АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ іменем   України

14 грудня 2006 року.                                                                                              м.Луцьк

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі головуючого судді Расевича С.І., суддів Русинчука М.М. та Данилюк В.А. при секре­тарі Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовомОСОБА_1до Ковельської державної нотаріальної контори про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою позивача на рішення Ковельського міськра­йонного суду Волинської області від 17 жовтня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1; відповідач - Ковельська державна нотаріальна контора; представник відповідача - Луцик Наталія Анатоліївна;

треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог -ОСОБА_2, ОСОБА_3. Колегія судців

встановила:

14 серпня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Ковельсь­кої державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що 11 серпня 1992 року, за реєстровим НОМЕР_1 від імені ОСОБА_4 державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори був посвідчений договір дарування 23/100 частини житлово­го будинку АДРЕСА_1. Даний договір був посвідчений в порушен­ня вимог чинного законодавства, зокрема ст. 113 ЦК Української РСР та „Інструкції про по­рядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами", оскільки вказані нормативні акти передбачають, що в договорі про відчуження одним з учасників спільної часткової власності належної йому частки будинку порядок користування конкретними чис­тинами будинку може бути вказаний лише при наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок користування будинком або за їх письмовою зго­дою чи при наявності судового рішення про порядок користування конкретними частинами будинку. Оскільки співвласником іншої частини житлового будинку по АДРЕСА_1 являється він, а договір дарування був посвідчений без його згоди, тому про­сив суд визнати недійсним оспорюваний договір дарування.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 17 жовтня 2006 року в задово­ленні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог, покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Справа № 22ц-1078/06                                                                  Головуючий в 1 інстанції Наваляний А.Д.

Категорія - спори, що виникають із договорів дарування        Доповідач Расевич С.І.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав.

Згідно свідоцтв про право особистої власності на жилий будинок матері позивача належало 23/100 частини будинкуАДРЕСА_1 а 77/100 цього будинку належить позивачу.

Із договору від 11 серпня 1992 року, зареєстрованого Ковельською державною нотаріальною конторою за реєстровим НОМЕР_1, видно, що мати позивача подарувала свою частину будинку АДРЕСА_1 і ОСОБА_1

Дана частина будинку складається з кімнати 1-3 площею 10,3 м², кімнати 1-4 площею 12,4 м², сіней „А", хліва „Б-1", огорожі 1-1. Вказана частина належала дарителю на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилки будинок, виданого Ковельським міським управлінням комунального господарства 22 січня 1988 року і зареєстрованого у Во­линському бюро технічної інвентаризації 25 січня 1988 року за НОМЕР_2

Факт того, що дана частина будинку не перебувала у спільному частковому воло­дінні, підтверджується також ухвалою апеляційного суду Волинської області від 6 лютого 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та Ковельської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що договір дарування укладено відповідно до вимог закону, а позов є безпідставним.

Однак в мотивувальній частині рішення суд помилково послався на ст. 113 ЦК Української РСР та пропуск позивачем строку позовної давності, а тому ці посилання слід виключити з рішення суду.

Крім того, суд не вирішив питання про стягнення з позивача витрат на інформа­ційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн., який підлягав сплаті при зве­рненні до суду.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів-

вирішила:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1задовольнити час­тково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2006 року в даній справі змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 113 ЦК Українсь­кої РСР та пропуск позивачем строку позовної давності.

Стягнути з ОСОБА_1на спеціальний рахунок територіа­льного управління державної судової адміністрації у Волинській області тридцять гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у Ковельському міськрайон-ному суді.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскар­жене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до судової палати у цивільних справах Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.