АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/4974/13 Головуючий 1-інст. - Ворона С.В.

Справа № 2/2008/141/12 Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія - право власності

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

суддів колегії - КРУГОВОЇ С.С.

- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.

при секретарях - Шпарага О.О., Прудніковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ» на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 17 квітня 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Сектор у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Вовчанського РВ ГУМВС України в Харківській області про припинення права користування приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права власності та розпорядження майном шляхом звільнення приміщення та зняття з реєстрації та виселення,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2012 року ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» звернулось до Вовчанського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6про припинення права користування приміщенням, усунення перешкод у здійсненні права власності та розпорядження майном шляхом звільнення приміщення , зняття з реєстрації та виселення.

У обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2008 року на праві власності належить комплекс бази відпочинку імені О.В.Соїча, а саме нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

До складу вказаних приміщень входить приміщення ¹ НОМЕР_2 спального корпусу ¹НОМЕР_1, в якому, як згодом з'ясувалось, безпідставно проживають відповідачі.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 17 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог.

В скарзі зазначає, що рішення є незаконним та необгрунтованим, ухваленим при неправильному встановленні фактичних обставин справи, неправильному застосуванні норм матеріального права, що підлягають застосуванню при вирішенні справи про захист права приватної власності.

Так, зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, в описовій та мотивувальній частині рішення суд вказав, що відповідачі є належними користувачами приміщення, пославшись на наявність укладеного договору від 01 вересня 1995 року між відповідачами та колишнім власником ДП «Завод ім.В.О.Малишева» та водночас пославшись на рішення апеляційної інстанції від 14 квітня 2011 року про визнання цього договору нікчемною угодою, яка не створює будь-яких наслідків.

Між тим , якщо договір визнано нікчемним, застосуванню підлягає ч.1 ст. 216 ЦК України і кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, приймаючи рішення, суд з однієї сторони погодився з рішенням про визнання договору нікчемним, а з другої послався на норми ЦК України, які регулюють права наймача та наймодавця, вважав строк дії договору чинним, а права і обов'язки наймодавця такими, що перешли до апелянта, як до власника приміщення.

Правильно пославшись в описовій частині рішення, що приміщення, яке належить позивачу є нежилим, не врахував, що це приміщення не може розглядатися як житло і до нього не можуть бути застосовані норми ЦК України, що регулюють найм житла.

Також суд не перевірив законність реєстрації відповідачів в приміщенні, що має статус нежитлового.

Пославшись в рішенні, що договір купівлі-продажу був обтяжений проживанням відповідачів, суд не вказав, з яких саме законних підстав вбачається таке обтяження, тому вказаний висновок є бездоказовим, необгрунтованим і суперечить вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Вважає, що, оскільки між сторонами не укладався правочин про користування приміщенням, а договір, який було укладено між відповідачами та колишнім власником не є дійсним, у відповідачів відсутнє право мешкати та бути зареєстрованими у займаному ними приміщенні.

Заслухавши доповідь судді; пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, судова колегія доходить висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2012 року апеляційна скарга ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» була відхилена, а рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 17 квітня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року касаційна скарга ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» була відхилена, а рішення районного суду від 17 квітня 2012 року і ухвала апеляційного суду від 24 травня 2012 року залишені без змін.

Постановою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року ухвала Вищого спеціалізованого суду України від з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року скасована, а справа передана на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

При розгляді вказаної справи Верховним Судом України висловлена наступна правова позиція.

Згідно зі ст.814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов»язки наймодавця.

Відповідно до частини першої статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п»ять років.

У справі, яка переглядається, предметом позову є правовідносини, пов'язані з виселенням відповідачів із приміщення, що знаходиться на території бази відпочинку.

Вирішуючи спір, суди виходили з положень, визначених статтями 814,821 ЦК України

Однак судами не з'ясовано, чи входить спірне приміщення до складу житлового фонду, а тому не можна визнати правильними викладені в судових рішеннях висновки, які ґрунтуються на нормах матеріального права, що регулюють відносини, які виникають із договору найму (оренди) житла.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 червня 2013 року ухвала апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2013 року скасована, а справа направлена на новий апеляційний розгляд.

При цьому судова колегія зазначила в ухвалі на необхідність встановлення фактичних обставин щодо правового статусу займаного відповідачами приміщення.

Статтею 360-7 ЦПК України визначено, що рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов»язані привести свою судову практику у відповідності із рішеннями Верховного Суду України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. (ч.ч.1,2).

Відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасоване рішення, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2008 року, зареєстрованого у реєстрі за № 603, ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» на праві власності належать нежитлові приміщення бази відпочинку та очисних споруд, що складається з 14 будівель, нежитлових будівель та будівель очисних споруд.

До переліку 14 будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 відноситься будівля спального корпусу № НОМЕР_1 літ.Б-5, площею 2384,30 кв.м.

01 вересня 1995 року між ОСОБА_4 і базою відпочинку ім. О.В.Соіча в особі директора був укладений договір, відповідно якому база відпочинку у зв»язку з прийняттям ОСОБА_4 на роботу надала службове житло кв.40 25 кв.м. для заселення сім»ї з 4-х осіб. .

У разі припинення трудових відносин с базою відпочинку ОСОБА_4 зобов»язалась у 3-денний строк звільнити службове житло і здати його базі відпочинку.(а.с.9)

Сторони не заперечують, що надане сім»ї ОСОБА_4 приміщення ¹ НОМЕР_2 знаходиться у спальному корпусі ¹ НОМЕР_1.

У трудових відносинах з базою відпочинку ім. О.В.Соіча ОСОБА_4 перебувала з 20.05.1992 року по 16.10.2000 року та з 22.04.2002 року по 01.06.2008 року, а її чоловік ОСОБА_5 з 02.04.1990 року по 09.01.2006 року та з 04.05.2006 року по 03.02.2007 року ( за строковими трудовими договорами)

Матеріали справи не містять будь-яких даних про наявність у бази відпочинку житлового фонду, у тому числі службового, або переведення у статус житлового приміщення спального корпусу № НОМЕР_1 чи будь-яких приміщень цього корпусу, у тому числі приміщення під № НОМЕР_2.

Посилання відповідачів на закріплення ДП «Завод імені Малишева» займаного ними житла та обтяження вказаною обставиною договору купівлі-продажу, на підставі якого позивач набув право власності на нежитлові приміщення, у тому числі і на те, в якому проживає їх сім»я не може бути прийнято до уваги судовою колегією.

Дійсно ДП « Завод імені Малишева» і база відпочинку ім..О.В.Соїча» не ставила питання про виселення сім»ї ОСОБА_9 та інших осіб, яким у зв»язку з перебуванням у трудових відносинах були надані приміщення спального корпусу № НОМЕР_1 і на спільному засідання об»єднаного профспілкового комітету і адміністрації ДП «Завод ім..Малишева» обговорювалось питання про закріплення за цими особами займаних приміщень.

Проте, на час передання нежитлових приміщень бази відпочинку в іпотеку та подальшого їх продажу ТОВ «НАЗ-ОЛЕ», питання про надання спальному корпусу № НОМЕР_1 чи займаним відповідачами та іншими особами у цьому корпусі приміщенням статусу житлових вирішено не було.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26.02.2008 року був укладений на виконання рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2007 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить Державі України ( користувач Державне підприємство « Завод ім..В.О.Малишева».

Вказаний договір не містить умов обтяження права власності, яке за цим договором набуло на нежитлові приміщення ТОВ « НАЗ-ОЛЕ», правом відповідачів на проживання в будь-якому з цих приміщень.

Листом від 03.03.2011 року ДП «Завод імені В.О.Малишева» підтвердив позивачу, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого підприємству Хотімлянською сільською радою Вовчанського району 14.07.2005 року на будівлі бази відпочинку імені Соїча спальний корпус № НОМЕР_1 зареєстрований у статусі нежитлового приміщення і в подальшому ДП «Завод імені Малишева» не звертався до Хотімлянської сільської ради з питання зміни статусу нерухомого майна та переведення окремих будівель до житлового фонду.(а.с.25).

Листом за № 433 від 31 липня 2013 року Вовчанське бюро технічної інвентаризації підтвердило, що спальний корпус № НОМЕР_1 літ. «Б-5», розташований за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований за ТОВ « НАЗ-ОЛЕ» на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2008 року, та має статус нежитлової будівлі згідно останнього витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно № 33825582 від 13.04.2012 року.

Наведені обставини свідчать про те, що спірне приміщення не має статусу житлового, а тому до нього не може застосовуватись норми матеріального права, які регулюють відносини найму (оренди) житла, а саме ст.ст. 814,821 ЦК України на підставі яких спір був вирішений судом першої інстанції.

На вказаний висновок судової колегії не впливає і наданий відповідачкою акт обстеження умов проживання її сім»ї, оскільки зазначені в ньому відомості свідчать тільки про те, що займане відповідачами приміщення використовується для проживання, а не про те, що цьому приміщенню у встановленому законом порядку надано статус житлового.

Безпідставним є і посилання суду в рішенні та відповідачів у запереченнях на позов на обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Харківської області , а також прохання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_10 на застосування строків позовної давності.

Рішення від 14 квітня 2011 року ухвалено апеляційним судом відносно інших відповідачів, а саме сім»ї Сидорюк. Корім того, рішенням апеляційного суду Харківської області від 28.05.2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.09.2012 року, позов ТОВ (НАЗ-ОЛЕ) задоволено частково. Усунені перешкоди у здійсненні ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» права власності на приміщення АДРЕСА_1 , база відпочинку ім.Соїча, шляхом виселення ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 з вказаного приміщення.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, проте такої заяви відповідачами у суді першої інстанції не подавалось.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На підставі наведеного судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково , рішення суду першої інстанції скасувати з підстав, передбачених п.п.1,3,4 ч.1, ч.2 ст.309 ЦПК України і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «НАЗ-ОЛЕ» задовольнити частково: усунути перешкоди у здійсненні позивачем права власності на спірне приміщення шляхом виселення відповідачів .

Вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню в цій справі, оскільки орган, до компетенції якого відноситься зняття фізичних осіб з реєстрації , не є у справі відповідачем, а крім того само по собі рішення про виселення осіб з займаного приміщення є підставою для зняття їх з реєстрації за адресою цього приміщення.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню у рівних частках судовий збір в розмірі 35,77 грн. - з кожного.

Керуючись ст.ст.303,304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1,3,4 ч.1, ч.2 ст.309, ст.ст.313,314,316,317,319,324 ЦПК України судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ» задовольнити частково.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 17 квітня 2012 року скасувати і ухвалити нове.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю «НАЗ-ОЛЕ» права власності на приміщення АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з вказаного приміщення.

Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ТОВ « НАЗ-ОЛЕ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 35,77 грн. - з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя - підпис

Судді колегії - підписи

Копія вірна. Суддя -