АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/ 10202 /2013 Головуючий у 1-ій інстанції - Катющенко В.П.
Доповідач - Поливач Л.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Головачова Я.В., Шахової О.В.
при секретарі: Охневській Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства у Дніпровському районі м. Києва, Відділ ГІРФО Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Служба у справах неповнолітніх Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання приватизації квартири та свідоцтва про право власності недійсними, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення
та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом в квартирі власника;
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 07 червня2013 року
в с т а н о в и л а:
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 07.06.2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано розпорядження Дніпровської РДА у м. Києві органу приватизації житла №74-854С від 13.10.2010 року. Визнанонедійсним свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1, видане 13.10.2010 року Дніпровською РДА у м. Києві на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено. В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом в квартирі власника відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та про задоволення її позовних вимог. Посилається на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що судом безпідставно не взято до уваги її посилання на те, що вимога ОСОБА_2, щодо скасування розпорядження органу приватизації Дніпровської РДА в м.Києві, повинна розглядатись в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Крім того, судом безпідставно не взято до уваги в якості доказу покази свідка ОСОБА_6, оскільки вона проживає в даному будинку і показала суду, що позивачка не проживає в даному будинку з 2005 року. Посилання суду на те, що ОСОБА_2 була відсутня в спірній квартирі у зв'язку з перебуванням на лікуванні та подальшої реабілітацією безпідставне, оскільки ніяких належних доказів цього позивачем суду не було надано. Апелянт зазначила, що ОСОБА_2 тривалий час не проживає в спірній квартирі без поважних причин, а тому вона втратила право користування нею.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в ній. Представники позивача ОСОБА_8 та адвокат ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Позивачка ОСОБА_2, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, представник Дніпровської РДА у м. Києві, представники третіх осіб: КП УЖГ у Дніпровському районі м.Києва, Відділу ГІРФО Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Служби у справах неповнолітніх Дніпровської РДА у м. Києві в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Від КП УЖГ Дніпровського району м.Києва надійшов лист з проханням про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_3 і залишення вказаного рішення суду без змін, а також розгляд справи у відсутність їхнього представника. Неявка вказаних осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності та про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів, у відповідності до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням № 212 від 05.05.2009 року, виданим Дніпровською РДА у м. Києві, ЖРЕО № 416 було надано дозвіл на зміну договору найму трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та було дозволено укласти договір найму з ОСОБА_3 складом сім'ї із чотирьох осіб, у зв'язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_10 (а.с.111). Серед осіб, які мали право користування зазначеною квартирою була і ОСОБА_2
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.09.2010 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ВГІРФО Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирі АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення суду позивач була знята з реєстраційного обліку - виписана з квартири.
Відповідно до розпорядження від 13.10.2010 року № 74-854С, виданого органом приватизації житла Дніпровської РДА у м. Києві, квартиру АДРЕСА_1 передано в приватну спільну власністьособам, які були зареєстровані в ній на той час.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 13.10.2010 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної власності ОСОБА_3 та членам її сім'ї ОСОБА_4, ОСОБА_5
Відповідно до довідки форми № 3,виданої ЖРЕО № 416, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 - 13 листопада 1969 року - з 1990 року. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 1994 року, ОСОБА_5 - 3 1 серпня 1994 року - з 1994 року (а.с.91).
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 01.06.2011 року заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03.09.2010 рокубуло скасовано та ухвалено нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку було відмовлено.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, як в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 так і в частині відмови ОСОБА_3 в позові виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 9 Житлового кодексу української PCP громадяни мають право одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жиле приміщенняв будинках державного чи громадського житлового фонду.
Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За змістом ст. ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року, право на приватизацію квартир (будинків) державного фонду одержують громадяни України, які проживають у цих квартирах.
До членів родини наймача належать тільки громадяни, що постійно проживають у квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну чи спільну часткову власність за письмовою згодою усіх повнолітніх членів родини, що постійно проживають у цій квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, обов'язковим зазначенням уповноваженого власника квартири.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як встановлено судом,позивач ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала у спірній квартирі з 1992 року. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01.06.2011 року житлові права ОСОБА_2 на проживання в спірній квартирі, користування останньою на рівні з іншими членами сім'ї наймача, в тому числі на реалізацію права щодо приватизації спірної квартири були поновлені, але квартира, на той час вже була приватизована відповідачами.
Разом з тим,будь-якої згоди на приватизацію квартири АДРЕСА_1, вона не надавала. Таким чином, розпорядження про передачу квартири у спільну приватну власність та видача свідоцтва про право власності мало бути здійснено лише при наявності згоди ОСОБА_2, за якою зберігалось право користування квартирою.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про скасування зазначеного Розпорядження та обґрунтовано визнав недійсним свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1, видане 13 жовтня 2010 року Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі вищевказаного розпорядження.
Судом було встановлено, що позивач ОСОБА_2 не має ключів від спірної квартири, добровільної згоди на її вселення відповідачі не надають, а тому вона законно та обґрунтовано була вселена до квартири, оскільки вона має право користування даною квартирою.
Колегія суддів погоджується також і з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом в квартирі власника не підлягають задоволенню.
Спірна квартира була приватизована незаконно, про що судом зазначено вище, а тому вона не має статусу власності ОСОБА_3, а є власністю відповідної територіальної громади.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71. ст. 72 Житлового кодексу Української PCP, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести гі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.
Як вбачається з актів від 08.12.2011 року та 15.05.2012 року, затверджених начальником ЖРЕО-416 та підписаних ОСОБА_6, ОСОБА_12, останніми засвідчується, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 за вищевказаною адресою не проживає з 2005 року, особистих речей в квартирі не має.
Суд дав вірну оцінку зазначеним актам та показанням свідка ОСОБА_6, правомірно не взяв їх до уваги, оскільки вони не є належними доказами та не доводять обґрунтованість вимог ОСОБА_3
Крім того, рішення апеляційного суду, яким було відмовлено ОСОБА_3 в позові про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою було ухвалено 01.06.2011 року, з позовом про вселення до квартири, про визнання приватизації та свідоцтва про право власності на житло недійсними ОСОБА_2 звернулась до суду 16.08.2011 року, тобто, вона не втратила право користування жилою площею, вона інтересується квартирою, бажає в ній проживати.
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та безпідставність позовних вимог ОСОБА_3
Отже, твердження апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які вона посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів, поданих сторонами.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дніпровськогорайонного суду м.Києва від 07 червня 2013 рокузалишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: