Справа N 22 ц 1882 - 2006 р.                                    Головуючий 1 інстанції Батченко О.В.

Категорія - 41..                                              Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.

РІШЕННЯ

іменем України.

23 листопада 2006 року.                                                                   м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Данилової О.О. та Кутової Т.З.,

із секретарем судового засідання Варміш О.С.,

з участю:

позивачки ОСОБА_1, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 переглянула заочне рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2006 року по цивільній справі за її ж позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Нерухомість" про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу й компенсації за моральну шкоду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши у межах оскарження обставини та докази ,-

установила:

28 листопада 2005 року ОСОБА_1 пред'явила позов до товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Нерухомість" про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу й компенсації за моральну шкоду.

Його обґрунтовувала тим, що з 20 грудня 2004 року за направленням Центрального районного центру зайнятості стала працювати у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1.

До роботи ставилася сумлінно.

Відповідач же - умови трудового договору постійно порушував, вчасно не виплачував заробітну плату та не оплачував лікарняні листки, а 3 жовтня 2005 року безпідставно звільнив її з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України, начебто, виявлену невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню роботи.

Посилаючись, що звільнення є необгрунтованим і проведено в період її тимчасової непрацездатності, просила суд про задоволення позову.

У подальшому вона відмовилася від вимоги про поновлення на роботі і, така відмова судом була прийнята, та додала вимогу про зміну дати та формулювання причини звільнення п. 2 ст. 40 КЗпП України на п. 1 зазначеної статті, оскільки товариство знаходиться в стадії ліквідації і не веде будь-якої господарської діяльності..

Заочним рішенням місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2006 року позов задоволено частково.

Постановлено змінити дату звільнення на 2 грудня 2005 року, а формулювання причини звільнення з п. 2 ст. 40 КЗпП України на п. 1 ст. 40 КЗпП України.

З відповідача на користь позивачки стягнуто 122 гривні 63 коп. заборгованої заробітної плати й компенсації за невикористану відпустку та 3 877 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В задоволені інших вимог відмовлено за недоведеністю.

Не згодившись із таким рішенням в частині зміни дати звільнення й відмови у стягненні компенсації за моральну шкоду й вихідної допомоги, ОСОБА_1 його оскаржила й просила у зазначеній частині скасувати з тих мотивів, що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам і неправильно застосував норми матеріального права, а саме, проігнорував надані нею докази про моральні страждання, завдані неправомірним звільненням.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції змінити в частині визначення дати звільнення й скасувати в частині відмови у вимозі про стягнення компенсації за моральну шкоду, з постановлениям нового рішення по останній вимозі.

Так, визначаючи дату звільнення позивачки з роботи, місцевий суд виходив з того, що цим днем є перший день її виходу на роботу після хвороби.

Відмовляючи ж у вимозі про стягнення компенсації за моральну шкоду у грошовому виразі, суд вважав за достатнє, вже саме задоволення інших її вимог.

Колегія суддів судової палати погоджується з установленими судом 1 інстанції фактами та правовідносинами, однак вважає помилковим його висновки щодо дати звільнення позивачки та відсутності підстав для стягнення компенсації за моральну шкоду у грошовому виразі.

Як вбачається з матеріалів справи ( а.с- 4-5, 6, 8, 44, 46-48, 49, 61), сторони знаходилися у трудових відносинах. 13 жовтня 2005 року учасники товариства прийняли рішення про його ліквідацію. Про наступне вивільнення у зв'язку із ліквідацією товариства, за процедурою, виписаною ст. 49-2 КЗпП України, позивачку ніхто не попереджав. Не було цього зроблено і після виходу тої 1 грудня 2005 року з лікарняного, в той час як за главою ІП-А КЗпП України, це є обов'язковим. Тому датою звільнення слід було вважати не 2 грудня 2005 року, як визначив суд першої інстанції, а 2 лютого 2006 року.

За такого, рішення суду першої інстанції у названій частині слід змінити, вказавши 2 лютого 2006 року датою звільнення позивачки з роботи.

Далі, місцевий суд вважав, що діями відповідача позивачці заподіяно моральні страждання, однак вже саме відновлення порушеного права достатньою ї достатньою їх компенсацією.

З цим у повній мірі погодитися не можна.

Беручи до уваги загальну значимість для громадянина порушених прав, а це право на працю та на вчасне й повне отримання винагороди за неї; наслідки до яких привели порушення, а це необхідність тривалого лікування; тривалість та характер порушень; істотність вимушених змін в життєвих та виробничих стосунках позивачки, достатнім розміром відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем позивачці було б стягнення на її користь 500 гривень.

Оскільки суд 1 інстанції такого стягнення не провів, то його провести рішенням колегії судів.

Що ж до вимоги особи, яка подала апеляційну скаргу, про стягнення на користь позивачки вихідної допомоги, то вона не може вирішуватися апеляційним судом, оскільки не була заявлена у встановленому чинним цивільно-процесуальним законодавством порядку, а, відповідно, не була предметом судового дослідження.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-

               ВИРІШИЛА:                                                                                                                                                           Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2006 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про дату звільнення змінити.

Встановити, що днем звільнення ОСОБА_1 з роботи в товаристві з обмеженою відповідальністю фірма "Нерухомість" є 2 лютого 2006 року, а не 2 грудня 2005 року, як визначив суд першої інстанції.

В частині відмови у вимозі про стягнення компенсації за моральну шкоду зазначене рішення скасувати і в цій частині постановити нове рішення, яким стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Нерухомість" на користь ОСОБА_1 500 гривень у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення залишити без зміни.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2 місяців.