АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД   ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа   №   22 ц-2365    2007 р.

Головуючий по 1 інстанції

Категорія:   поновлення   на                                           Колода Л.Д.

роботі

Доповідач в апеляційній Інстанції Василенко Л.І.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2007  р колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого                              Адаменко Л.В.

суддів                                         Василенко Л.І. Сіренка Ю.В.

при секретарі                             Бурдуковій О.В.

з участю прокурора

адвокатів                                    ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м.  Черкаси від 5 листопада 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «Графія Україна» про визнання недійсним наказу про звільнення з роботи,  поновлення на роботі,  стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановила:

11.06.2007 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ЗАТ «Графія Україна» про визнання недійсним наказу про звільнення з роботи,  поновлення на роботі,  стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог вказав,  що з 1999 р. по 10.05.2007 р. працював пресувальником на ЗАТ «Графія Україна». Звільнений з роботи наказом № 157 від 10.05.2007 р. на підставі  ст.  38 КЗпП України,  а саме розірвання трудового договору,  укладеного на невизначений строк,  з ініціативи працівника.

Звільнення з роботи вважає незаконним з наступних підстав,  так 10.05.2007 р. під час обідньої перерви до нього з напарником зайшов начальник відділу ОСОБА_3  і інженер ОСОБА_4 та звинуватили їх у розпиті спиртних напоїв. При огляді кімнати спиртних напоїв виявлено не було,  але на нього був здійснений моральний (психологічний) тиск,  в наслідок якого він написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням,  в разі не написання такої заяви було вказано,  що адміністрація звільнить його за п. 7  ст.  40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані.

Наступного дня,  коли він прийшов на роботу на прохідній підприємства його повідомили про звільнення.

В день звільнення трудову книжку та наказ про звільнення йому не було видано,  запрошений для отримання трудової книжки він був лише 06.06.2007 p.,  проте від її отримання він відмовився.

В лютому 2006 р. ним було отримано травму ноги на роботі,  проте її оформили як не пов'язану з виробництвом,  27.04.2006 р. на нозі було виконано операцію,  до цього часу він відчуває біль.

В результаті дій відповідача в нього різко погіршився стан здоров'я.

Просив суд поновити строк звернення до суду,  як такий що пропущений з поважних причин,  визнати недійсним та скасувати накази № 157 від 10.05.2007 р. про звільнення з роботи,  поновити його на роботі пресувальника Українсько - німецького ЗАТ «Графія Україна»,  стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.05.2007 р. до дня поновлення на роботі та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 4000 грн. і витрати за надання юридичної допомоги.

Рішенням Придніпровського районного суду м.  Черкаси від 5 листопада 2007 р. позивачу в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду,  як постановлене з порушенням норм матеріального прав та з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи,  скасувати та ухвалити нове рішення,  яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги.

При цьому вказується на ті ж підстави,  що і в позовній заяві.

Судова колегія,  заслухавши доповідь судді - доповідача,  пояснення сторін,  що з'явились,  адвоката,  перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги,  вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до  ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,  якщо визнає,  що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог,  районний суд виходив з того,  що звільнення позивача за  ст.  38 КЗпП України було проведено на підставі поданої ним заяви,  підстав для визнання наказу незаконним немає,  так як посилання позивача на здійснення на нього психологічного впливу не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того позивачем був пропущений строк звернення до суду,  поважності причин пропуску вказаного строку позивач не надав.

Розглядаючи спір,  судова колегія вважає,  що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі,  надані сторонами докази,  правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон,  який їх регулює.

У відповідності до вимог  ст.  38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір,  укладений на невизначений строк,  попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. При цьому у разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу,  власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк,  про який просить працівник.

Згідно до роз'яснень викладених в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»,  по справах про звільнення за  ст. 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівників про те,  що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений орган права звільнити його за винні дії з підстав,  передбачених законом,  до закінчення встановленого  ст.  № 38 КЗпП строку,  а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Судом встановлено,  підтверджено матеріалами справи,  що позивач з 1999 р. працював пресувальником на З AT «Графія Україна»,  звільнений з роботи наказом № 157к від 10.05.2007 р. на підставі поданої заяви (а. с.  32) за  ст.  38 КЗпП України,  а саме розірвання трудового договору,  укладеного на невизначений строк,  з ініціативи працівника,  з 10.05.2007 р.

Розглядаючи спір суд з'ясував,  що позивач 10.05.2007 р. в 10 год. 20 хв. знаходився на робочому місці в нетверезому стані,  що зафіксовано в акті складом: начальник вахти охорони ОСОБА_5,  охоронець ОСОБА_6,  начальник відділу обробки вантажів ОСОБА_3 та інженера з техніки безпеки ОСОБА_7 Від дачі пояснень з даного приводу позивач відмовився.

Даний факт вказані особи підтвердили в судовому засіданні,  будучи допитані в якості свідків.

Таким чином подачі позивачем заяви про звільнення за власним бажанням 10.05.2007 р. передувало виявлення і встановлення факту перебування ОСОБА_2 на роботі в нетверезому стані. Отже,  заяву позивачем було подано з метою уникнення відповідальності за появу на роботі в нетверезому стані. При цьому судом не було встановлено здійснення на позивача будь-якого примусу.

Враховуючи,  що у відповідності до вимог  ст.  38 КЗпП України працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення судова колегія,  враховуючи наявність заяви,  поданої на ім'я голови правління в якій він просить звільнити його за власним бажанням,  наведені роз'яснення Пленуму,  приходить до висновку,  що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Поряд з викладеним судова колегія враховує роз'яснення викладені в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення» згідно яких встановивши,  що строк для звернення з позовом пропущений без поважних причин,  суд у рішенні зазначає про відмову в задоволенні позову з цих підстав,  крім випадків,  коли позов не доведений.

Таким чином суд встановивши,  що позивачем позов не доведений,  безпідставно в мотивувальній частині послався на пропуск ним строку звернення з позовом без поважних причин. Крім того,  фактично хоча позивачем і' було поставлено питання про його поновлення,  строк пропущений не був,  так як останній день подачі позову припадав на вихідний день,  у зв'язку з чим,  у відповідності до ч.3  ст.  70 ЦПК України останнім днем строку є перший після робочого день,  в який і було подано заяву.

Беручи до уваги викладене,  судова колегія вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини посилання на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Керуючись  ст.   ст.  304,  307,  308,  315,  317,  319 ЦПК України судова колегія судової палати,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2  відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м.  Черкаси від 5 листопада 2007 року залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилку на пропуск ОСОБА_2 строк звернення до суду.

Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.