Справа № 22-Ц-1019/06                                                 Головуючий - Кухтей Р.В.

Категорія : спори, що виникають                              Доповідач - Александрова М.А.

Із сімейних правовідносин

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД   ВОЛИНСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2006 року грудня 11 дня                                                                             місто Луцьк

Колегія   суддів   судової   палати   у   цивільних   справах   апеляційного   суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Александрової М.А.,

судців Подолюка В.А.., Шевчук Л.Я.,

при секретарі Гордійчук І.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до  ОСОБА_2   про   поділ  майна подружжя за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 23 серпня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_3, відповідач -ОСОБА_2, представники відповідача - ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_5

Колегія суддів

встановила:

В березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, посилаючись на такі обставини.

Він перебував у шлюбі з відповідачем до 28 квітня 1998 року. Під час шлюбу за договором купівлі-продажу набули квартиру НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю подружжя . Оскільки відповідач має намір відчужити квартиру, позивач просив провести поділ майна подружжя, виділивши йому квартиру і присудивши відповідачу грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно.

В ході розгляду справи позивач змінив позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 серпня 2006 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач посилається на незаконність рішення суду першої інстанції в зв"язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, позивач вважає, що суд неправильно керувався нормами Сімейного кодексу України, оскільки правовідносини виникли у 1997 році і підлягають застосуванню норми Кодексу про шлюб та сім"ю України 1969 року. Крім того, суд безпідставно не взяв до уваги, що позивач змінив позовні вимоги і просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири з врахуванням того, що відповідачем не визнається його право власності.

Відповідач ОСОБА_2. та її представники адвокатОСОБА_5., ОСОБА_4 .апеляційну скаргу не визнають.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Як встановлено з пояснень сторін, з копії договору купівлі-продажу від 14 лютого 1997 року /а.с.5/ ,квартира НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 придбана і зареєстрована в Волинському обласному бюро технічної інвентаризації за відповідачем ОСОБА_2. у 1997 році.

Отже, при вирішенні даного спору слід керуватися нормами Кодексу про шлюб та сім"ю України 1969 року, оскільки Сімейний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.

Сторони перебували в шлюбі до 28 квітня 1998 року, тобто квартира набута ними за час шлюбу. Відповідач не довела, що квартира придбана за її особисті кошти.

Відповідно до ст.22 КпШС України майно,нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Таким чином, квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ст.ст.28,29 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення : про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов"язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

З пояснень позивача, не спростованих відповідачем, вбачається, що відповідачем не визнається право власності позивача на квартиру і про порушення свого права йому стало відомо у 2005 році, коли він дізнався, що відповідач має намір відчужити квартиру і з цією метою виписала неповнолітнього сина з квартири.

У відповідності із ч.З ст.29 КпШС України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, позивач звернувся за вирішенням спору в межах строку позовної давності.

Оскільки сторони вважають неможливим поділ квартири в натурі і не бажають щоб квартира була в натурі присуджена одному з них з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми, колегія суддів вважає підставними вимоги позивача про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до ст.309 ЦПК України.

До стягнення з відповідача на користь позивача підлягають понесені ним судові витрати в розмірі 165грн. /135грн. судового збору і 30грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи/.

Керуючись ст.ст.309, 313, 314, 316, ч.З ст.209 ЦПК України, на підставі ст .ст.22,28 КпШС Украіни , колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу позивачаОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 23 серпня 2006 року в даній справі скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1право власності на 14 частину квартири НОМЕР_1в будинку АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 в користьОСОБА_1 165грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.