Головуючий суду 1 інстанції - Селинний М.С.
Доповідач - Туренко С.І.
Справа № 2-212/12
Провадження № 22ц/782/3798/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2013 року м. Луганськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - судді Туренка С.І.,
суддів - Авалян Н.М., Максюта І.О.,
при секретарі - Аліханян Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі апеляційного суду Луганської області у м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 13 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючих в інтересах малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним, -
в с т а н о в и л а:
У травні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду першої інстанції з позовною заявою, яку неодноразово уточнювала та остаточно просила суд визнати заповіт складений 28 лютого 2009 року та посвідчений нотаріально нікчемним. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 вказала, що її чоловік ОСОБА_8, помер ІНФОРМАЦІЯ_3. За життя ОСОБА_8 залишив заповіт, який було посвідчено 01 листопада 2004 року третьою Луганською державною нотаріальною конторою, в якому заповідав позивачці квартиру АДРЕСА_1.
Після смерті чоловіка позивачка звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом, але у оформленні спадкової справи їй було відмовлено через наявність заповіту, складеного 28 лютого 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Лутугинського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9 за реєстром № 984, у якому ОСОБА_8 заповів все своє майно своїм малолітнім онукам - ОСОБА_3 та ОСОБА_6
Позивачка посилалась на те, що при укладенні зазначеного заповіту було порушено вимоги Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки його не підписано заповідачем, а підписано ОСОБА_3, яка є матір'ю малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_6, на користь яких складено заповіт.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 13 серпня 2013 року задоволено уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, діючих в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу до апеляційного суду Луганської області, посилаючись на ті обставини, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили визнати уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 необґрунтованими та скасувати рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія прийшла до наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
З матеріалів справи вбачається наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_8, який є чоловіком позивачки та батьком відповідачки ОСОБА_3
28 лютого 2009 року ОСОБА_8 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він матиме право за законом заповів своїм онукам ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Даний заповіт був посвідчений 28 лютого 2009 року приватним нотаріусом Лутугинського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_9, внесений до Спадкового реєстру за № 46485275.
Батьками неповнолітніх дітей, на користь яких складений заповіт, є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6
При посвідченні заповіту підпис від імені заповідача був зроблений його дочкою ОСОБА_3
Визнаючи заповіт нікчемним, суд першої інстанції виходив з того, що він посвідчений з порушеннями з огляду на те, що заповіт був підписаний ОСОБА_3 фактично на свою користь, оскільки вона є матір'ю дітей, на користь яких складений заповіт, та у відповідності до ст. 14 СК України здійснює їх права, а тому не мала права його підписувати.
Проте, з вказаним висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті відносно належного йому майна (ст.1233 ЦК України).
Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Заповіт має вчинятися у формі, встановленій законом. Загальні вимоги до форми заповіту полягають у наступному. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Якщо заповідач у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може власноручно підписатися за його дорученням та у його присутності текст такого заповіту, підписує інша особа. При цьому, підпис іншої особи на заповіті, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст заповіту не може бути підписаний заповідачем (ст.1247, ч.4 ст.207 ЦК України).
Вказані правила щодо можливості підписання заповіту іншою особою відповідають ч.3 ст. 45 Закону України «Про нотаріат» (в редакції на час складення заповіту 28.02.2009 року).
Право на заповіт має лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка усвідомлює значення своїх дій та може ними керувати. Відтак, заповідачем може бути фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття); фізична особа, яка не досягла повноліття, але набула повної цивільної дієздатності у зв'язку з реєстрацією шлюбу; фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором; неповнолітня особа, яка записана матір'ю або батьком дитини. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 1234 Цивільного кодексу України, право на заповіт реалізується особисто, текст заповіту, що подається для посвідчення може бути написаний заповідачем власноручно або за його проханням та з його слів, нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Особистий характер заповіту виключає можливість його вчинення через представника, в тому числі батьками, опікунами (піклувальниками). Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК); призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (стаття 1242 цього Кодексу); без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов'язкову частку у спадщині; у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність (частини друга, третя, четверта статті 1235 ЦК).
Свобода волевиявлення заповідача має свій вираз також і у безумовному його праві на зміну чи скасування у будь-який час раніше складеного ним, заповіту, на складання нового заповіту, на зміну обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на зміну, визначених ним раніше спадкоємців тощо. Право заповідача на зміну чи скасування заповіту реалізується шляхом складання ним нового заповіту, у зв'язку з чим заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Волевиявлення заповідача підлягає обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні підстави для визнання нікчемності правочину передбачені ст.203 ЦК України. Вона застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.
Частиною 1 т.1257 ЦК України передбачено, що нікчемним є заповіт, який складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Судом було встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що заповіт ОСОБА_8 був складений у письмовій формі, нотаріально посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку, тобто є чинним.
Доводи позивачки, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про те, що нікчемність заповіту полягає у тому, що він підписаний особою, яка не мала на це права, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
За змістом вищезазначених норм права до осіб, які не мають право на складання заповіту, відносяться недієздатні, малолітні, неповнолітні особи (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особи з обмеженою цивільною дієздатністю, представники від імені заповідача.
До зазначених осіб не відноситься відповідачка, оскільки підписання заповіту іншою особою передбачено законом. При такому підписанні обрана заповідачем особа виконує лише технічну функцію підписання тексту заповіту, а відтак не набуває внаслідок цього прав та обов'язків за підписаним нею заповітом.
Доводи позивачки про те, що фактично заповіт укладений на користь відповідачки, оскільки вона є матір'ю дітей також є необґрунтованими, оскільки за заповітом право власності на спадкове майно набуває не відповідачка, а її діти, а відповідачі представляють інтереси неповнолітніх власників до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч.2 ст. 32 ЦК України на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.
Згідно вимог статті 177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною зазначених правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.
Вказане правило також передбачено частиною третьою ст..17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2401-ІІІ, батьки або особи, які їх заміщають, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Таким чином, законодавець відокремлює власність батьків від власності дітей та встановлює підвищену правову охорону прав і інтересів неповнолітніх дітей, виключивши можливість розпоряджання батьками майном, що належить їх дітям, як своїм власним.
Доводи позивачки про те, що дублікат оспорюваного заповіту не відповідає оригіналу, а тому не може бути прийнятий судом, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
При розгляді спору про визнання нікчемним правочину, який підлягає
нотаріальному посвідченню, факт його укладення може підтверджуватися тільки письмовими доказами, якщо інше не передбачено законодавством.
Обидві сторони підтвердили суду, що оригінал заповіту у них відсутній. Позивачка вважає, що оригіналу заповіту відповідає копія представлена приватним нотаріусом суду першої інстанції (т.1 а.с. 54). Відповідачами був представлений апеляційному суду дублікат заповіту (т.2 а.с. 136а).
Тексти дублікату та копії різняться. Так, у копії заповіту зазначена фраза «підписано мною власноручно», яка відсутня у дублікаті. Однак і у копії, і у дублікаті зазначено, що текст заповіту підписано ОСОБА_3. І ця обставина визнається і позивачкою і відповідачами.
Заповіт оспорюється з підстав його нікчемності у зв'язку з його підписанням особою, яка не мала на це права. З вказаної підстави суд і розглянув уточнений позов і ухвалив оскаржуване рішення.
Відсутність у тексті дублікату заповіту (т.2 а.с. 136а) фрази «підписано мною власноручно», який наявний у копії заповіту (т.1 а.с. 54) не має правового значення для вирішення справи, оскільки копія не є належним доказом вчинення правочину з огляду на те, що вона не оформлена відповідно до вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи, що суд першої інстанції вірно встановивши обставини справи, неправильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права, відповідно ст. 309 ЦПК України, вказані обставин є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 209, 303,307,309, 313, 316 ЦПК України судова колегія ,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 13 серпня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, діючих в інтересах малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання заповіту нікчемним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: