Справа № 11А - 682 2007 р. Головуючий у інстанції: Пещук Р.Й.
Категорія ст.ст.364 ч.1, 366 ч.1, 191 ч.2 КК України Доповідач: Приколота Ю.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" вересня 2007 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Макарова Ю.М.
Суддів: Голубицького С.С., Приколоти Ю.А.
з участю прокурора: Гуменної І.Р.
та захисника: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та державного обвинувача на вирок Бориславського міського суду Львівської області від 01 червня 2006 року, -
встановила:
цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, українець, громадянин України, одружений, не військовозобов'язаний, з вищою освітою, працюючий директором СЗШ №2, не судимий, засуджений за ст. 191 ч.2 КК України на один рік шість місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади в загальноосвітніх навчально-виховних закладах терміном на один рік; за ст. 366 ч.1 КК України на один рік обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади в загальноосвітніх навчально-виховних закладах терміном на один рік.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання один рік шість місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади в загальноосвітніх навчально-виховних закладах терміном на один рік.
На підставі п.5 ст. 7і КПК України звільнено засудженого від призначеного покарання, а кримінальну справу відносно нього провадженням закрито у зв'язку із закінченням строків давності.
Виправдано засудженого за ст. 367 ч.1 КК України.
Запобіжний захід залишено попередній - підписку про невиїзд з
постійного місця проживання.
Запобіжний захід залишено попередній - підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він, працюючи з 01 вересня 1996 року на посаді директора середньої загальноосвітньої школи № 2 смт. Східниця Львівської області та будучи службовою особою, з метою незаконного обернення неналежного йому державного майна на свою користь, на протязі часу з листопада 1997 року по квітень 1998 року, зловживаючи своїм службовим становищем, одержав від виконуючого обов'язки завідуючого господарством СЗШ № 2 смт. Східниця ОСОБА_3 та привласнив бюджетні кошти у вигляді заробітної плати свого сина ОСОБА_4 за період з 01 листопада 1997 року по 31 грудня 1997 року включно на суму 92 грн. 97 коп. та свого брата ОСОБА_5 за період з 02 січня 1998 року по 15 квітня 1998 року включно на суму 172 грн. 14 коп., а всього на загальну суму 265 грн. 11 коп., яка нараховувалась згаданим особам на підставі виданих ОСОБА_2 завідомо неправдивих документів наказів №22-к від 31 жовтня 1997 року про прийом ОСОБА_4 на роботу робітником обслуговування шкільної теплотраси та №1-к від 02 січня 1998 року про прийом ОСОБА_5, на роботу робітником з обслуговування шкільної теплотраси та відповідно накази №24-к від 29 грудня 1997 року, №7-к від 15 квітня 1998 року про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_5 з роботи, а також на підставі внесених ОСОБА_3 на виконання вказівки ОСОБА_2 в табелі обліку використаного працівниками школи робочого часу за листопад, грудень 1997 року, січень, лютий, березень, квітень 1998 року відомостей про ніби-то відпрацьовані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 години, які він засвідчив своїм особистим підписом та гербовою печаткою школи, хоча останні в середній загальноосвітній школі № 2 смт. Східниця Львівської області ніколи не працювали, а директор ОСОБА_2 особисто робіт по обслуговуванню шкільної теплотраси не виконував.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 зазначає, що вирок в частині визнання його винним за ст.ст. 191 ч.2, 366 ч.1 КК України є незаконним і підлягає скасуванню.
Просить вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальну справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину.
В доповненні до апеляції засуджений ОСОБА_2 покликається на те, що вирок суду є незаконний внаслідок неправильного застосування кримінального закону, однобічності та неповноти досудового та судового слідства та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Зазначає, що у вироку стверджується, що з листопада 1997 року по квітень 1998 року ні його син, ні брат, ні він сам не виконували робіт по обслуговуванню шкільної тепломережі. Такі висновки суду є припущеннями, на яких в силу вимог ст. 62 Конституції України не може грунтуватись обвинувачення.
Наголошує, що ні досудовим, ні судовим слідством не здобуто доказів, що у зимовий період 1997-1998 роках школа № 2 смт. Східниці не працювала.
Крім цього, зазначає, що немає доказів, що в цей період опалювальний сезон не проводився. За таких обставин суд не знайшов відповіді на основне питання цього епізоду, якщо тепломережа в школі працювала, а він, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 її не обслуговували, то хто з працівників школи виконував цю роботу. Відсутність відповіді на це питання вказує на правдивість його показів та ОСОБА_4, і їх не спростовано на досудовому та судовому слідстві.
Також вважає, що ні під час досудового слідства, ні в ході судового розгляду справи не знайдено та не долучено до справи письмових доказів його вини, а саме відомостей про виплату заробітної платні, з яких було б достовірно відомо хто саме і коли та яку суму одержував за виконання робіт по обслуговуванню тепломережі в період з листопада 1997 року по квітень 1998 року. Тільки дослідження підписів у таких відомостях могли б підтвердити або спростувати припущення досудового слідства та суду.
Вважає, що суд у вироку послався на покази свідків ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, даними ними на досудовому слідстві, однак не взяв їх до уваги в ході судового розгляду.
Зазначає, що суд також послався у вироку на покази ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - дочки та дружини його брата ОСОБА_5 Разом з тим, суд не дав критичної оцінки показам цих свідків з урахуванням того, що в судовому засіданні вони і він ствердили, що на протязі багатьох років між ними є неприязні, ворожі відносини, а отже у цих свідків є підстави для його оговору. Більш того, суд не взяв до уваги суперечності в показах цих свідків. Так, ОСОБА_9, стверджуючи, що її чоловік ніколи не працював у школі і, що їй було відомо про всі дії чоловіка, не змогла у суді пояснити, для чого, коли і при яких обставинах її чоловік ОСОБА_5 передав брату - ОСОБА_2 свій паспорт, згідно якого він оформлявся на роботу. Заявляючи, що чоловік не хотів працювати в школі, свідок ОСОБА_9 в той же час ствердила, що чоловік хотів працювати в школі електриком. Крім того, обоє свідків ствердили, що між ним та ОСОБА_5 відносини були нормальні, і останній ходив додому до нього та спілкувався з ним.
