Справа № 22ц - 2074                      Суддя суду 1 -ої інстанції Костюченко Г.С.

Категорія 26                                      Суддя-доповідач апеляційного суду Вовненко Г.Ю.

РІШЕННЯ Іменем   України

29 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої Вовненко Г.Ю.,

суддів           Галущенка О.І., Колосовського С.Ю.,

при секретарі судового засідання Фірсовій Т.В., за участю представника відповідачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2006 року, постановлене за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

встановила:

В червні 2005 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звергнулись в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позивачі зазначали, що є спадкоємцями першої черги ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя 10.10.2003 р. ОСОБА_5 склав заповіт, за яким заповідав належну йому на праві власності квартируАДРЕСА_1, меблі та речі домашнього обіходу ОСОБА_2.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 страждав на тяжку хворобу, а тому на момент вчинення заповіту не усвідомлював значення свої дій, позивачі просили визнати цей заповіт недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2006 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, зазначає про порушення норм процесуального права і просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд за її підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, колегія судців вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд взяв за основу висновок посмертної судово-психіатричної експертизи щодо стану здоров'я ОСОБА_5 на момент складання заповіту 10 жовтня 2003 року.

Між тим, загальний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи суд належним чином не врахував.

Так, заключним моментом цієї експертизи (а.с.98) є висновок експертної комісії про відсутність даних про наявність у спадкодавця психотичних розладів, які б могли позбавити його можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Цей висновок спеціалістів в галузі психіатрії не суперечить поясненням свідків, яких допитав суд першої інстанції, щодо стану здоров'я ОСОБА_2 в період складання ним заповіту.

Так, свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, показали в судовому засіданні, що в зазначений період ОСОБА_5, не зважаючи на хворобу, був у нормальному стані, не втрачав працездатність, продовжував працювати водієм на автопідприємстві. Свідок ОСОБА_10 - дільничний лікар ОСОБА_5-підтвердив в суді, що в 2003-2004 роках спадкодавець лікувався у нього, йому видавався лікарняний лист, але він був працездатний, виконував всі вказівки лікаря. Показань для його направлення до невропатолога або психіатра не було.

Із пояснень нотаріуса ОСОБА_11, яка посвідчила оспорюваний заповіт, також вбачається, що під час складання заповіту ОСОБА_5 перебував у нормальному стані, депресії не було. Заповіт складав без будь-чиєї присутності.

Показання зазначених свідків не суперечать висновкам посмертної судово-психіатричної експертизи щодо стану здоров'я ОСОБА_5 на час складання заповіту, проте суд не надав їм належної оцінки, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Більш того, показання вказаних свідків узгоджуються з висновками експертної комісії щодо відсутності даних про наявність у спадкодавця психотичних розладів, які б могли позбавити його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому судова колегія не вбачає підстав для призначення додаткової або повторної експертизи за ст. 150 ЦПК України.

Таким чином, сукупність письмових доказів та показань свідків дають підстави вважати, що ОСОБА_5 на момент вчинення заповіту усвідомлював значення своїх дій та керував ними. Отже, заповіт відповідає вимогам закону.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення на підставі п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Що стосується показань свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та колишньої дружини спадкодавця ОСОБА_17, то всі вони висловили своє враження про стан здоров'я спадкодавця після одноразових їх зустрічей з ОСОБА_5 і ці враження зводились до того, що ОСОБА_5 не привітався або не зразу впізнав при випадковій зустрічі. Тому пояснення цих свідків ніяким чином не спростовують ні висновків експертизи, ні показань інших свідків, які разом зі спадкодавцем працювали, спостерігали за ним на протязі значного часу, в тому числі і на час складання заповіту.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в up іш и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту йорго проголошення, але з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.