ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
03.12.2013Справа № 901/3618/13
за позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Віет»
про стягнення заборгованості за договором
Суддя Калініченко А.А.
представники:
від позивача - Рискін Д.Ю., довіреність №14/20-154/13 від 13.11.2013, представник,
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віет» про стягнення суму основного боргу у розмірі 93289, 01 грн, пеню у розмірі 2548, 51 грн та 3 % річних у розмірі 579,29 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неналежним чином виконуються умови укладеного між сторонами договору №1-12-6стс-пл/39 від 06.02.2012 в частині своєчасної сплати лізингових платежів у встановлені договором строки, у зв'язку з чим 02.09.2013 дія договору була припинена. Заявлена до стягнення сума основного боргу є сумою неоплачених відповідачем за предмет договору лізингу та лізингових платежів, строк сплати яких настав до дати припинення дії договору.
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 жовтня 2013 року порушено провадження у справі.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання жодного разу не забезпечив. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Про причини неявки не повідомив. Вимоги суду не виконав.
Відповідно до пунктів 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за матеріалами, наявними у справі.
Розглянув матеріали справи, дослідивши надані представником позивача докази, суд
ВСТАНОВИВ:
06 лютого 2012 року між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІЕТ» було укладено договір фінансового лізингу №1-12-6стс-пл/39 (далі - договір), відповідно до якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до договору «найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу», що є специфікацією предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.
Свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином, передавши Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІЕТ» майно, а саме: лінія гранулювання ГТЛ-630 у кількості одна одиниця, вартістю 1660000,00грн.
Факт отримання майна підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №1 від 18.04.2012 (а.с. 16).
Пункт 4.3 договору встановлює, що з моменту підписання акту приймання - передачі предмета лізингу лізингоодержувач за користування останнім сплачує лізингодавцю лізингові платежі.
Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного платежу встановлюється числом дати підписання тристороннього акту. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання тристороннього акту, подальші платежі через кожні три місяці.
Акт приймання-передачі було підписано 18.04.2012.
Отже, керуючись вищевикладеним, період сплати лізингових платежів наступний:
1 платіж - 18.07.2012;
2 платіж - 18.10.2012;
3 платіж - 18.01.2013;
4 платіж - 18.04.2013;
5 платіж - 18.07.2013;
6 платіж - 18.10.2013.
Пунктом 3.1.5 договору встановлено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитись від договору, в разі невиконання лізингоодержувачем зобов'язань по цьому договору у передбачені ним строки.
Згідно п. 3.4.3 договору лізингоодержувач зобов'язується згідно, погодженого з позивачем, графіком своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.
Враховуючи вищевикладене та користуючись своїм правом, позивач, у зв'язку із простроченням відповідачем сплати лізингових платежів, направив на адресу відповідача лист від 23.08.2013 №14/1757, яким відмовився від договору фінансового лізингу.
В пункті 8.3. договору встановлено, що договір вважається розірваним починаючи з 10 (десятого) дня дати відправлення цінного листа з повідомленням про відмову від договору на адресу лізингоодержувача, зазначену у договорі.
Цінний лист було направлено на адресу лізингоодержувача 23.08.2013, отже договір було розірвано із 02.09.2013.
Як зазначає позивач відповідач за користування технікою за період з 18.07.2012 по 02.09.2013 мав сплатити 530169,90 грн, але сплатив 436880,89 грн. Станом на 21.10.2013 заборгованість по сплаті лізингових платежів складає 93289,01 грн.
Суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи із наступного.
Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Аналогічне визначення договору лізингу міститься у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг».
За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.
Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.
У справі, що розглядається, лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором. Керуючись частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та пунктом 8.3. договору, лізингодавець повідомив лізингоодержувача про відмову від договору та припинення його дії з 02.09.2013 і вимагав повернення предмета лізингу (повідомлення від 23 серпня 2013 року №14/1757 про відмову від договору).
Відповідно до акта приймання - передачі 05 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Віет» повернуло Державному публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» предмет лізингу.
Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
А згідно із частиною 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 8.5. договору сторони встановили право лізингодавця у разі розірвання договору в односторонньому порядку вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку та право утримувати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за договором.
Відтак, наслідком розірвання договору є відсутність у Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Віет» і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Враховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача у сумі 80035,72 грн, є безпідставними. Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в свої постанові від 29 жовтня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до Дочірнього підприємства «Націонал-Плюс», Приватного підприємства «Націонал» про стягнення 136863,43 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на дату припинення договору відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали оплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу за період із 18 липня 2013 року по 02 вересня 2013 року, у загальній сумі 13253,29 грн.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідач не представив суду доказів оплати лізингових платежів перед позивачем в сумі 13253,29 грн, у той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору №1-12-6стс-пл/39 від 06.02.2012 в частині своєчасної сплати лізингових платежів у встановлені договором строки, а тому вимоги позивача про примусове стягнення вищевказаних сум підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 2548,51 грн та 3% річних у розмірі 579,29 грн.
На підставі пункту 7.1. договору за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом перевірено розрахунок пені, з яким суд погодитись не може внаслідок невірного розрахунку позивачем.
Отже, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок пені.
Розрахунок пені здійснюється судом за наступною формулою:
Пеня = С х УСД : 100 : 3656 х 2 х Д, де:
С - сума заборгованості за період,
УСД - облікова ставка НБУ на день прострочення,
365 - кількість днів на рік,
2 - подвійна облікова ставка НБУ
Д - кількість днів прострочення.
Таким чином, пеня розраховується наступним чином:
2515,17 грн х 7,0 : 100 : 365 х 2 х 25 = 24,12 грн
2515,17 грн х 6,5 : 100 : 365 х 2 х 69 = 61,81 грн
10738,12 грн х 6,5 : 100 : 365 х 2 х 48 = 183,58 грн
Загальна сума пені складає 269,51 грн.
Отже, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, суму пені у розмірі 269,51 грн, в задоволенні частини вимоги про стягнення з відповідача 2279,00 грн пені суд вважає за необхідне відмовити.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що розмір 3% річних складає:
3% річних = С х 3% : 100% : 365 х Д
С - сума основної заборгованості,
3% - три процента річних,
100% - умовна цифра,
365 - кількість днів у році,
Д - кількість днів фактичного прострочення.
2515,17 грн х 3% : 100% : 365 х 94 = 19,43 грн
10738,12 грн х 3% : 100% : 365 х 48 = 42,36 грн
Таким чином, загальна сума 3% річних складає 61,79 грн.
Отже, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, суму 3% річних у розмірі 61,79 грн, в задоволенні частини вимоги про стягнення з відповідача 517,50 грн суд вважає за необхідне відмовити.
Згідно з статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору підлягає покладанню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 09 грудня 2013 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. 82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віет» на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» основну заборгованість у розмірі 13253,29 грн; пеню у розмірі 269,51 грн та 3% річних у розмірі 61,79 грн.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віет» на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» 271,69 грн судового збору.
4.Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5.У задоволені позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віет» основної заборгованості у розмірі 80035,72 грн; пені у розмірі 2279,00 грн та 3% річних у розмірі 517,50 грн - відмовити.
Суддя А.А. Калініченко