Також, суд не надав віри показам ОСОБА_4 про те, що він дійсно працював у школі на посаді робітника з обслуговування тепломережі, а також безмотивовано відкинув покази свідка ОСОБА_10 - його дружини про те, що їй відомо про роботу сина і ОСОБА_5 в школі.
При цьому суд зазначив, що не надає віри цим показам, оскільки вони дані зацікавленими особами і спростовуються показами свідків.
Також, суд не дав оцінки і показам інших свідків, допитаних в суді з приводу даного епізоду звинувачення. Так, свідок ОСОБА_11 в суді ствердила, що бачила в школі брата директора - ОСОБА_5 і саме в той день, коли видавали заробітну плату.
Крім цього, суд, як на доказ його вини у скоєні злочину, передбаченого ст. 366 ч.1 КК України, послався на те, що він своїм підписом та гербовою печаткою школи у табелях обліку використаного робочого часу засвідчував
неправдиві відомості про роботу сина і брата. Однак такий висновок суду є виключно припущенням, оскільки такі табелі знайдені не були і не були предметом дослідження ні на досудовому слідстві, ні в суді.
Просить вирок в частині визнання його винним за ст.ст. 191 ч.2, 366 ч.1 КК України з закриттям кримінальної справи у зв'язку із закінченням строків давності скасувати, а кримінальну справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину.
В апеляції державний обвинувач покликається на те, що судом безпідставно виправдано ОСОБА_2 за ст. 367 ч.1 КК України, оскільки його вина стверджена показами свідків, колишніх завідувачів відділу освіти Бориславської міської ради ОСОБА_12, ОСОБА_13, завідувача відділу освіти ОСОБА_14, які пояснили, що кожного навчального року кошторис формується та затверджується на підставі тарифікації, яка складається директором загальноосвітньої школи, в даному випадку складалася директором СЗШ №2 смт. Східниця ОСОБА_2, який зобов'язаний керуватися нормативними документами, в тому числі Тимчасовими штатними нормативами денних середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, затверджених Наказом МОУ № 264 від 09 серпня 1996 року, Методичними рекомендаціями із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів, введеними в дію листом МОНУ № 1/9-234 від 19 червня 2001 року та наказом управління освіти Львівської облдержадміністрації № 464 від 02 липня 2001 року.
Крім цього, зазначає, що як пояснили вказані свідки, з метою забезпечення дотримання директорами шкіл вимог діючого законодавства України в галузі освіти, на адресу підпорядкованих шкіл, відділом освіти постійно скеровувалися методологічний, інструктивний матеріал, нормативні документи, в тому числі інформаційні вісники управління освіти Львівської облдержадміністрації, де публікуються накази, роз'яснення і інше. Також, директори шкіл з новими нормативними документами постійно ознайомлювалися на нападах при відділі освіти Бориславської міської ради, та один раз в п'ять років проходять курси підвищення кваліфікації.
Вважає, що вина ОСОБА_2 доведена зібраними по справі письмовими доказами, показами свідків, зокрема ОСОБА_15, ОСОБА_16
Просить вирок суду скасувати як незаконний та на підставі ст. 11 КПК України кримінальну справу закрити.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_2 та в його інтересах захисника, які підтримали апеляцію засудженого та заперечили апеляцію державного обвинувача, думку прокурора, яка апеляцію засудженого заперечила та частково підтримала апеляцію державного обвинувача, просить вирок суду змінити, закрити справу на підставі ст. 11 КПК України та ст. 49 КК України, оглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що апеляйцію засудженого слід задоволити частково, а державного обвинувача в повному обсязі з наступних мотивів.
Органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні злочинів передбачених ст.ст. 366ч. 1, 367 ч.1 та 191 ч.2 КК України.
Відповідно до ст. 12 КК України зазначені злочини класифікуються як злочини невеликої та середньої тяжкості.
На підставі п.п. 2 та 3 ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та п»ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.
З матеріалів кримінальної справи видно, що ОСОБА_2 інкримінувалось винення злочинів у період часу з 01.11. 1997 року по 31.12. 1997 року та з 02.01. 1998 року по 15.04. 1998 року.
Дана кримінальна справа надійшла до суду 20.10. 2005 року, тобто по спливу семи з половиною років, а тому у відповідності до ч.2 ст. 11-1 КПК України суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч.1 ст. 49 КК України повинен був закрити кримінальну справу у зв»язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.
Відтак, на думку колегії суддів, при попередньому розгляді справи всупереч п.2 ч.1 ст. 237 КПК України суддя не з»ясував питання щодо закриття даної кримінальної справи, а призначив її до судового розгляду, а тому така постанова не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню.
При таких обставинах суд першої інстанції не вправі був постановляти вирок по цій справі і такий слід також скасувати.
Керуючись ст.ст. 362, 366, 367, 11-1, 376, 377 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково, а апеляцію державного обвинувача задовольнити повністю.
Вирок Бориславського міського суду Львівської області від 01 червня 2006 року щодо ОСОБА_2 - скасувати, а кримінальну справу провадженням закрити в порядку ст. 49 КК України.
Скасувати постанову судді Бориславського міського суду Львівської області від 17 листопада 2005 року про попередній розгляд справи щодо ОСОБА_2 як таку, що не відповідає вимогам закону.