ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2013 року Справа № 918/955/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивачаДейнека В.М. дов. від 29.11.2013 року
відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт"
на постановувід 19.09.2013 року Рівненського апеляційного господарського суду
у справі№ 918/955/13 господарського суду Рівненської області
за позовомМалого приватного підприємства "Профіт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт"
простягнення 25505,16 грн.
ВСТАНОВИВ:
Мале приватне підприємство "Профіт" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" про стягнення 25505, 16 грн. заборгованості, з яких 17200, 00 грн. основного боргу, 5133,16 грн. інфляційних втрат, 172,00 грн. 3% річних, 3000 грн. моральної шкоди.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року в задоволені позову Малого приватного підприємства "Профіт" відмовлено.
За апеляційною скаргою Малого приватного підприємства "Профіт" Рівненський апеляційний господарський суд переглянувши рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року в апеляційному порядку, постановою від 19.08.2013 року скасував Рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року в частині відмови в позові про стягнення 22505,16 грн. - суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, і в частині розподілу судових витрат. Прийнято в цій частині нове рішення.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" на користь Малого приватного підприємства "Профіт" 17200,00 грн. основного боргу за надані послуги по перевезенню вантажів, 633,34 грн. - 3 % річних, 1202,97 грн. судового збору за подання позовної заяви, 3496,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
В позові про стягнення 172,00 грн. інфляційних втрат та 4499,82 грн. 3 % річних - відмовлено.
Рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року в частині відмови в позові про стягнення 3000,00 грн. моральної шкоди залишено без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року скасувати, прийняти нове рішення, яким рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, а саме статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 44 Господарського процесуального кодексу України.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
16 січня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" (надалі - замовник, відповідач) та малим приватним підприємством "Профіт" (надалі - виконавець, позивач) укладено договір на перевезення вантажу - обладнання за маршрутом м.Львів, Україна - м. Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується транспортною заявкою № 16/01/12 від 16.01.2012р. (надалі - Договір) (а.с.12).
Відповідно до умов Договору сторони погодили, зокрема, наступні умови перевезення вантажу:
6. вантажовідправник - ТзОВ "НВП ІМВО";
7. адреса завантаження - м.Львів, Україна;
10. адреса розвантаження - п.Б.Тростянець, Мінський район, Білорусь;
11. адреса розмитнення - згідно CMR;
12. термін доставки вантажу - 19.01.2012р.,
13. узгоджена сума фрахта - 8600,00 грн. за кожну доставку;
14. умови оплати - на протязі 7-10 банківських днів після отримання транспортних документів (CMR, рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна, договір);
15. митний перехід - на вибір.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
На виконання умов Договору перевезення МПП "Профіт" здійснено перевезення обладнання за маршрутом м.Львів (Україна) - м.Тростянець, Мінський район, Білорусь, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (надалі - CMR) (а.с.19, 20).
24 січня 2012 року ТзОВ "Автотранселіт" та МПП "Профіт" підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які скріплені печатками підприємств та згідно з якими загальна вартість наданих послуг становить 17200,00 грн., а саме:
- акт № ОУ-0000002 від 24.01.2012 року - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000005 від 24.01.2012 року, CMR 011904, ав.АС7344АІАС4602ХХ, на суму 8600,00 грн.(а.с.10);
- акт № ОУ-0000003 від 24.01.2012 року - виконавцем надані послуги по рахунку № СФ-0000006 від 24.01.2012 року, CMR 002703, ав.АС3682АС04261ВО, на суму 8600,00 грн. (а.с.11).
Сторони підписанням актів здачі-прийняття робіт від 24.01.2012 року підтвердили факт виконання робіт та узгодили розмір оплати.
На виконання п.14 Договору (умови оплати) позивачем надано відповідачу:
- рахунки-фактури № СФ-0000005 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. та № СФ-0000006 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. (а.с.15-16).
- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 24.01.2012 року на суму 8 600,00 грн. та № ОУ-0000003 від 24.01.2012р. на суму 8 600,00 грн.;
- податкові накладні від 24.01.2012р. № 4 та № 5 /а.с.17-18/;
- міжнародні товарно-транспортні накладні № 011904 та № 002703 /а.с.19-20/.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем пропущено, оскільки транспортна заявка № 16/11/12 була підписана сторонами 16.01.2012 року, акти здачі - пийняття послуг № ОУ 0000002 та ОУ0000003-24.01.2013 року, а позивач звернувся до суду лише 13.05.2013 року (через 16 місяців).
Апеляційний суд скасовуючи рішення першої інстанції встановив, що відповідач оплату наданих послуг по перевезенню вантажу на протязі 10 банківських днів з дати підписання актів виконаних робіт - 24.01.2012р., тобто до 07.02.2012 року не здійснив, чим порушив п.14 Договору.
19.11.2012 року МПП "Профіт" направило на адресу ТзОВ "Автотранселіт" претензію з вимогою про сплату 17 200,00 грн. заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та реагування /а.с.13, 15/.
Згідно із статею 526 Цивільного кодексу України та статею 193 Господарського колексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу у сумі 17 200,00 грн. є такими, що підтверджуються матеріалами справи.
Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції щодо застосування річного строку позовної давності на підставі п.6 част.2 ст.258, част.3 ст.925 ЦК України виходячи з наступного.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Згідно з частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір на перевезення вантажу за маршрутом м.Львів, Україна - м.Тростянець, Білорусь, оформлений у вигляді Транспортної заявки від 16.01.2012 року. № 16/01/12.
Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Відповідно до част.3 ст.4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Оскільки спір між позивачем та відповідачем виник з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому позивач виступав перевізником, а отримувач вантажу знаходився на території іноземної держави, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.1956р.
СРСР приєднався до неї 01.08.1983р. і вона стала чинною для нього з 01.06.1986р.
На підставі Постанови Верховної Ради України від 17.09.1992р. "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.
Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів 1956 року (надалі - Конвенція), визначає відповідальність перевізників, і застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, якщо місце завантаження вантажу та місце доставки вантажу, вказані у контракті, знаходяться на території двох різних держав, із яких принаймні одна є учасницею Конвенції.
Відповідно до част.1 ст.32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:
а) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;
b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміт доставки, або, за відсутності такого терміну - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;
с) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.
День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 17200,00 грн. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажу апеляційний суд дійшов висновку про умисне ухилення відповідача від сплати боргу на підставі част.1 ст.32 Конвенції, згідно якої слід застосовувати 3-річний строк позовної давності, який відраховується з 17.04.2012 року (три місяці від укладання заявки). Позивач звернувся до суду 21.06.2013 року, тобто в межах позовної давності та його порушене право підлягає судовому захисту.
Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки застосовуючи до спірних правовідносин норми міжнародного права суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що згідно п. "с" ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів давність починає відраховуватись з моменту укладення договору перевезення який згідно ст. 4 цієї Конвенції встановлюється накладною.
Ні суд апеляційної інстанції, ні місцевий суд оцінку наявної в матеріалах справи копіїї CMR (а.с. 19-20) не надали, а відтак не встановили тих обставин, з якими законодавство у даному випадку пов'язує виникнення прав та обов'язків з перевезення.
Враховуючи, що касаційна інстанція позбавлена повноважень щодо встановлення обставин справи або оцінки доказів рішення та постанова в частині стягнення основного боргу, а також 172,00 грн. інфляційних втрат, 5 133,16 грн. 3 % річних за період прострочення з 01.02.2012 року по 30.04.2013 року та розподілу судових витрат підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд в цій частині.
Що стосується відмови в позові в частині стягнення моральної шкоди то апеляційний господарський суд обгрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода завдана юридичній особі полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Враховуючи ту обставину, що позивач не надав суду доказів заподіяння (наявності) моральної шкоди суди дійшли вірного висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення та постанову у справі в частині відмови у позові про стягнення 3000,00 грн. моральної шкоди залишити без змін в решті рішення а постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року у справі № 918/955/13 господарського суду Рівненської області в частині відмови у позові про стягнення 3000,00 грн. моральної шкоди залишити без змін.
В решті Рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року у справі № 918/955/13 господарського суду Рівненської області скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранселіт" задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Л. Рогач