АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №: 22-ц/191/1593/13Головуючий суду першої інстанції:Шевченко В.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,

суддівРоманової Л.В., Редько Г.В.,

при секретаріКувшиновій А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості у розмірі 22527, 80 грн. за кредитним договором БН від 30.03.2008 року, та судових витрат по справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 30 березня 2008 року був укладений договір БН про видачу кредиту у розмірі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення норм Цивільного кодексу відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконувала у зв'язку із чим у неї утворилася заборгованість, яка станом на 30 липня 2013 р. складає 22 527,80 грн., а саме: за кредитом в сумі 2790 грв., за процентами -11573,86 грв., за комісіями -6615 грв., 500 грв. фіксованої частини штрафу та 1048,94 грв. процентної складової штрафу. Вказану суму заборгованості банк просив стягнути у примусовому порядку .

Рішенням Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 жовтня 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» було відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із апеляційною скаргою, посилаючись на незаконність рішення суду, яке винесеного з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, яке полягає у неправильному застосуванні норм права щодо строку позовної давності у три роки до спірних правовідносин, оскільки правилами надання споживчого кредиту передбачено, що кредитний договір , якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення строку дії кредитної картки у строк, на який вона видана, договір автоматично лонгується ще на 12 місяців.

На думку апелянта, суд помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів» щодо строку позовної давності, не врахувавши положення ст. 6, 639 ЦК України про свободу волевиявлення сторін при укладенні договору.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутність підпису відповідача в Умовах і правилах надання банківських послуг свідчить про те, що відповідач з вказаними умовами не була ознайомлена і з ними не погоджувалась, оскільки заява про надання кредиту, разом з умовами та тарифами, складають договір про надання банківських послуг.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір споживчого кредиту, а відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Оскільки споживчий кредит між сторонами був укладений у 2008 році зі строком дії 12 місяців, кредитодавець - ПАТ КБ «Приватбанк» про свої порушені права дізнався 31 березня 2009 року, а з позовом про стягнення заборгованості за кредитом звернувся лише у серпні 2013 році, строк позовної давності у 3 роки, який передбачений ст. 257 ЦК України, минув, що є підставою для відмови у позові. Так як строк позовної давності до основної вимоги минув, то з аналізу положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» випливає, що строк позовної давності до додаткової вимоги (стягнення процентів, комісії, штафу,накладення стягнення на заставлене майно тощо) також вважається таким, що минув.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено, та це вбачається з матеріалів справи, що між Банком та ОСОБА_6 30 березня 2008 року був укладений кредитний договір БН на споживчі цілі (придбання різноманітних послуг ) на суму 3000 грн., зі сплатою 2 відсотків на місяць (24 % на рік), що підтверджується відповідною заявою позичальника. (а.с. 8)

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем зобов'язання виконувались неналежним чином, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором.

Згідно з розрахунками позивача заборгованість за зазначеним кредитним договором станом на 30.07.2013 р. становить 22 527,80 грн., а саме: за кредитом в сумі 2790 грв., за процентами -11573,86 нпв., за комісіями -6615 грв., 500 грв. фіксованої частини штрафу та 1048,94 грв. процентної складової штрафу (а.с.5-7)

Судом також встановлено, що останній платіж відповідачем було здійснено у квітні 2008 року, що підтверджується розрахунком Банку та не оскаржувалось відповідачем.

З довідки про стандартні умови кредитування ПриватБанку та орієнтовну сукупну вартість кредиту, оформленого за технологією «Швидка готівка», можливий строк кредиту був встановлений 12 місяців ( а.с.9).

Вказані умови не містять відомостей про те, що крединий договір має автоматично лонгуватись.

В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_6 пояснила, що інших умов чи правил надання кредиту Банком, окрім заяви про надання кредиту за умовами «Швидка готівка» та довідки про стандартні умови кредитування ПриватБанку та орієнтовну сукупну вартість кредиту, оформленого за технологією «Швидка готівка», їй не надавалась, з іншими умовами вона не знайомилась, ніяких платіжних карток від банку не отримувала, а кредитні кошти отримала готівкою в касі банку.

Відповідач також наполягала на тому, що їй було роз.яснено, що строк дії кредитного договору складає 1 рік, про лонгацію умов договору їй нічого роз.яснено не було і таких умов договору вона не бачила і не підписувала.

За такими обставинами не можна погодитись з доводами апелянта про те, що вони не пропустили строк позовної давності для звернення з позовом про захист порушених прав.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що з 31 березня 2009 року позивач дізнався, або повинен був дізнатися, про порушення своїх прав, оскільки на час спливу строку дії кредитного договору ( 31 березня 2009 р.) боржник не погасив заборгованість, не виконав свої зобов'язання перед банком.

Згідно п. 7 ч. 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (станом на 2008 рік) кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 31 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що враховуючи положення п. 7 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Крім того, як вбачаєиться з матеріалів справи, відповідач просила застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності і заперечувала проти того, що кредитні відносини з банком були пролонговані. ( а.с.41-42).

За такими обставинами суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Банком пропущений строк звернення до суду за захистом порушеного права і правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог за вказаними підставами.

Аналогічної позиції підтримується Верховний суд України ( постанова по справі №6-116цс 13 від 06.11.2013 року)

Посилання апелянта на те, що суд надав неправильну оцінку Умовам та правилам надання банківських послуг, які є невід.ємною частиною кредитного договору, не можна визнати обгрунтованими.

Колегія суддів вважає, що Умови та правила надання банківських послуг ( а.с.10-13) не містять відомостей про те, що відповідач була з ними ознайомлена.

Посилання ОСОБА_6 в заяві про отримання кредиту на споживчі цілі «Швидка готівка» про те, що вона була ознайомлена з умовами кредитування в ПриватБанку та тарифами, які разом з заявою є умовами кредитного договору, не можуть бути безсуперечним доказом того, що вона була ознайомлена з Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Колегія суддів вважає, що умови кредитування, з якими була ознайомлена відлповідач, нею підписані 30.03.2008 року ( а.с.8)

В той же час, умови кредитування, які відповідач підписала, та умови і правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, і які не містять підпису відповідача , суттєво різняться, в зв.язку з чим суд першої інстанції правомірно не прийняв надані Банком Умови та правила надання банківських послуг в якості належного доказу підтвердження умов укладеного між сторонами договору. ( а.с.8, 10-13).

Посилання Банку на те, що відповідачу кредитні кошти були зараховані на картку НОМЕР_1 також нічим не підтверджені, оскільки суду не надано доказів про те, що вказана картка відповідачем була отримана і вона росписалась за PIN- код доступу до вказаної картки.

Проте, відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Порушень принципів судочинства щодо законності судового рішення і верховенства права колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку , що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 308, статтею 313, п. 1 частиною 1 статті 314 та статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 жовтня 2013 року - відхилити.

Рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді

Т.І. Моісеєнко Г.В.Редько Л.В.Романова