Справа № 11а-728/ 2007 р. Головуючий у 1 інстанції Мельничук О.Я.
Категорія ст. 187ч.4 КК України Доповідач: Танечник І.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року серпня 31 дня Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі.
Головуючого Пайонкевича Т.Т.
Суддів Голубицького С.С., Танечника І.І.
з участю прокурора Зданкевич І.С.
та адвоката ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляціями
адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_1, засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову судового засідання Залізничного районного суду м.Львова від 21 грудня 2006 року та вирок цього ж суду від 27 грудня 2006 року.
Постановою судового засідання Залізничного районного суду м.Львова від 21 грудня 2007 року виділено з кримінальної справи матеріали про обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за ст.187 ч.4 КК України в окреме провадження по епізоду від 14.03.2005 року щодо вчинення ними розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_5 і в цій частині справу скеровано на додаткове розслідування. Підставою такого рішення стало те, що місцевим судом встановлені такі недоліки досудового слідства, які неможливо усунути під час проведення судового слідства.
Засуджений ОСОБА_4 на цю постанову подав апеляцію, оскільки вважає її безпідставною, незаконно і такою, що винесена по надуманих мотивах. Зазначав, що по справі встановлено ряд істотних порушень вимог КПК України зі сторони слідчої, що призвело до фальсифікації справи, яка в цілому мала б скеровуватись на додаткове розслідування. Просив оскаржувану ухвалу скасувати в частині незадоволення клопотання його захисника про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування і в частині обвинувачення, де проходить потерпіла ОСОБА_5 (т.2 а.с.427-428).
Вироком Залізничного районного суду м.Львова від 27 грудня 2006 року
ОСОБА_3,
народження ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Львова, українець, громадянин України, з неповною середньою освітою, неодружений, непрацюючий, раніше неодноразово судимий - останній раз 21.07.2005 року Залізничним районним судом м.Львова за ст. 115 ч.1 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі, проживаючий - АДРЕСА_1
засуджений за ст. 187 ч.4 КК України на 10 років позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України ОСОБА_3 частково приєднано невідбуте ним покарання за попереднім вироком Залізничного районного суду м.Львова від 21.07.2005 року у виді чотирьох років позбавлення волі та остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у вигляді 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
ОСОБА_4,
народження ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Львова, українець, громадянин України, з неповною середньою освітою, неодружений, працюючий вантажником-експедитором ПП „Матадор-Плюс", раніше неодноразово судимий - останній раз 18.08.2004 року Франківським районним судом м.Львова за ст. 162 ч.1 КК України до штрафу в розмірі 1.020 грн., проживаючий - АДРЕСА_2
засуджений за ст.187 ч.4 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Стягнуто в солідарному порядку в ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 4.406 грн.50 коп. матеріальних збитків та 20.000 грн. моральних збитків.
Засуджений ОСОБА_3 знаходиться під вартою з 21 березня 2005 року, а засуджений ОСОБА_4 - з 22 березня 2005 року.
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнані винуватими і засуджені за те, що вони, вступивши в злочинну змову, направлену на заволодіння приватним майном громадян, шляхом розбійного нападу 15 березня 2005 року о 00.00 год., знаходячись біля житлового будинку АДРЕСА_3, підійшли до потерпілої ОСОБА_5, яку ОСОБА_4 штовхнув в спину і коли вона від цього впала на землю, почав наносити їй металевою палицею удари по голові та рукам, якими вона прикривала свою голову. ОСОБА_3, допомагаючи ОСОБА_4 подолати можливий опір потерпілої, наступив їй ногою на груди. Після цього вони заволоділи наступним майном потерпілої: золотими кільчиками вартістю 300 грн., золотим перснем вартістю 350 грн., шкіряною сумкою чорного кольору вартістю 200 грн., мобільним телефоном „Соні" вартістю 500 грн. з сім картою № 380662704976, калькулятором „Касіо" вартістю 50 грн., авторучкою „Паркер" вартістю 520 грн., шкіряним гаманцем вартістю 630 грн., грошима в сумі 50 грн., срібним пеналом для зубочисток вартістю 105 грн., кишеньковим ліхтариком вартістю 50 грн., продуктами харчування на суму 11 грн.50 коп., сонцезахисними окулярами вартістю 1.600 грн., футляром для окулярів вартістю 40 грн., всього на загальну суму 4.406 грн.50 коп. Під час нападу потерпілій ОСОБА_5 заподіяно тяжке тілесне ушкодження.
Адвокат ОСОБА_2 в своїй апеляції (т.2 а.с.421-422) зазначала про те, що вирок відносно ОСОБА_3 є незаконним та однобічним, а висновки в ньому не відповідають фактичним обставинам справи. Вказувала на те, що під час судового засідання не був допитаний в якості свідка ОСОБА_6, а під час досудового слідства при проведенні окремих слідчих дій істотно порушувалися вимоги кримінально-процесуального закону, зокрема, під час впізнання ОСОБА_3 потерпілою ОСОБА_5 Вважала такий доказ по справі неналежним, тому просила обвинувальний вирок скасувати, а справу проти ОСОБА_3 закрити.
Адвокат ОСОБА_1 в своїй апеляції (т.2 а.с.433-434) зазначав про те, що вирок відносно ОСОБА_4 є незаконним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і особі засудженого. Вказував на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги послідовні показання засудженого ОСОБА_4 про непричетність до вчинення злочину проти потерпілої ОСОБА_5 Вважав, що ні органом досудового слідства, ні судом не встановлено ніякого взаємозв'язку між засудженими ОСОБА_4 та ОСОБА_3, не встановлено також місцезнаходження і не вилучені знаряддя та викрадене у потерпілої майна. На його думку, обвинувачення зacyджeниx безпідставно базється лише на показах потерпілої ОСОБА_5, оскільки вона в своїх перших поясненнях стверджувала, що може впізнати лише одного з нападників. Також звертав увагу на порушення представником слідства вимог закону під час впізнання потерпілою ОСОБА_5 засудженого ОСОБА_4, хоча згідно даних судово-медичної експертизи потерпіла неодноразово втрачала свідомість під час вчинення на неї розбійного нападу. У зв"язку з чим, на думку захисника, покази потерпілої ОСОБА_5 про те, що вона впізнає осіб, які скоїли на неї розбійний напад, слід вважати необ'єктивними.
Просив скасувати вирок відносно засудженого ОСОБА_4, кримінальну справу повернути прокурору на додаткове розслідування, а засудженого - виправдати.
З апеляції засуджений ОСОБА_3 зазначав (т.2 а.с. 443-446) про те, що вирок відносно нього винесено на припущеннях, по сфабрикованій проти нього кримінальній справі, де істотно порушуй залишились його права як на досудовому слідстві так і в суді. Вважав, що неналежно і несвоєчасно перевірялось його алібі про непричетність до сроєння даного злочину представником слідства. Судом не оглянуті в судовому засіданні речові докази по справі, не допитано ряд важливих свідків та експерта. Покликається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки суд виніс обвинувальний вирок на підставі протоколів слідчих дій, які являються сфальсифікованими, а самі слідчі дії проведені досудовим слідством з грубим порушення кримінально-процесуального закону. Вважав також, що місцевий суд повинен був критично віднестись до показів потерпілої ОСОБА_5, оскільки вона неодноразово змінювала свої показання і являється зацікавленою особою. У зв"язку з чим суд однобічно і упереджено розглянув матеріали справи, допустив обвинувальний ухил, оскільки повірив саме потерпілій, а не йому. Робив висновок, що обвинувальний вирок стосовно нього є наслідком упередженого слідства, ряду судових помилок під час розгляду справи, в основі якої лежить обмова чи помилка самої потерпілої ОСОБА_5 Просив вирок скасувати, а справу відносно нього провадженням закрити за відсутністю в діях складу злочину чи за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, або ж скерувати дану справу на додаткове розслідування.
В апеляції засуджений ОСОБА_4 зазначав (т.2 а.с.451-454) про те, що вирок відносно нього є упередженим, оскільки ґрунтується на однобічності досудового та судового слідства.
Таке, на його думку, полягало в тому, що потерпіла ОСОБА_5 неналежно впізнавала осіб, які вчинили проти неї розбійний напад; не взято до уваги, що він з ОСОБА_3 до суду не був знайомий, але їх спільний знайомий ОСОБА_6 з цього приводу не був допитаний під час судового слідства; не враховано, що покази подружжя ОСОБА_10 проти нього є показами зацікавлених осіб, які на той час були залежні від працівників Залізничного РВ міліції. У зв"язку з чим вважав, що зібрані по справі докази не можуть свідчити про його винуватість у скоєнні злочину проти потерпілої ОСОБА_5 Просив розглянути дану справу в апеляційному суді як судом першої інстанції.
Заслухавши доповідача, міркування адвоката та засуджених про необхідність скасування вироку і постанови, думки потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_5 і прокурора про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції адвокатів та засуджених до задоволення не підлягають.
Матеріалами справи, зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами, вина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованого їм злочину відносно потерпілої ОСОБА_5, при вказаних у вироку обставинах, повністю доведена, хоча вони її не визнали та дали наступні пояснення в судовому засіданні.
Так, ОСОБА_3 в суді показав, що увечері 14 березня 2005 року знаходився у своєї подруги ОСОБА_7, повернувся додому о 23.30 год. та ночував вдома. Заперечив, що взагалі знайомий з ОСОБА_4, а розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_5 не вчиняв.
ОСОБА_4 в суді показав, що 14 березня 2005 року з 05.00 години до 13 години був присутнім на роботі, так як працював вантажником-експедитором ПП „Матадор-Плюс", отримав гроші на роботі в сумі 200 грн. і пішов додому, де був до 15 години. Після чого пішов до матері на Ринок „Новий", відніс їсти та повернувся додому. Ранком 15 березня 2005 року, коли повертався від матері з ринку „Новий" зустрівся із знайомими. Одного з них звали „Юра", він запропонував йому купити два мобільних телефони - „Сіменс-А-50" та „Соні" за 200 грн. Ці телефони він придбав для себе, а свій телефон марки „Моторола Т-180" продав. По дорозі додому передзвонив до знайомого ОСОБА_6, а згодом зайшов до нього додому, звідки передзвонив по оголошеннях в газеті „Ваш магазин", щоб продати придбані телефони. Цього ж дня поїхав на пр. Чорновола в м.Львові, де незнайомому мужчині продав мобільний телефон марки „Сіменс" за 160 грн. Після чого поїхав до кінотеатру імені Довженка, однак покупець на зустріч не прийшов, тому знову поїхав до ОСОБА_6. Перебуваючи в квартирі останнього, вставляв сім. картку в мобільний телефон ОСОБА_6, передзвонив на рахунок продажу другого телефону марки „Соні", домовився про зустріч з покупцем на вул. Стрийській в м.Львові біля магазину „Барвінок", де і продав цей мобільний телефон за 100 грн. Стверджував, що розбійних нападів на потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_5 не вчиняв, підсудного ОСОБА_3 не знає, тому з ним жодних розбійних нападів 14 та 15 березня 2005 року не вчиняв.
Суд першої інстанції дав належну оцінку цим запереченням засуджених, не надавши їм віри, оскільки такі спрямовані на уникнення відповідальності за скоєне, вони суперечать іншим об'єктивним доказам по справі, які судом у встановленому порядку були досліджені та підставно прийняті до уваги.
Винуватість засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у скоєнні розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_5 стверджується наступними доказами:
-показаннями потерпілої ОСОБА_5 в судовому засіданні про те, що 15 березня 2005 року близько 00.00 години вона поверталась додому АДРЕСА_3, коли до неї з двох сторін підійшли двоє незнайомих хлопців, один з яких витягнув з-під куртки металеву палицю, штовхнув її, а коли вона впала, став наносити їй удари цією палицею по голові і рукам, якими вона захищала свою голову. Після чого нахилився над нею, щоб зняти кільчики і вона в цей час роздивилась його обличчя - це був підсудний ОСОБА_4, якому сама зняла перстень. В цей час другий хлопець ногою утримував її в лежачому положенні. Оскільки відстань між нею та другим хлопцем був один метр, то вона побачила його обличчя - це був підсудний ОСОБА_3. Подолавши разом її опір, вони заволоділи її шкіряною сумкою вартістю 200 грн., в якій знаходились наступні речі: мобільний телефон „Соні" вартістю 500 грн., калькулятор „Касіо" вартістю 50 грн., авторучка „Паркер" вартістю 520 грн., шкіряний гаманець вартістю 630 грн., гроші в сумі 50 грн., срібний пенал для зубочисток вартістю 105 грн., кишеньковий ліхтарик вартістю 50 грн., продукти харчування на суму 11 грн.50 коп, сонцезахисні окуляри вартістю 1.600 грн., футляр для окулярів вартістю 40 грн., з чим з місця події скрились Після нападу вона самостійно добралась додому - до свого батька та звернулась за медичною допомогою. Під час вчинення на неї розбійного нападу та після цього свідомості не втрачала, а тому при проведенні з нею слідчих дій одразу ж опізнала і ОСОБА_4, і ОСОБА_3, які вчинили на неї розбійний напад 15 березня 2005 року:
-показаннями свідка ОСОБА_9 в судовому засіданні про те, що 14 березня 2005 року після 24 години його донька прийшла додому в крові, мала розбиту голову, повідомила його, що на неї напали двоє невідомих хлопців, які її побили та викрали речі. Після чого він викликав швидку медичну допомогу та працівників міліції. Ірина знаходилась в повній свідомості, хоча була в тяжкому стані. Спочатку перебувала у реанімаційному відділенні Львівської міської клінічної лікарні швидкої допомоги протягом одного місяця, після чого була скерована на лікування в Польщу. Йому донька розповіла, що хлопців, які вчинили на неї напад, вона не знає, однак зможе їх впізнати;
-показаннями свідка ОСОБА_10 в судовому засіданні про те, що з 22 березня 2005 року по ЗО березня 2005 року перебувала на стаціонарному лікуванні в одній палаті з ОСОБА_5 і була присутньою при проведенні впізнання по фотографіях від 24 березня 2005 року. Також була залучена понятою при проведенні впізнання особи з потерпілою ОСОБА_5, яка впевнено опізнала серед трьох подібних хлопців громадянина, який представився ОСОБА_4. Окрім цього була запрошена в якості понятої при проведенні впізнання по фотографіях 26 березня 2005 року, де в її присутності потерпіла ОСОБА_5 на фото впізнала і ОСОБА_3, як другого з нападників. Оскільки вона та потерпіла ОСОБА_5 лежали удвох в палаті, спілкувались між собою, під час чого ОСОБА_5 підтверджувала, що дійсно впізнала цих хлопців, не мала при цьому жодних сумнівів та вагань. Поведінка ОСОБА_5 була адекватною, покази давала сама, без жодного тиску з боку працівників міліції;
-показаннями судово-медичного експерта ОСОБА_11 про те, що він повністю підтверджує висновок № 170/2005 від 25 березня 2005 року. Зазначене медичне заключения проводилось на підставі огляду потерпілої ОСОБА_5 та медичних документів. Встановлено, що потерпіла поступила до медичного закладу з легким углушенням, з травмою голови та іншими тілесними ушкодженнями, які зазначені у медичному заключенні. Після поступлення в лікарню стан потерпілої значно погіршився, однак вона знаходилась у свідомості;
-показаннями свідка ОСОБА_12 в судовому засіданні про те, що мобільний телефон марки „Соні" придбав в березні 2005 року в незнайомого хлопця за ЗО доларів США по оголошенню в газеті „Ваш магазин" в районі „Главпоштамту" по вул. Словацького в м.Львові, куди приходив разом із грн. ОСОБА_13 Не пригадує хлопця у якого придбав мобільний телефон, меню якого було на польській мові. В продавця питався чому меню телефона на польській мові, а той відповів, що мобільний телефон його привезли з Польщі;
показаннями свідка ОСОБА_14 - слідчої по справі в судовому засіданні про те, що всі слідчі дії, в тому числі і впізнання по фотографіях від 26 березня 2005 року, було проведено
після здійснення консультацій з лікуючим лікарем потерпілої. Той повідомив, що ОСОБА_5 є у свідомості, з нею можна проводити слідчі дії. Тому була проведена згадана слідча дія, під час якої потерпіла одразу впізнала другого з нападників - ОСОБА_3, який разом з ОСОБА_4 вчинили на неї розбійний напад 15 березня 2005 року. Потерпіла також 24 березня 2005 року впізнала ОСОБА_4, який наносив їй удари металевою палицею по голові та рукам, якими вона прикривала голову під час нападу. Пред"явлення особи ОСОБА_3 для впізнання від 15 липня 2005 року проводилося разом із статистами, різких відмінностей між якими не було. При цьому ОСОБА_5 також впізнала ОСОБА_3, як другого з нападників. При допиті свідка ОСОБА_6 нею було з"ясовано, що останній знає і ОСОБА_4, і ОСОБА_3, тому в неї не виникало сумнівів, що вони між собою знайомі;
-оголошеними в судовому засіданні протоколом ставки віч-на-віч між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 12 вересня 2005 року (т.2 а.с.29-30), де потерпіла ОСОБА_5 категорично заперечила покази ОСОБА_15 та показала, що о 00 год.00 хв. 15 березня 2005 року ОСОБА_4 не міг перебувати за місцем свого проживання, оскільки разом із ОСОБА_3 вчиняв на неї розбійний напад, під час якого наносив їй удари металевою палицею по голові та руках;
-оголошеним в судовому засіданні протоколом ставки віч-на-віч між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 15 липня 2005 року (т.2 а.с.9-11) з якого вбачається, що потерпіла ОСОБА_5 підтвердила участь ОСОБА_3 v розбійному нападі на неї 15 березня 2005 року. Під час якого ОСОБА_3 утримував її ногою, а ОСОБА_4 наносив їй удари металевою палицею по голові та руках;
-показаннями свідка ОСОБА_16 в судовому засіданні про те, що не пригадує чи зустрічалась із ОСОБА_3 14 березня 2005 року, оскільки з ним зустрічалася не часто, але він в неї ніколи не затримувався довше ніж до 21 години вечора;
-оголошеними в судовому засіданні протоколом ставки віч-на-віч між ОСОБА_5 та ОСОБА_17 від 12 вересня 2005 року (т.2 а.с.27-28), з якого вбачається, що потерпіла ОСОБА_5 заперечила покази ОСОБА_17 про знаходження ОСОБА_3 вдома в ніч з 14 березня та 15 березня 2005 року, оскільки він разом з ОСОБА_4 вчинили на неї розбійний напад;
-оголошеним: в судовому засіданні висновком судово-медичної експертизи № 170/2005 від 25 березня 2005 року (т.1 а.с. 197-198) з якого вбачається, що у ОСОБА_5 виявлені наступні ушкодження: травма голови - забій головного мозку важкого ступеню, гостра епідуральна гематома зліва, лінійні переломи склепіння та основи черепа, рани лівої потиличної та правої лобно-тім"яної ділянок, синяки на повіках правого ока, на тилі правої китиці, закритий перелом нижньої третини лівої ліктевої кістки які утворилися від контакту з тупими предметами, які могли бути спричинені 14 березня 2005 року від ударів тупим предметом, не могли бути спричинені власноручно, не характерні для одноразового падіння на площину. Травма голови відноситься до тяжкого тілесного ушкодження по ознаці небезпеки для життя, перелом ліктевої кістки - до тілесного ушкодження середньої тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров"я, синяки - до легкого тілесного ушкодження.
Суд першої інстанції дав належну оцінку всім зібраним по справі об"єктивним доказам, які стверджують винуватість засуджених у скоєнні розбою відносно потерпілої ОСОБА_5, вчиненого ОСОБА_3 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_4, який раніше вчиняв розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_5 під час нападу на неї з- метою заволодіння її майном.
Доводи апеляцій засуджених та їх адвокатів правильних висновків суду не спростовують, стосуються другорядних обставин та обставин, які органом досудового слідства і судом встановлені та достатні для висновку про доведеність вини засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, дії яких за ст. 187 ч.4 КК України кваліфіковані вірно.
Доводи апеляції засудженого ОСОБА_3 про те, що в даному випадку має місце помилка чи обмова з боку потерпілої ОСОБА_5, спростовуються послідовними показаннями потерпілої під час досудового та судового слідства, а також її позицією під час виступу в апеляційній інстанції, де вона зазначала, що немає сумніву щодо осіб засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також в неї відсутні підстави обмовляти саме їх у скоєнні злочину проти неї.
Колегією суддів встановлено, що місцевим судом в мотивувальній та резолютивній частині вироку помилково зазначено про необхідність призначення покарання ОСОБА_3 за сукупністю вироків в порядку ст.71 КК України, хоча з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 винен ще і в іншому злочині (т.2 а.с. 108-109), вчиненого ним до постановления оскаржуваного вироку (т.2 а.с. 412-415). В таких випадках законодавець передбачає призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.70 ч.4 КК України, де правила
призначення остаточного покарання засудженій особі є більш м"якішими враховуючи наявність принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим. Тому, на думку колегії суддів, цю помилку слід виправити, застосувавши положення ст.365 КПК України.
При цьому колегія суддів вважає, що обране судом першої інстанції остаточне покарання засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Що торкається постанови судового засідання від 21 грудня 2006 року (т.2 а.с.406-407) про виділення з даної кримінальної справи матеріалів про обвинувачення ОСОБА_4, ОСОБА_3 за ст. 187 ч.4 КК України в окреме провадження по епізоду від 14 березня 2005 року щодо вчинення ними розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_5 та скерування її на додаткове розслідування, то така, на думку колегії суддів, відповідає вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлена неповнота досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні. Правових підстав для направлення всієї справи на додаткове розслідування колегія суддів не вбачає, тому не бере до уваги доводи апеляції засудженого ОСОБА_4 на це судове рішення.
Також колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно та всебічно розглянути дану справу і постановити по ній законні та обґрунтовані судові рішення.
При наведених обставинах колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляцій засуджених та їх адвокатів.
Керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України, колегія суддів -
ухвалила:
В задоволенні апеляцій адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_1, засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.
Постанову судового засідання Залізничного районного суду м.Львова від 21 грудня 2006 року про скерування матеріалів справи по епізоду з потерпілою ОСОБА_5 на додаткове розслідування та вирок цього ж суду від 27 грудня 2006 року стосовно ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишити без змін.
В порядку ст. 365 КПК України виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку покликання суду на ст.71 КК України і вважати засудженим ОСОБА_3 до остаточного покарання у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто йому належного майна на підставі ст.70 ч.4 КК України.