Справа № 101/2900/13-ц
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2013 року
Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Прищепа А.В., при секретарі Бикової Я.В., Захаровой Н.В.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - відділ РАЦС Алуштинського міського управління юстиції АР Крим про визнання батьківства та визнання недійсним усиновлення, -
встановив:
02 липня 2013 року позивач, з посиланням на вимоги статей 128, 134, 135, 236 СК України звернувся з позовом до відповідачки ОСОБА_2 в якому просить визнати його батьком доньки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнати недійсним усиновлення ОСОБА_4 громадянином ОСОБА_3, яке було проведено на підставі рішення Алуштинського міського суду від 26 січня 2010 року.
Свої вимоги мотивує тим, що він перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 з 03.11.89 року, вони разом проживали в квартирі АДРЕСА_1 та вели спільне господарство.
У 1989 році від шлюбу у них народився син ОСОБА_6. 08 жовтня 1996 року шлюб між ними був розірваний, але після розірвання шлюбу у 1999 році вони помирилися та стали продовжувати проживати разом в одній квартирі та вести спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_4, після народження якої вони також проживали разом та вели спільне господарство.
Тим не менш запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено 10 лютого 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Алуштинського міського управління юстиції відповідно до вимог ч.1 ст.135 СК України, за яким батьком дитини зі слів матері зазначений ОСОБА_7.
11 січня 2006 року він, ОСОБА_2 та їхні діти набули в порядку приватизації право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Але з травня 2009 року його стосунки з колишньою дружиною зіпсувалися, вона забрала свої речі та з донькою ОСОБА_4 переїхала проживати до теперішнього чоловіка ОСОБА_3, з яким 05 грудня 2009 року зареєструвала шлюб та змінила прізвище з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2».
Вважає, що він є батьком дитини ОСОБА_4, оскільки в обмінній картці (паспорт породіллі), яку заповняла відповідачка власноруч, коли ставала на облік у жіночий консультації Алуштинської міської лікарні в період вагітності, та яка пред'являється у пологовому відділенні, зазначене саме це.
Позивач також посилається на рішенням Алуштинського міського суду від 26 січня 2010 року за яким теперішній чоловік відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 усиновив ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що на його думку підтверджує той факт, що теперішній чоловік не є її біологічним батьком.
Також, в обґрунтування своїх доводів позивач вказує, що відповідно до постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.06р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч.3 ст. 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України).
У судовому засіданні позивач, та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, вважають позов обґрунтованим.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник позов не визнали та пояснили, що при народженні доньки запис про батька дитини відповідачка вчинила відповідно до ч.1 ст.135 СК України, вказавши доньки своє дівоче прізвище, а по батькові вказавши ім'я позивача, оскільки вважала, що у них вже є син ОСОБА_8, та щоб у нього в майбутньому не виникало питань про сестру, вона вирішила також вказати по батькові доньки - ОСОБА_4. У судовому засіданні пояснила, що позивач дійсно є біологічним батьком доньки ОСОБА_4, але він вихованням дитини не займався, а лише через тривалий час почав звертатися до суду із позовами про визнання свого батьківства. На підставі рішення суду її донька була всиновлена ОСОБА_3, та відповідно до цього у відділі РАГС м. Алушта була зроблена відповідна запис.
Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, та пояснив, що він виховує доньку ОСОБА_4 як рідну доньку, та саме він є її біологічним батьком. Також зауважив, що всиновлення доньки пройшло на законних підставах.
Представник відділу реєстрації актів цивільного стану у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Вислухавши думку сторін, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши матеріали справи і всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити з наступних підстав:
Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крим того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.
На підставі наданих доказів судом встановлено, що сторони у листопаді 1989 року уклали шлюб. Під час перебування у шлюбі в родині народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, батьком якого згідно свідоцтва про народження є позивач (а.с.9).
08 листопада 1996 року шлюб між сторонами був розірваний та відповідачка після розірвання шлюбу змінили прізвище на дівоче - ОСОБА_4 (а.с.10)
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4. Згідно ч.1 статті 135 СК України у свідоцтві про народження її батьком записаний - ОСОБА_7 (а.с.11).
05 грудня 2009 року відповідачка ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 та отримала прізвище чоловіка - ОСОБА_2 (а.с.14).
Згідно рішення Алуштинського міського суду від 26.01.10р., яке набуло законної сили 05.02.2010р (а.с. 15) ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 була усиновлена ОСОБА_3.
На підставі вищезазначеного рішення, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 записані батьками ОСОБА_4, про що свідчить актовий запису про народження № 27. Ці відомості внесені до Державного реєстру актів цивільного стану громадян 09.02.10р. за № 9171240 (а.с.46).
Вищезазначене рішення було оскаржено позивачем в апеляційному порядку, але залишено без змін. В якості підстав оскарження відповідач зазначив про те, що він є біологічним батьком усиновленої дитини, проте його не було залучено до участі у справі, та згоди на усиновлення він не давав. Однак, на розсуд суду, наведене позивачем не є підставою скасування рішення суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги не підтверджуються жодним доказом по праві та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Вважаючи за необхідне захистити свої права як батька позивач звернувся до суду із дійсним позовом з вимогою про визнання батьківства та визнання недійсним усиновлення.
Але суд не може погодитись з тим, що інтереси позивача можливо бути захищені у спосіб, якій визначено матеріально-правовим підставами позову.
Так, згідно статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. При цьому позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Але позов про визнання батьківства може бути прийнятий судом за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Кодексу.
Тобто необхідною умовою визнання батьківства є наявність юридичної фікції - запису про батька дитини за прізвищем матері, а ім'я та по батькові за її вказівкою.
Однак на час розгляду дійсної справи запис про батька дитини юридичною фікцією не є, оскільки такий запис відповідно до статті 233 СК України вчинено за наслідками розгляду судом справи про усиновлення.
Згідно частини 3 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01.07.2010 актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.
Отже задоволення вимог про встановлення батьківства не є можливим, оскільки на час розгляду справи дитина вже має батька.
Тим не менш позивач вважає, що встановлення його батьківства перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із визнанням усиновлення недійсним, оскільки він є біологічним батьком, що визнає відповідачка. При цьому у якості підстав недійсності усиновлення, згідно статті 236 СК України, зазначає на відсутність його згоди як батька.
Однак, на розсуд суду, наведені обставини не можуть бути враховані у якості підстав застосування статті 236 СК України, оскільки з її змісту вбачається про необхідність наявності згоди особи, яка є батьком не тільки за біологічним, а ще і за юридичним критерієм.
Під час провадження у справі про усиновлення судом не визнано за необхідне наявність згоди позивача, якій вважав себе біологічним батьком, але відповідно до відомостей про реєстрацію актів цивільного стану батьком не був. Більш того, наведені обставини взагалі не були відомі суду при прийнятті зазначеного рішення, оскільки саме позивач не вчинив будь-яких належних дій стосовно захисту своїх прав як батька. Так, з пояснень позивача вбачається, що у листопаді 2009 року він звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства і визначення порядку спілкування з дитиною, тоді як саме в цей же час розглядалася справа про всиновлення. Коли він дізнався про рішення про всиновлення він залишив вищезазначений позов без розгляду.
Згідно до вимог ст. 61 ч.3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Отже, згідно рішення про усиновлення та з урахування правових наслідків усиновлення, на час розгляду дійсної справи факт того, що ОСОБА_3 є батьком, а ОСОБА_2 - матір'ю дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 є безумовно доведеним.
Тому, при таких обставинах суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі висловленого, керуючись статтями 10,11,209,213,214,215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - відділ РАЦС Алуштинського міського управління юстиції АР Крим про визнання батьківства та визнання недійсним усиновлення, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Алуштинський міський суд АР Крим в порядку та терміни, встановлені ст. 294 ЦПК України.
Суддя