Головуючий 1 інстанції Заборський В.О.

Доповідач Кішкіна І.В.

Категорія 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Пономарьової О.М.,

суддів Биліни Т.І., Кішкіної І.В.,

при секретарі Козаку І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсними довіреності, договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на домоволодіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Будьоннівського районного суду міста Донецька від 11 червня 2013 року,

в с т а н о в и в:

Рішенням Будьоннівського районного суду міста Донецька від 11 червня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м.Донецьку, третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсними довіреності, договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на домоволодіння задоволено частково.

Довіреність від 19 березня 2008 року, видана ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_2, посвідчена приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрована в реєстрі за №674, визнана недійсною.

Договір дарування 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1, від 28 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 19 березня 2008 року за реєстровим № 674, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі за № 1433, визнаний недійсним.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

З вказаним рішенням не погодились відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та оскаржили його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначили, що суд не викликав свідків, які були ними заявлені, і прийняв до уваги висновки судово-психіатричної експертизи, яка була проведена з порушенням вимог закону, а тому не може бути доказом по справі.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить телефонограма, зареєстрована в журналі телефонограм за № 2246 від 16 жовтня 2013 року.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_6, яка діє на підставі договору, в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву, згідно якої просить справу розглянути за її відсутності.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7, який діє на підставі договору, в судовому засіданні апеляційного суду просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, та третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать телефонограми, зареєстровані в журналі телефонограм за № 2248 та № 2247 від 16 жовтня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку та представників позивачки та відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим 27 травня 2010 року.

Як вбачається з свідоцтва про народження позивачки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, її матір'ю є ОСОБА_5

Позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5, як її донька.

Згідно довіреності від 19 березня 2008 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 674, ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 подарувати належний їй будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_3, на умовах за її розсудом. З тексту довіреності вбачається, що вона видана на підставі попереднього усного договору доручення з повіреним і у зв'язку зі сліпотою ОСОБА_5 і на її прохання довіреність підписана у присутності нотаріуса ОСОБА_8

За договором дарування від 28 липня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, і зареєстрованого у реєстрі за № 1433, ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_5, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 19 березня 2008 року за реєстровим № 674, подарувала ОСОБА_3 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1, інвентаризаційна вартість яких складає 74491 грн. і сторони оцінили цей дар у сумі 74491 грн. Згідно із п. 2 договору 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних побудов належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Будьоннівською державною нотаріальною конторою м. Сталіно 06 березня 1952 року за реєстровим № 2934 та зареєстрованого в КП «БТІ м. Донецька» у реєстрову книгу 07 листопада 2007 року за № 64дк-237 за реєстровим №3782.

За інформацією КП «БТІ м. Донецька» від 13 грудня 2011 року за № 01-3/4281 право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 28 липня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 за реєстровим № 1433.

Згідно із висновком посмертної судово-психіатричної експертизи №140а/360а у відносно ОСОБА_5 від 27 серпня 2012 року, остання у період укладення нею юридичної угоди - підписання довіреності на ім'я ОСОБА_2 від 19 березня 2008 року № 674 виявляла стійкий хронічний психічний розлад - судинну деменцію з гострим початком (редакція Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду) і за своїм психічним станом у зазначений період часу не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

З рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 23 лютого 2007 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 липня 2007 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним вбачається, що договір дарування від 31 травня 1996 року укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 на 2/3 будинку АДРЕСА_1, зареєстрований Дев'ятою донецькою нотаріальною конторою за реєстровим №2-1376, визнано недійсним, оскільки відповідно до висновків судово-психіатричних експертиз ОСОБА_5 в період укладення нею юридичного правочину - підписання договору дарування від 31 травня 1995 року мала судинну деменцію з гострим початком (редакція МКХ-10) і за своїм психічним станом на вказаний період часу та на час розгляду справи в суді не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, що є наслідком перенесеного гострого порушення мозкового кровоточу (ішемічний інсульт 02 квітня 1995 року).

Крім того, рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 12 березня 2011 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 квітня 2011 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, визнано недійсним заповіт, виданий 18 березня 2006 року ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої донецької державної нотаріальної контори Вервейко Н.Г. та зареєстрований в реєстрі за №1-502, та даним рішенням на підставі посмертної судово-психіатричної експертизи психічного стану ОСОБА_5 встановлено, що остання на час підписання заповіту 18 березня 2006 року страждала на судинну деменцію з гострим початком (редакція МКХ-10) та за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

В судовому засіданні в суді першої інстанції був допитаний експерт-психіатр ОСОБА_9, з пояснень якого вбачається, що відносно ОСОБА_5 проводилась СПЕ двічі, за життя і посмертна, і в установі малась медична документація, на підставі якої проведено експертизу №140а/360а від 27 серпня 2012 року експертизу, згідно з якою судинна деменція з гострим початком (слабоумство), яким страждала ОСОБА_5, є стійким психічним захворювання із стійким перебігом і на теперішній час не є виліковним.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що висновком судово-психіатричної експертизи №140а/360а від 27 серпня 2012 року встановлено, що ОСОБА_5 на час видачі довіреності 19 березня 2008 року ОСОБА_2, на підставі якої укладено договір дарування від 28 липня 2009 року ОСОБА_2 від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, виявляла стійкий хронічний психічний розлад, за своїм психічним станом у зазначений період часу не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а тому з урахуванням інших доказів добутих під час судового слідства, є підстави для визнання довіреності та договору недійсними відповідно до вимог ст. 225 ЦК України. Недійсний правочин не створює ніяких юридичних наслідків, а тому відсутні підстави для скасування державної реєстрації, відсутні підстави і для визнання права власності за померлою на спірне нерухоме майно, оскільки вона втратила цивільну правоздатність.

Зазначений висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються 225 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду (спадкоємці, опікуни, піклувальники, батьки тощо).

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними і тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що суд першої інстанції прийняв до уваги висновки судово-психіатричної експертизи, яка була проведена з порушенням вимог закону, а тому не може бути доказом по справі, є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції в судовому засіданні були досліджені судово-психіатричні експертизи з попередніх справ за рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 23 лютого 2007 року та за рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 12 березня 2011 року, з яких вбачається, що ОСОБА_5 в період укладення нею юридичного правочину - підписання договору дарування від 31 травня 1995 року та на час підписання заповіту 18 березня 2006 року страждала на судинну деменцію з гострим початком (редакція МКХ-10) та за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того, по даній справі проведено призначено та проведено судово-психіатричну експертизу та допитано у судовому засіданні експерта-психіатра, з висновку та пояснень яких, зроблених на підставі медичних документів, вбачається, що ОСОБА_5 на час підписання заповіту 18 березня 2006 року страждала на судинну деменцію з гострим початком (редакція МКХ-10) та за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, зазначене захворювання є стійким психічним захворювання із стійким перебігом і на теперішній час не є виліковним.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Інші доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що судом неповно з'ясовано обставини справи, є також необґрунтованими, оскільки відповідачами не доведено ті обставини, на які вони посилаються.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Будьоннівського районного суду міста Донецька від 11 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді