СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2013 року Справа № 901/2631/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фенько Т.П.,
суддів Антонової І.В.,
Заплава Л.М.,
представники сторін у судове засідання не з'явилися;
розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.) від 08.10.2013 у справі № 901/2631/13
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Комунального підприємства Водопровідно-каналізаційного господарства Щолкінської міської ради
про стягнення 41762,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.10.2013 у справі № 901/2631/13 відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з постановленим судовим актом, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.
За розпорядженням в.о. секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 у зв'язку з відрядженням судді Євдокімова І.В., була здійснена заміна судді Євдокімова І.В. на суддю Фенько Т.П. Головуючим суддею призначено суддю Фенько Т.П.
27.11.2013 на адресу суду надійшло клопотання Комунального підприємства Водопровідно-каналізаційного господарства Щолкінської міської ради про розгляд справи у відсутність його представника.
У судове засідання, призначене до розгляду на 02.12.2013, сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином та своєчасно, відповідач у запереченнях на апеляційну скаргу та в додатковому письмовому клопотанні вказав про розгляд справи у його відсутність, позивач про причини неявки судову колегію не повідомив..
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення судових документів.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач - Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Комунального підприємства Водопровідно-каналізаційного господарства Щолкінської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій за робочі місця, не зайняті інвалідами у 2012 році, в сумі 41 762,00 грн.
Позов мотивовано тим, що згідно даних звіту за формою № 10 - ПІ поштова - річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2012 рік, затвердженого наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10.02.2007 № 42, відповідач повинен був забезпечити у 2012 році працевлаштування інвалідів на 5 робочих місцях, фактично працевлаштовані 3 особи-інваліда. Відповідач повинен був самостійно до 15.04.2013 сплатити суму адміністративно - господарських санкції у розмірі 41 762,00 грн. за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними, але цього зобов'язання у встановлений строк не виконав, що і стало підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у діях відповідача щодо не працевлаштування інвалідів відсутня вина як обов'язковий елемент правопорушення
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державних гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875 від 21.03.1991.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до ч. 9 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Частиною 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку та контролю за їх використанням, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів встановлюється законом..
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач використовує найману працю, та відповідно до закону подає Кримському республіканському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Так, відповідачем надано позивачу форму № 10 - ПІ поштова - річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2012 рік (а.с. 9), відповідно до якої відповідачем встановлена сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 41762,00 грн.
Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, у строк до 15.04.2013 відповідачем не сплачено встановлену ним суму адміністративно - господарських санкцій, тому позивач звернувся із даним позовом до суду із вимогами щодо стягнення суми адміністративно - господарських санкцій у судовому порядку.
Разом з тим, позивачем не взято до уваги, що відповідач створив на підприємстві робочі місця для інвалідів та інформував відповідні державні фонди з працевлаштування про вільні робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, що підтверджується звітами про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів робочої групи. Відповідачем щомісячно на протязі 2012 року надавались до Ленінського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, згідно з якими відповідач звітував про наявність робочих місць для інвалідів, що бажають працевлаштуватись (а.с. 17, 29-40).
Отже, відповідач відповідно до покладених на нього обов'язків, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", самостійно створив робоче місце для працевлаштування інвалідів та здійснював заходи щодо працевлаштування інвалідів, направляючи відповідну інформацію в органи зайнятості населення.
Однак, у зв'язку з не направленням спеціально уповноваженими органами влади до відповідача, інвалідів, що бажають працевлаштуватись та перебувають на обліку в центрі зайнятості, підприємство не мало можливості виконати вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
У зв'язку з чим є безпідставним і посилання відповідача на дію мораторію у справі про банкрутство відповідача під час нарахування адміністравтино-господарських санкцій.
До того ж, відповідно до ст. 1 Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 №2343-ХП (у редакції на час введення мораторію) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Положення ст. 12 Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію.
Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції до 18.03.2006) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23.02.2006 №3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено ст. 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.06.2011 у справі №21-60а11.
За викладеного, враховуючи, що відповідачем здійснювались всі можливі заходи щодо працевлаштування інвалідів, але норматив робочих місць для інвалідів не було виконано не з вини відповідача, підстави для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2012 рік в розмірі 41762,00 грн. відсутні.
На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правомірним.
При цьому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо розгляду справи у позовному провадженні, виходячи з положень абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.10.2013 у справі № 901/2631/13 - залишити без змін.
Головуючий суддя Т.П. Фенько
Судді І.В. Антонова
Л.М. Заплава
Розсилка:
1. Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Крилова, 133, м. Сімферополь, 95001)
2. Комунального підприємства Водопровідно-каналізаційного господарства Щолкінської міської ради (буд.3, м. Щолкіне, Ленінський район, 98213)