№ справи:104/2194/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Лущеко Л.Г.

№ провадження:22-ц/190/7103/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Пономаренко А.В.

суддів:Болотова Є.В., Сокола В.С.

при секретарі:Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 до Відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції АР Крим, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання судового рішення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду з зазначеним позовом через свого представника ОСОБА_6, посилаючись на те, що унаслідок бездіяльності органу державної виконавчої служби досі не виконано рішення Білогірського районного суду від 19 листопада 2007 року про стягнення о з ОСОБА_8 на користь позивачки матеріальної шкоди у розмірі 1682,11 грн., моральної шкоди 2000 грн. та судових витрат в сумі 148 грн., а всього - 3830,11 грн., незважаючи на низку судових рішень, якими була встановлена недбалість державних виконавців під час виконання цього рішення , а також несвоєчасно і неправильно проведені виконавчі дії.

Вказуючи на ці обставини, ОСОБА_7 на підставі статей 23 і 1173 Цивільного Кодексу України, статті 87 Закону України « Про виконавче провадження» просила стягнути з державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду, завдану незаконними діями та бездіяльністю посадових осіб Відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції АР Крим (далі - ВДВС Білогірського РУЮ АР Крим) при виконанні рішення Білогірського районного суду від 19 листопада 2007 року у розмірі 20000 грн.

Рішенням Білогірського районного суду АР Крим від 14 жовтня 2013 року зазначений позов ОСОБА_7 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі на вказане рішення представник ОСОБА_7 - ОСОБА_6 просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того , що суд під час вирішення справи не звернув увагу на фактичні обставини справи і встановлені попередніми судовими рішенням порушення прав позивачки внаслідок тривалого невиконання рішення суду з вини органу державної виконавчої служби . Крім того, суд залишив поза увагою судову практику і практику Європейського суду з прав людини щодо подібної категорії справ, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову та ухвалив незаконне рішення.

Заслухавши доповідача і дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_7 та відсутності правових підстав для покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування позивачці моральної шкоди.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом частини 1 статті 2, частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, з наступними змінами, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У сенсі вимог статті 30 цього Закону рішення має виконуватись належним чином, тобто у повному обсязі та у передбачені законом строки.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_7 . обґрунтовані порушенням її немайнових прав внаслідок тривалого невиконання судового рішення органом державної виконавчої служби, зокрема, звертаючись до суду із зазначеним позовом, представник позивачки зазначив, що бездіяльність , несвоєчасність і неправильність дій посадових осіб ВДВС Білогірського РУЮ АР Крим під час виконання рішення Білогірського районного суду АР Крим від 19 листопада 2007 року , за яким на користь ОСОБА_7 з ОСОБА_8 стягнуто суму 3830,11 грн . , завдало позивачці як стягувачу моральних страждань і створила непевність щодо отримання присуджених і належних їй грошей .

З огляду на вказані обставини представник позивачки просив відшкодувати ОСОБА_7 за рахунок державного бюджету України 20000 грн. моральної шкоди .

В силу положень статей 10 і 60 ЦПК України позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

За вимогами закону питання про відшкодування моральної шкоди вирішується судом відповідно до положень чинного законодавства .

Правовідносини, які склались між сторонами, стосуються відновлення порушених бездіяльністю посадових осіб органу державного виконання особистих прав позивача шляхом відшкодування на її користь моральної шкоди , які врегульовані Законами України «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу».

Зокрема, частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 вересня 2008 року встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про виконавче провадження» відшкодування збитків, заподіяних громадянам державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, провадиться в порядку, передбаченому законом.

За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та від вини цієї особи ( статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).

При цьому обов'язок органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування відшкодувати моральну шкоду незалежно від вини відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК України має бути встановленим спеціальним Законом.

Таким чином, ураховуючи положення наведених норм закону , відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

В якості правового обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди , завданої внаслідок невиконання судового рішення, представник ОСОБА_7 посилався на практику Європейського суду з прав людини , застосування якої є обов'язком суду згідно з Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (стаття 17) .

Зокрема , у справах "ОСОБА_9 проти України" , "Фуклєв проти України" Європейський суд з прав людини відображив , що надмірна затримка у виконанні державою судового рішення даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди , враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу. Причина затримок у виконанні остаточних рішень національних судів - в існуванні низки різних дисфункцій у правовій системі України, зокрема, затримки у виконанні рішень, винесених на користь заявника, були спричинені поєднанням певних факторів, таких як брак бюджетних коштів, бездіяльність з боку державних виконавців та недоліки в національному законодавстві . Якщо заявник все ж таки буде не задоволений діяльністю ВДВС, він має право звернутись до національних судів з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Бездіяльність ВДВС та неспроможність національних судів здійснювати відповідний контроль над ситуацією створили постійну непевність щодо виконання рішення на користь заявника і виплати належного йому боргу.

Таким чином практика Європейського суду з прав людини у справах про відшкодування стягувачу моральної шкоди у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення зводиться до того, що він має вичерпати усі національні засоби захисту своїх прав та інтересів , зокрема, скористатися правом на оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до відповідного суду, якими буде встановлено порушення прав заявника як стягувача у межах процедури виконавчого провадження посадовими особами органу державного виконання (стаття 82 Закону України «Про виконавче провадження », стаття 383 ЦПК України ).

Як встановив суд першої інстанції і це підтверджено матеріалами справи з 27 березня 2012 року на примусовому виконанні ВДВС Білогірського РУЮ АР Крим перебуває виконавчий лист № 2-1040\07, виданий 11 грудня 2007 року Білогірським районним судом АР Крим на примусове виконання рішення цього суду від 19 листопада 2007 року про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 матеріальної і моральної шкоди із судовими витратами в загальній сумі 3830,11 грн.

Ухвалами цього суду від 10 жовтня 2012 року і 21 серпня 2012 року , які набрали законної сили , визнано протиправними дії та бездіяльність державного виконавця ВДВС Білогірського РУЮ щодо складання акту 07 вересня 2012 року про відсутність у боржника майна , на яке може бути звернено стягнення, та не вжиття державним виконавцем заходів стосовно направлення подання про примусове проникнення до житла ОСОБА_8 ( а.с.8-13,19).

Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 23 травня 2013 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_7 шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 400 грн., завдану незаконними діями та бездіяльністю посадових осіб ВДВС Білогірського РУЮ АР Крим, які виразилися у тому, що при складанні акту 07 вересня 2012 року державний виконавець не вжив заходів для опису майна боржника , що призвело до невиконання рішення суду від 19 листопада 2007 року (а.с.16-18)

Посилаючись на зазначені судові рішення як доказ протиправних дій та бездіяльності органу державного виконання під час примусового виконання судового рішення , позивачка вимагає відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000 грн. за рахунок коштів державного бюджету.

Однак викладені у позовній заяві ОСОБА_7 обставини неналежного виконання посадовими особами ВДВС Білогірського РУЮ АР Крим своїх обов'язків під час виконання рішення суду , встановлені ухвалою Білогірського районного суду АР Крим від 10 жовтня 2012 року, в обґрунтування вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди вже були предметом судового розгляду за рішеннями суду першої інстанції від 18 лютого 2013 року і Апеляційного суду АР Крим від 23 травня 2013 року ( а.с.14-18) .

Крім того , з матеріалів виконавчого провадження № 1231/13 вбачається, що за поданням ВДВС Білогірського РУЮ ухвалою Білогірського районного суду АР Крим від 25 вересня 2013 року оголошено розшук ОСОБА_8, 07 жовтня 2013 року органами внутрішніх справ здійснено привід ОСОБА_8 до державного виконавця , а 27 жовтня 2013 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна боржника та визначена його вартість , що виключає необхідність примусового проникнення державного виконавця до житла боржника .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку , що органами державної виконавчої служби було вжито усіх передбачених законом заходів для забезпечення повного та своєчасного виконання судового рішення ,а позивачкою та її представником не доведено у встановленому законом порядку факту завдання ОСОБА_7 моральної шкоди унаслідок неправомірних дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної виконавчої служби .

На підставі викладеного місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування позивачці моральної шкоди, а доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду і не заслуговують на увагу.

Таким чином, на думку колегії суддів, оскаржуване рішення ухвалене судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у день проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді:

Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.