Головуючий 1 інстанції Андрєєва О.М.
Доповідач Кішкіна І.В.
Категорія 2
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 жовтня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Пономарьової О.М.,
суддів Биліни Т.І., Кішкіної І.В.,
при секретарі Козаку І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста Донецька від 03 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, орган опіки та піклування Київської районної в місті Донецьку ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
в с т а н о в и в:
Рішенням Київського районного суду міста Донецька від 03 вересня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, відмовлено.
З вказаним рішенням не погодились позивачі та оскаржили його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення їх позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначили, що суд не вірно дійшов до висновку, що між власником квартири ОСОБА_1 і ОСОБА_5 не було укладено договору про користування спірним житлом, договір був, і відповідачка користувалась майном на підставі сервітуту, який був укладений між ними в усній формі, що не суперечить вимогам ст.ст. 639, 642 ЦК України, так ОСОБА_5 у виконання договору сплачувала 200 грн. щомісячно за користування житлом. Крім того, позивачі не створювали ОСОБА_5 ніяких перешкод у користуванні житлом, після сварки відповідачка разом із чоловіком та сином добровільно покинули житло та почали мешкати в іншому місці, ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомляла, що не має наміру проживати за адресою: АДРЕСА_1, сплачувати комунальні послуги, і вже з липня 2012 року не мешкає в спірній квартирі, тобто впродовж року, а тому вона повинна бути визнана такою особою, що втратила право користування спірною квартирою, її син ОСОБА_7, який не досяг 10 років, повинен мешкати разом із батьками, оскільки фактично жоден із його батьків не мешкав в квартирі АДРЕСА_1, він також втратив право на користування зазначеним спірним майном, а його батько мав би зареєструвати його за адресою своєї реєстрації.
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить телефонограма, зареєстрована в журналі телефонограм за 2130 від 04 жовтня 2013 року, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надали заяву, згідно якої просять справу розглянути за їх відсутності.
Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_8, яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_6 в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить розписка.
Представник третьої особи органу опіки та піклування Київської районної в місті Донецьку ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить позивачці ОСОБА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 19 січня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, та витягом про реєстрацію права власності, виданим КП «БТІ м. Донецька» (а.с.40, 42).
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також відповідачка ОСОБА_5 та її неповнолітній син ОСОБА_7, 2008 року народження, вселилися до зазначеної квартири в якості членів сім'ї власника, за згодою всіх інших мешканців квартири, в тому числі власника квартири ОСОБА_1, та були в цій квартирі зареєстровані у встановленому законом порядку, що підтверджується довідкою комунального підприємства «Служба єдиного замовника Київського району м.Донецька» (а.с.9).
Договір найму жилого приміщення в спірній квартирі між сторонами не укладався.
З липня 2012 року ОСОБА_5 та її син ОСОБА_7 в спірній квартирі не проживають, що підтверджуються актами комісії КП «Служба єдиного замовника Київського району м.Донецька» (а.с.10,11,29).
Як вбачається з копії постанови Київського РВ ДМУ УМВСУ у Донецькій області від 26 липня 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за ознаками ст.296 КК України, встановлено обставини неправомірної поведінки позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які 25 липня 2012 року в зв'язку з неприязними стосунками не пускали ОСОБА_5, її неповнолітнього сина та чоловіка до спірної квартири, внаслідок чого ОСОБА_5 з дитиною була змушена провести ніч у своєї свекрові; також 26 липня 2012 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знов не пускали ОСОБА_5 до квартири, ображали її та погрожували фізичною розправою, а двері працівникам міліції позивачі не відчинили та пояснень не надали (а.с.33).
Зазначена постанова позивачами не оскаржувалась.
За даним фактом постановою Київського районного суду м.Донецька від 15 серпня 2012 року про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 ч.1 КУпАП України відносно ОСОБА_2, останнього було визнано винним та застосовано адміністративне стягнення у вигляді сорока годин громадських робіт (а.с.44).
Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що причиною непроживання ОСОБА_5 та її неповнолітнього сина ОСОБА_7 в спірній квартирі була неправомірна поведінка позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які відмовилися пускати ОСОБА_5 до квартири, не відчиняли їй вхідні двері, закриті на замок із застосуванням фіксатору, внаслідок чого ОСОБА_5 з дитиною не змогла попасти до квартири та змушена була піти тимчасово проживати у квартиру АДРЕСА_2,
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_7 не проживає в спірній квартирі з липня 2012 року не з власної ініціативи, а з ініціативи позивачів, які змусили відповідачку з дитиною залишити квартиру, з липня 2012 року не пускали її до квартири, а в березні 2013 року змінили замки на вхідних дверях до квартири, ключі від яких не передали відповідачці, і таким чином перешкоджають її проживанню в квартирі.
Зазначений висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Висновок суду про відмову в задоволені позову відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначеним ст. 3 ЦК України, а саме, він є справедливим, оскільки відповідачка ОСОБА_5 та її неповнолітній син, в спірній квартирі зареєстровані, іншого житла не мають, в спірній квартирі не проживають внаслідок неприязних стосунків з позивачами.
Зазначений висновок суду відповідає і вимогам Конституції України, згідно із ст. 47 якої кожен має право на житло, а згідно ст. 3 - людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст.ст. 9, 405 ЖК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 405 ЖК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що судом неповно з'ясовано обставини справи, є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже позивачами не було надано доказів щодо існування договору найму жилого приміщенням, укладеного між власником квартири і відповідачкою, посилання позивачів на укладений договір сервітуту є помилковим, оскільки зазначений вид договору застосовується в земельних правовідносинах, та не можу бути укладений усно.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Київського районного суду міста Донецька від 03 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді