Справа № 11 -а-1013 -2006 року                       Головуючий у І інстанції: Черниш В.А.

Категорія: ч.З ст. 15 ч.З ст.185 КК України    Доповідач: Драний О.П.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 грудня 2006 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Драного О. П.

суддів - Поступайло Н.І., Олексієнко І.С.

з участю прокурора - Замороза О.Р.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 вересня 2006 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, раніше судимого:

·        30.05.2001 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.2 ст.141 КК України (в редакції 1960 року) на 1 рік 6 місяців позбавлення волі з застосуванням ст.46-1 КК України (в редакції 1960 року) з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;

·        13.06.2002 року Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.З ст.185, ст.71 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі

засуджений за ч.З ст.15, ч.З ст.185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Кіровоградській області судові витрати в розмірі 188 грн. 31 коп., на користь ОСОБА_2 - 130 грн.

Суд визнав винним ОСОБА_1 в тому, що він 12.08.2006 року, перебуваючи біля офісу НОМЕР_1 на другому поверсі готелю "Київ" по АДРЕСА_1 скоїв незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна, вчинений повторно, поєднаний з проникненням у приміщення, а саме: шляхом вибиття вхідних дверей до даного офісу, засуджений таємно проник до приміщення, де склав та приготував для виносу належне потерпілому ОСОБА_2 майно:

комп'ютерну та оргтехніку, телефонні апарати, гроші в сумі 130 грн., зв'язку ключів, картки операторів мобільного зв'язку, які для потерпілого матеріальної цінності не представляють, а всього на загальну суму 4 745 грн. 60 коп.

Зрозумівши, що всі вказані речі за один раз він винести не зможе, засуджений взяв частину майна потерпшого та вийшов з ним із приміщення офісу, для того, щоб повернутися за тим майном, що залишилося, однак довести свій злочинний намір до кінця і розпорядитися викраденим майном він не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки він був затриманий охороною готелю "Київ", в приміщенні якого знаходився зазначений вище офіс.

В апеляції засуджений ОСОБА_1 не погоджуючись з вироком, просить його скасувати, вказуючи на те, що вказаного злочину він не скоював, кримінальна справа стосовно нього розглянута судом однобічно, необ'єктивно.

Разом з тим в апеляції засуджений ставить питання і про пом'якшення призначеного йому покарання, посилаючись на ті обставини, що ним було скоєно незакінчений злочин, в якому він щиро розкаявся.

Заслухавши доповідача, прокурора, який, вважаючи вирок законним і обґрунтованим, просив залишити його без зміни, а апеляцію без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду про винність засудженого ОСОБА_1 в скоєному злочині відповідає фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням усіх як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів та грунтується на зібраних у справі доказах, і, зокрема, його показах, де він повністю визнав свою вину, розкаявшись у скоєному, вказавши при цьому, що злочин скоєно ним за обставин, викладених в обвинувальному висновку, а також на інших доказах, які судом в порядку ч.З ст.299 КПК України не досліджувалися.

Дії засудженого ОСОБА_1 за ч.З ст.15, ч.З ст.185 КК України, як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням в приміщення кваліфіковано правильно.

Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що його було визнано винним і притягнуто до кримінальної відповідальності за злочин, якого він не скоював не можуть бути предметом апеляційного розгляду, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, зазначена справа розглянута судом першої інстанції в порядку ч.З ст.299 КПК України.

Крім того, в апеляції засуджений ОСОБА_1 ставив питання і про пом'якшення призначеного йому покарання.

Як видно з матеріалів справи при призначенні міри покарання засудженому суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, який кримінальним законом віднесено до категорії тяжких злочинів; обставини справи, пом'якшуючі та обтяжуючі відповідальність: його щире каяття у скоєному; дані про його особу, який за   місцем   проживання  характеризується   посередньо,   раніше   притягувався   до   кримінальної відповідальності.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України, з урахуванням всіх обставин справи, в тому числі і тих, на які робиться посилання в апеляції, відповідає тяжкості скоєного злочину і даним про його особистість, а тому підстав для його пом'якшення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 вересня 2006 року стосовно нього - без зміни.