У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Олійник А.С., Парінової І.К.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про поділ спадкового майна та стягнення компенсації, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про встановлення факту, визнання майна таким, що не є спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на спадкове майно, поділ спадкового майна, за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна, припинення права власності, стягнення компенсації, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 січня 2013 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на спадщину та поділ спадкового майна, стягнення компенсації, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право на спадщину за законом на ј частину спадкового майна та залишити це майно у власності ОСОБА_4 з виплатою їй компенсації його вартості у розмірі 220 728 грн, а також визнати за нею право власності на депозитний вклад на суму 1606 грн 19 коп. та рахунок на суму 10 000 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її син ОСОБА_7, спадкоємцями якого за законом є вона, його дружина - ОСОБА_4 та діти: ОСОБА_5, ОСОБА_6 Всі спадкоємці звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Відповідачі не визнають частину майна померлого таким, що підлягає спадкуванню, а ОСОБА_4 не подає до нотаріальної контори правовстановлюючі документи на спадкове майно, що унеможливлює отримання нею свідоцтва про право на спадщину.

У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ спадкового майна, просила стягнути з кожного з відповідачів по 127 584 грн 25 коп. на її користь.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 до його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 року, але з березня 2003 року вони проживали окремо. У цей період вона придбала за власні кошти автомобіль марки «Деу Ланос» та приватизувала земельну ділянку, тому це майно належить їй на праві власності та не входить до складу спадщини. Крім того, вона повернула борг у розмірі 400 000 грн за договором безпроцентної цільової позики, укладений ОСОБА_7 під час їхнього окремого проживання, який він не повернув. У цей період вона провела ремонт квартири АДРЕСА_1 на суму 194 216 грн, встановила броньовані двері у квартирі АДРЕСА_2 вартістю 3 200 грн. Також за свій рахунок вона поховала чоловіка та встановила пам'ятник, витративши на це 10 029 грн. Зазначені суми мають бути поділені між спадкоємцями у рівних частках.

У квітні 2011 року до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися ОСОБА_5 та ОСОБА_6, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вони є дітьми ОСОБА_7, просили визнати право власності за ними на їх частки спадкового майна.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року, позов задоволено частково.

Визнано право власності у порядку спадкування на майно спадкодавця - ОСОБА_7 за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за кожним на:

1/8 частину квартири АДРЕСА_1, вартістю частки 73 125 грн;

1/8 частину квартири АДРЕСА_2, вартістю частки 55 000 грн;

1/48 частину квартири АДРЕСА_3, вартістю частки 9 791 грн 66 коп.;

1/48 частину квартири АДРЕСА_4, вартістю частки 9 583 грн 33 коп.;

1/8 частину гаража АДРЕСА_6, вартістю частки 8 375 грн;

1/4 частину автомобіля марки «Шевроле Лачетті», 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю частки 12 025 грн 75 коп.;

1/4 частину коштів на депозитному вкладі № 33-15/07 «Постійний» від 2 серпня 2007 року у відділенні № 4 товариства з обмеженою відповідальністю комерційного банку «Столиця» на ім'я ОСОБА_7 із залишком коштів на вкладному (депозитному) рахунку № НОМЕР_3 у розмірі 10 000 грн та нарахованими процентами (рахунок № НОМЕР_3) у розмірі 1 606 грн 19 коп., сумою частки 2 901 грн 54 коп.

Припинено право власності ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 та визнано за ОСОБА_4 право власності на: квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2; 1/6 частину квартири АДРЕСА_3; 1/6 частину квартири АДРЕСА_4; гараж АДРЕСА_6; автомобіль марки «Шевроле Лачетті», 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_4 право особистої власності на автомобіль марки «Деу Ланос», 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 грошову компенсацію у розмірі по 66 573 грн 59 коп. кожному.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення у справі у частині визнання за ОСОБА_3 права власності у порядку спадкування на майно спадкодавця - ОСОБА_7 - на 1/48 частину квартири АДРЕСА_5, вартістю частки 9 583 грн 33 коп. та ј частину автомобіля марки «Шевроле Лачетті» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю частки 12 025 грн 75 коп., припинення права власності ОСОБА_3 на вказане майно та визнання права власності на таке майно за ОСОБА_4, стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації у розмірі 66 573 грн 59 коп., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не переглядаються.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що з березня 2003 року подружжя ОСОБА_7 не проживало однією сім'єю, тому автомобіль «Деу Ланос», 2004 року випуску, зареєстрований 21 травня 2004 року на ім'я ОСОБА_4, є її особистою власністю, оскільки був придбаний не за спільні кошти подружжя та не є спадковим майном; автомобіль марки «Шевроле Лачетті», придбаний та зареєстрований 27 жовтня 2007 року на ім'я ОСОБА_7, та депозитний вклад № 33-15/07 «Постійний» від 2 серпня 2007 року у товаристві з обмеженою відповідальністю комерційному банку «Столиця» на ім'я ОСОБА_7 на суму 11 606 грн 19 коп. є його особистою власністю та є спадковим майном, яке підлягає поділу між спадкоємцями у рівних частках; 1/12 частина квартири АДРЕСА_4 є спадковим майном, оскільки 1/6 її частина була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_4, а власником 5/6 частин на підставі договору дарування від 17 березня 2008 року є ОСОБА_5

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що ОСОБА_4, яка сплатила борг спадкодавця у розмірі 300 000 грн, відповідно до ст.ст.1281, 1282, 544 ЦК України має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, а тому підлягає зменшенню розмір частки інших спадкоємців.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у частині зменшення вартості спадкової маси на суму вартості ремонту квартири АДРЕСА_1 (194 216 грн) та вартості встановлення броньованих дверей у квартирі АДРЕСА_2 (3 200 грн), суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із висновку від 5 червня 2009 року спеціаліста з будівельно-технічних досліджень, у якому не визначено, як саме вплинули на вартість квартир проведені в 2003 році ремонтні роботи та встановлення дверей у 2008 році, та дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Судами встановлено, що з 11 серпня 1982 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, а з березня 2003 року подружжя проживало окремо.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

Спадкоємцями померлого є його дружина ОСОБА_4, діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також мати - ОСОБА_3

До складу спадкового майна, щодо поділу якого між сторонами спору не виникло, увійшли:

˗ 1/2 частина квартири АДРЕСА_1;

˗ 1/2 частина квартири АДРЕСА_3;

˗ 1/2 частина квартири АДРЕСА_2;

˗ 1/2 частина металевого гаража АДРЕСА_6.

Спірним майном, що увійшло до складу спадщини є:

˗ квартира АДРЕСА_4;

˗ автомобілі марок «Деу Ланос» та «Шевроле Лачетті»;

˗ депозитний вклад у розмірі 11 606 грн 19 коп.;

˗ борг спадкодавця за договором позики у розмірі 400 000 грн;

˗ кошти на ремонт квартири, встановлення дверей та пам'ятника.

Як встановлено судами із матеріалів спадкової справи, у визначений законом строк всі спадкоємці звернулися до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Крім того, до нотаріальної контори також звернувся ОСОБА_8 із заявою від 12 травня 2008 року про виконання спадкоємцями обов'язку щодо сплати заборгованості ОСОБА_7 за договором безпроцентної позики від 18 червня 2004 року у розмірі 400 000 грн.

27 листопада 2008 року ОСОБА_8 повідомив нотаріальну контору про те, що ОСОБА_4 сплатила йому суму заборгованості за договором позики у повному розмірі.

Свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям не видавались.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Визначаючи вартість спадкового майна, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, також виходив із того, що сторонами не оспорюється вартість спадкового майна, у судовому засіданні спадкоємці дійшли згоди, що все спадкове майно у порядку його поділу переходить у власність ОСОБА_4, яка погодилася сплатити іншим спадкоємцям вартість цієї частини спадкового майна у грошовому еквіваленті.

Згідно із п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" вартість спільного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 належними та допустимими доказами не спростувала вартість автомобіля марки «Шевроле Лачетті» 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги про те, що не відповідає вимогам ст. 1282 ЦК України висновок судів про зменшення розміру належної ОСОБА_3 частки у спадщині на суму 100 000 грн. є обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Згідно із ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Для солідарної відповідальності спадкоємців перед кредитором на підставі ст. 541 ЦК України необхідно щоб предмет обов'язку, успадкованого спадкоємцями, був неподільний.

Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Згідно із ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Ст. 1281 ЦК України регламентує порядок заявлення вимог кредиторів до спадкоємців боржника, а ст. 1282 ЦК України - порядок задоволення заявлених вимог.

За змістом положень ч. 1 ст. 1282 ЦК України за наявності кількох спадкоємців кожен з них зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. З огляду на системний аналіз положень ст. ст. 528, 541, 544, 1282 ЦК України, вказівка у законі на особисте виконання спадкоємцем вимог кредитора дає підстави дійти висновку про часткову відповідальність спадкоємців за успадкованими ними обов'язками спадкодавця, які є подільними.

Зменшуючи розмір належної ОСОБА_3 частки у спадщині на суму 100 000 грн поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що успадковуваний грошовий обов'язок є подільним, а тому не може бути підставою для солідарної відповідальності спадкоємців. Тому застосування до спірних правовідносин ст. 544 ЦК України шляхом зменшення розміру частки у спадщині кожного спадкоємця не відповідає вимогам ст. ст. 541, 544 ЦК України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо неправильного застосування ст. ст. 544, 1282 ЦК України, не з'ясував, чи є успадкований грошовий обов'язок спадкоємців подільним, тому ухвала апеляційного суду у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації у розмірі 66 573 грн 59 коп підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

В іншій частині судові рішення скасуванню не підлягають, оскільки доводи касаційної скарги про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/48 частину квартири АДРЕСА_4 не ґрунтуються на доказах. Висновки судів відповідають вимогам ст. ст. 1261, 1267 ЦК України та встановленим у справі обставинам.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалу апеляційного суду у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації у розмірі 66 573 грн 59 коп необхідно скасувати та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України. В іншій частині доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів, колегія суддів вважає за необхідне в іншій частині касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації у розмірі 66 573 грн 59 коп скасувати, направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Амелін

Т.П. Дербенцева

А.С. Олійник

І.К. Парінова