У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 21 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Житомирської області на вирок Коростенського міскрайонного суду Житомирської області від 21 вересня 2007 року.

         Зазначеним вироком

    ОСОБА_1

    ІНФОРМАЦІЯ_1,

    уродженця та жителя м. Коростеня 

   Житомирської області,    

    раніше не судимого, -

засуджено за ч.4 ст.185 КК України до позбавлення волі строком на 5 років; за ч.1 ст.209 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади у банківських установах строком на 2 роки з конфіскацією майна, здобутого злочинним шляхом, без конфіскації особистого майна.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади у банківських установах строком на 2 роки з конфіскацією майна, здобутого злочинним шляхом, без конфіскації особистого майна.

Згідно із ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням на 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.2, 3, 4 ст.76 КК України.

Постановлено стягнути зі ОСОБА_1 на користь філії “Житомирське регіональне управління” Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” 47553,79 грн. заподіяної шкоди.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він на протязі з 23.03.2006 р. по 29.07.2006 р., працюючи на посаді менеджера корпоративного бізнесу Коростенського відділення “Житомирське регіональне управління” Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” та маючи доступ до сейфу, в якому зберігалися справи корпоративних клієнтів, невидані активовані кредитні картки разом з бланками кредитних договорів та пін-кодами до них, викрадав кредитні картки, знімав з них грошові кошти, якими розпоряджався на власний розсуд. Загалом, на протязі зазначеного терміну, ОСОБА_1 таємно викрав 16 кредитних карток “Універсальна” та пін-коди до них, які були виготовлені на працівників Коростенської дистанції цивільних споруд та водопостачання м. Коростеня і ТОВ “Промбудспортіндустрія”, в результаті чого заволодів коштами банку, які знаходились на рахунках кредитних карток, на загальну суму 47015,91 грн.

В апеляційному порядку зазначений вирок не переглядався.

У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи висновки суду щодо фактичних обставин справи, зазначає, що судом при кваліфікації дій засудженого неправильно застосовано кримінальний закон. Просить вирок змінити, виключити з нього вказівку про засудження ОСОБА_1 за ч.1 ст.209 КК України та про застосування до нього положень ст. 70 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Постановляючи вирок та засуджуючи ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, суду необхідно було врахувати, що кримінальна відповідальність за вказаною статтею настає у разі вчинення особою хоча б однієї з таких дій, що передували легалізації (відмиванню) доходів:

1) фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення протиправного діяння чи укладення угоди щодо них;

2) дій, спрямованих на приховання чи маскування: а) незаконного походження таких коштів або іншого майна; б) володіння ними; в) прав на такі кошти або майно; г) джерела їх походження; д) місцезнаходження; е) переміщення;

3) набуття, володіння або використання таких коштів чи іншого майна.

Відповідальність за зазначені дії настає лише у разі, коли кошти або інше майно, що є предметом легалізації, були одержані внаслідок вчинення протиправного діяння (передбаченого п. 1 примітки до ст. 209 КК України, яке передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом) і ці дії були вчинені умисно з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню такими коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їх походження.

Судом не враховано та не взято до уваги, що ОСОБА_1 не ставив на меті довести законність походження грошових коштів, а його дії не були спрямовані на легалізацію коштів з метою надання правомірного вигляду їх набуття. Дії ОСОБА_1 були направлені на таємне викрадення чужого майна з подальшим розпорядженням викраденим на свій власний розсуд, що складає об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 185 КК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок, постановлений щодо ОСОБА_1 в частині призначення йому покарання за ч.1 ст.209 КК України та застосування до нього положень ст.70 КК України, не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому касаційне подання підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання заступника прокурора Житомирської області задовольнити.

Вирок Коростенського міскрайонного суду Житомирської області від 21 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1 в частині його засудження за ч. 1 ст. 209 КК України скасувати, а справу закрити.

Виключити з вироку посилання на застосування щодо ОСОБА_1 ст. 70 КК України.

В іншій частині вирок залишити без зміни.

судді: