АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/14812/2013 Головуючий у 1-ій інстанції - Ключник А.С.
м. Київ Доповідач - Борисова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мішелін Україна» про визнання звільнення незаконним, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Мішелін Україна» про визнання звільнення незаконним відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на рішення Святошинського районного суду від 30 вересня 2013 року в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, при ухваленні рішення судом було допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не з'ясував, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва, зокрема, ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності штату працівників.
Зазначає, що судом першої інстанції встановлено факт дотримання відповідачем вимог КЗпП України в частині вивільнення працівників, зокрема, встановлено, що у відповідача станом на 25 травня 2013 року були відсутні вакантні посади, які б він міг запропонувати позивачу.
Апелянт посилається на те, що в межах строку повідомлення про звільнення позивача, у відповідача існувало не менше чотирьох вакансій, які відповідали спеціалізації та рівню кваліфікації позивача, але жодну з них не було запропоновано позивачу.
Відповідач не надав суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження правомірності передачі українським товариством з обмеженою відповідальністю функцій із стратегічного планування своєї господарської діяльності іноземному підприємству, яке не має жодного правового відношення до українського підприємства, проте, суд визнав таку передачу законною.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що посада фінансового директора скорочена та виключена із штатного розпису відповідача з 06 серпня 2013 року, натомість, як вбачається із довідки позивач станом на 30 вересня 2013 року працював на посаді фінансового директора із визначеним посадовим окладом.
Позивач та його представник в судовому засідання підтримали апеляційну скаргу.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того що відповідачем не було порушено вимог законодавства про заплановане звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників, позивача на час ухвалення судом рішення не звільнено, оскільки останній перебуває на лікарняному.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був він попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно з ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважене право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом звертається за допомогою до держаної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 працює у відповідача з 05 липня 2010 року на посаді фінансового директора.
Як вбачається із протоколу №22 загальних зборів учасників ТОВ «Мішелін Україна» від 29 травня 2013 року учасники вирішили: у зв'язку з переходом функцій стратегічного фінансового планування господарської діяльності товариства до головного офісу групи компаній Мішелін в Російській Федерації, а відтак з огляду на подальшу економічну недоцільність існування посади фінансового директора в товаристві виключити зі штатного розпису з 06 серпня 2013 року посаду фінансового директора зі штатного розпису; затвердити з 06 серпня 2013 року штатний розпис на 2013 рік у новій редакції з у рахуванням виключеної із штатного розпису посади у зв'язку із скороченням штату.
Наказом № 7К від 30 травня 2013 року затверджено новий штатний розпис з урахуванням виключеної із штатного розпису посади у зв'язку із скороченням штату.
Відповідно до акту про результати аналізу кандидатур на звільнення у зв'язку із скороченням штату на виконання наказу № 7К від 30 травня 2013 року станом на 31 травня 2013 року в ТОВ «Мішелін Україна» відсутні вільні посади які б відповідали спеціальності та рівню кваліфікації ОСОБА_3
Наказом № 8К від 31 травня 2013 року ОСОБА_3 було попереджено про запланове звільнення працівників у зв'язку із скороченням штату працівників. З даним наказом позивача було ознайомлено 03 червня 2013 року, тобто за два місяці до запланованого звільнення.
З 05 серпня 2013 року позивачу ОСОБА_3 було надано відпустку строком чотири календарних дні із послідуючим звільненням, після чого з 07 серпня 2013 року і по день ухвалення судом першої інстанції рішення він перебуває на лікарняному та згідно листка непрацездатності дата повернення його на роботу не визначена.
Частиною 1 ст.3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи позивач, як на час звернення з позовом до суду 06 серпня 2013 року та на час ухвалення судом першої інстанції рішення, не був звільнений з посади фінансового директора ТОВ «Мішелін Україна».
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з'ясував, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва колегія суддів відхиляє, так як визначати штат і чисельність працівників належить лише власнику товариства чи уповноваженому ним органу.
Так, відповідно до ч.3 ст.64 ГК України підприємства самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють чисельність працівників і штатний розпис. При цьому власник, на свій розсуд, має право змінити чисельність працівників певного фаху і кваліфікації та чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, змінити чисельність інших посад.
Крім того, пунктом 10.4.11 статуту ТОВ «Мішелін Україна» передбачено, що визначення організаційної структури товариства належить до виключної компетенції вищого керівного органу товариства - загальних зборів учасників товариства, що також відповідає положенням п.ж ч.5 ст.41 Закону України «Про господарські товариства».
Чинним законодавством України не передбачено обов'язкової наявності техніко - економічного обґрунтування прийнятого загальними зборами учасників товариства рішення про скорочення штату працівників.
Посилання апелянта на те, що відповідач не надав суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження правомірності передачі українським товариством з обмеженою відповідальністю функцій із стратегічного планування своєї господарської діяльності іноземному підприємству колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не стосуються предмету доказування по даній справі.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що на даний час посада фінансового директора не скорочена та не виключена із штатного розпису відповідача в зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_3 станом на 30 вересня 2013 року працював на посаді фінансового директора із визначеним посадовим окладом, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивач з 07 серпня 2013 року знаходився на лікарняному, а сама посада фінансового директора виключена із штатного розпису ТОВ «Мішелін Україна». Довідка, яка була видана відповідачем позивачу та яка долучена апелянтом до апеляційної скарги не є розпорядчим документом, а є лише підтвердженням суми доходу працівника за період з 01 квітня 2013 року по 30 вересня 2013 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу не були запропоновані наявні вакантні посади, а саме: заступника генерального директора, генерального директора, начальника відділу регіональних продажів, комерційного директора колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи вищевказані посади в період з 31 травня 2013 року та по день ухвалення судом першої інстанції рішення вакантними не були.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: