Н.І.,  Приколоти Ю.А.

з участю прокурора:      Ходачкевича Ю.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Львові кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 та державного обвинувача,  який приймав участь у справі ОСОБА_3 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2007 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,  уродженець м. Стрия Львівської області,  українець,  громадянин України,  з вищою освітою освітою,  одружений на утриманні одна неповнолітня дитина,  приватний підприємець,  проживаючий у АДРЕСА_1,  не судимий,  засуджений за ст. 190 ч.3 КК України з застосуванням ч.1 ст.69 КК України до штрафу в розмірі вісімсот п»ятдесят грн.,  за ст. 366 ч.1 КК України з застосуванням ч.2 ст. 69 КК України до штрафу в розмірі п»ятсот десять грн. На підставі ст. 70 КК України шляхом повного скаладання призначених покарань остаточно йому призначене покарання у вигляді штрафу в розмірі одна тис. триста шісьтдесят грн. зі сплатою в прибуток держави.

За ст.364 ч.2 та 192 ч.2 КК України ОСОБА_2 - виправдано.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено підписку про невиїзд.

Питання речових доказів вирішено у відповідності до вимог закону.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те,  що будучи фізичною особою - суб»єктом підприємницької діяльності з правом найму робочої сили,  з метою отримання кредитів у Самбірському відділенні Західного ГРУ «Приватбанк» ОСОБА_4,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8,  ОСОБА_9 та в подальшому звернення отриманих кредитиів на свою користь,  протягом травня - листопада 2004 року власноручно склав та видав завідомо неправдиві документи: 26 травня,  07 липня,  02 та 03 серпня,  26 листопада 2004 року довідки про заробітну плату та інші прибутки для одержання кредиту в згаданому віддідленні банку,  в яких вказав доходи ОСОБА_4,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8,  ОСОБА_9 за період шість місяців,  що передували місяцю видачі довідки,  які підписав в графі «керівник підприємтсва» та завірив круглою печаткою,  видав останнім,  хоча ці особи в трудових відносинах з ним не перебували. Одержані довідки ОСОБА_4,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 подали в Самбірське відділення західного ГРУ «Приватбанку» та одержали кредити на загальну суму 60 тис. грн.

ОСОБА_2 шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_8 та ОСОБА_7 заволодів їх грошима в розмірі 10 тис. грн. кожного,  запевнивши останніх,  що оформить їх на роботу в «Інтернет магазин»,  заволодів світлокопіями їх паспортів та індетифікаційних кодів і за сприяння невстановлених досудовим слідством працівників Самбірського відділення Західного ГРУ «Приватбанк» оформив на ОСОБА_8 кредитний договір від 18.08. 2004 року на суму 10 тис. грн. та 05.08. 2004 року на ОСОБА_7 на суму 10 тис. грн.,  заволодів вказаною сумою грошей.

Вирок суду оскаржили захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 та прокурор,  який приймав участь у справі.

У своїй апеляції захисник ОСОБА_1 просить вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_2 за ст.ст. 190 ч.3,  ст. 366 ч.1 КК України - змінити,  а в частині виправдання його за ст.ст. 364 ч.2 та 192 КК України залишити без змін. Апеляцію мотивує тим,  що засуджений ОСОБА_2 обманювати нікого з потерпілих наміру не мав. Останні погодились допомогти йому,  а тому і були оформлені кредити,  які він повинен був погашати. На час, коли засуджений видавав довідки потерілим про те,  що вони працюють у нього,  фактично він працював один,  без залучення найманих працівників,  а тому його не можна вважати службовою особою і кваліфікація його дій за ч.1 ст. 366 КК України на думку апелянта є неправильною. Апелянт вважає,  що невірною є кваліфікація дій засудженого і за ч.3 ст. 190 КК України,  оскільки отримуючи від потекрпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 гроші за кредитами,  погашав ці кредити,  умислу на присвоєння цих грошей,  як і на обман потерпілих у нього не було,  і лише в силу збігу тяжких матеріальних умов прострочив виплату за кредитами,  сплативши в подальшому подвійну суму штрафу,  а на час розгляду справи кредити були погашені засудженим.

Державний обвинувач,  який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції у своїй апеляції просить вирок суду,  а справу направити на новий судовий розгляд,  оскільки на

його думку,  судом неправильно застосований кримінальний закон і засуджений ОСОБА_2 безпідставно був виправданий за ст.ст. 364 ч.2 та 192 ч.2 КК України та перекваліфіковано його дії зі ст. 366 ч.2 КК України на ч.1 ст. 366 КК України та мотивував таку перекваліфікацію та виправдання за ч.2 ст. 364 КК відсутністю спричинення тяжких наслідків,  хоча відповідно до ч.4 примітки до ст. 364 КК України,  тяжкими наслідками у ст.ст.364-367 КК України,  якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків,  вважаються такі,  які у 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян. Апелянт вважає,  що суд неправильно в обгрунтування своїх доводів покликався на показання керуючого Самбірським відділенням Західного ГРУ «Приватбанк» Петрущака Р.В. в тій частині,  що банку за несвоєчасну виплату кредиту не було спричинено тяжких наслідків,  а напвапки,  згідно умов кредитного договору були отримані прибутки,  оскільки згідно ч.5 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк зобов»язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування,  у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів,  додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк,  при наданні кредитів,  виходячи з основних принципів кредитування,  перевіряє платоспроможність позичальників,  проводить аналіз їх фінансового стану. Однак,  в даній ситуації банк проводив аналіз фінансового стану позичальників ОСОБА_4,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підставі недостовірних довідок про їх заробітну плату та інші прибутки,  а тому прийшов до невірного висновку про їх платоспроможність та моживість погашення кредиту. Апелянт вважає,  що при наявності реальних даних про їх доходи,  останнім було би відмовлено у наданні кредитів. При таких обставинах,  апелянт вважає,  що враховуючи неплатоспроможність вказаних кредиторів та неможливість в подальшому погасити отримані кредити,  банк не зміг би провести стягнення з них за рахунок їх доходів,  які були відсутні,  а тому банку завдається шкода на суму виданого кредиту в сумі 60 тис. грн. про що свідчать наявні у справі докази про те,  що кредити не погашались ,  по них існула заборгованність ,  яка погашалась засудженим під тиском доказів та принципу невідворотності покарання. Так як зазначені докази вважаються закінченими з моменту настання тяжких наслідків,  тобто з часу надання банком кредитів,  на підставі невірного аналізу фінансового стану позичальників,  що в подальшому не давало можливості банку провести стягнення на їх доходи чи майно,  а тому апелянт вважає,  що банку було спричинено шкоду на суму 60 тис. грн.,  а тому дії ОСОБА_2 слід було кваліфікувати за ст.ст. 364 ч.2 та 366 ч.2 КК України. Крім цього,  апелянт вважає,  невірним і виправдання засудженого ОСОБА_2 за ч.2 ст. 192 КК України,  оскільки той шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_6 попросив останнього оформити кредити на себе та на його матір ОСОБА_4та позичити ці гроші йому,  запевнивши,  що особисто погасить кредит та відсотки за його користування,  хоча не був у змозі цього зробити і,  на думку апелянта,  заволодів грошима останніх на суму 20 тис. грн.,  які використав на власні потреби,  спричинивши потерпілим великої шкоди.Таким же чином засуджений ОСОБА_2 через ОСОБА_8 Р.В. заволодів коштами його сестри ОСОБА_9 в розмірі 10 тис. грн.,  спричинивши їй також шкоду у великих розмірах. Оскільки засудженим потерпілим була заподіяна шкода у великих розмірах шляхом обману і зловживання довірою без ознак шахрайства,  то на думку державного обвинувача,  його дії слід було кваліфікувати і за ч.2 ст. 192 КК України.

До суду надійшли заяви у яких засуджений ОСОБА_2 відкликав апеляцію захисника ОСОБА_1,  а державний обвинувач,  який приймав участь у розгляді справи ОСОБА_3 відкликав свою апеляцію.

Відповідно до ст. 364 КПК України у разі відмови особи яка подала апеляцію від своїх

вимог і при віщдсутності апеляцій інших учасників судового розгляду,  апеляційний суд виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Оскільки по даній кримінальній справі інших апеляцій не поступало,  колегія суддів приходить до висновку про закриття апеляціного провадженя.

Керуючись ст.ст. 364 373 КПК України,  колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційне провадження по кримінальній справі за апеляціями захисника ОСОБА_1 в інтерсах засудженого ОСОБА_2 та державного обвинувача,  який приймав участь у справі ОСОБА_3 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2007 року щодо засудженого ОСОБА_2 закрити.