Справа № 435/4085/13-ц
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«03» грудня 2013 року Жовтневий районний суд м. Луганська
в складі: головуючого - судді: Селинного М.С.
при секретарі: Книшові О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені,-
ВСТАНОВИВ:
17 квітня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за договором позики. В обґрунтування якого зазначив, що відповідно до договору позики від 11 квітня 2011 року відповідач отримав від позивача грошову суму у розмірі 55 000 грн., строком повернення до 12 травня 2011 року та зобов»язання за зазначеним договором порушив, не повернувши отримані кошти.
Після не виконання ОСОБА_2 свого зобов»язання, позивач звернувся до нотаріуса та нотаріус вчинив виконавчий напис від 16.10.2012 року, зареєстрований в реєстрі №3377, про стягнення з ОСОБА_2 104 300 гривень, які складаються з: 5500 гривень - сума позики; 46 000 гривень - пеня за 460 днів прострочення та 3300 гривен - витрати за вчинення виконавчого напису.
Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 26 березня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позов ОСОБА_2 було частково задоволено та було визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені в сумі 9500 гривень стягнутої поза межами річного строку позовної давності - понад 356 днів прострочення платежу.
Відповідно до п. 6 Договору з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 100 гривень за кожен день прострочення. Період прострочення відповідачем складає з 12 травня 2012 року по 16 квітня 2013 року, 339 днів, що складає 339 днів х 100 гривень = 33 900 гривень. Неустойка за період часу з 12.05.2011 року по 11.05.2012 року стягнута на підставі виконавчого напису.
Оскільки до сьогоднішнього часу зобов»язання відповідачем не виконане, тому позивач пред»являє вимоги до відповідача в обсязі, який позивачем визначено на день звернення до суду, тобто 16.04.2012 року та відповідно до п.1 ч.1 ст.258 ЦК України є підстави для стягнення з відповідача неустойки за рік, що передує зверненню до суду, з 12.05.2012 року по 16.04.2013 року.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню за Договором позики від 11 квітня 2011 року за період з 12.05.2012 року по 16.04.2013 року у розмірі 33 900 грн.
До початку розгляду справи по суті від представника позивача надійшла заява, в котрій він вказав, що наполягає на позовних вимогах, просить розглянути справу за його відсутністю, проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяву про розгляд справи за його відсутністю до суду не надходило.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Суд, дослідивши надані докази, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і запереченні сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що 11.04.2011 року між позивачем ОСОБА_1 (позикодавець) та відповідачем ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 55000 грн.
Нормою ч.1 ст. 1049 ЦК України покладено на позичальника обовґязок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У договорі позики від 11.04.2011 року встановлено кінцевий термін повернення суми позики 12 травня 2011 року.
У цей термін позичальник отримані в позику грошові кошти не повернув, ухилившись від зобов»язань, взятих на себе за договором позики.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовґязання.
Відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовґязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовґязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовґязання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовґязання.
Відповідно до п. 6 Договору з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 100 гривень за кожен день прострочення. Період прострочення відповідачем складає з 12 травня 2012 року по 16 квітня 2013 року, 339 днів, що складає 339 днів х 100 гривень = 33 900 гривень.
У відповідності до ч.2 ст. 258 ЦПК України для вимог про стягнення неустойки встановлено строк позовної давності один рік.
На теперішній час відповідачем ні в якій частині не виконане зобов»язання, тому вимога визначається на день звернення до суду, тобто 16.04.2013 року.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судові витрати.
Як вбачається з квитанції №2601221 від 16.04.2013 року (а.с. 2), позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 339,00 грн., а тому судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
З огляду на вищевикладене, відповідно до ст.ст.15, 16, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, та, керуючись ст.ст. 4,10,11, 57, 60, 88,209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення платежу за договором позики від 11.04.2011 року за період з 12 травня 2012 року по 16 квітня 2013 року у сумі 33 900 (тридцять три тисячи дев»ятьсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 339 (триста тридцять дев»ять) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Ленінський районний суд м. Луганська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя М.С.Селинний