ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" листопада 2013 р. Справа № 920/957/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І.,
при секретарі Голозубовій О.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Ященко Р.Ю. - дов. №14-51 від 22.03.2013р.,
відповідача - Приходько Д.В. - дов. №15 від 15.03.2013р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2877С/1-9) на рішення господарського суду Сумської області від 09.09.2013р. у справі 920/957/13,
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми,
про стягнення коштів у сумі 1997531,09 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Сумської області від 09.09.2013 р. (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1603963,62 грн. пені, 40217,49 грн. інфляційних витрат, 353349,98 грн. 3% річних, 39950,65 грн. судових витрат.
Відповідач, ТОВ "Сумитеплоенерго", з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 09.09.2013р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.
Позивач, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, 23.01.2012 року між сторонами був укладений договір № 50-Н купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах, визначених договором.
Згідно з п. 2.2 додатку № 1 до договору про закупівлю природного газу № 50-Н від 23.01.2012р., приймання-перадача газу, поставленого позивачем відповідачу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
03.08.2012 року сторонами до вищевказаного договору була укладена додаткова угода №1, у відповідності до якої ціна договору складається із сум вартості місячних поставок газу за цим договором та на дату укладання цієї угоди становить (разом з ПДВ) 74624612,09 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати вартості газу протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов зазначеного договору, позивач протягом січня - червня 2012 року передав відповідачу, а останній прийняв природний газ на загальну суму 74624612,10 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2012 року, 29.02.2012 року, 31.03.2012 року, 30.04.2012 року, 31.05.2012 року, 30.06.2012 року, а також довідками щодо кінцевого сальдо відповідача за період з 01.01.2012 року по 31.03.2013 року та щодо операцій із відповідачем за цей же період.
Проте, відповідач розраховувався за поставлений позивачем газ з порушенням строків встановлених договором, тому, позивач нарахував відповідачу 1603963,62 грн. пені, 40217,49 грн. інфляційних втрат, 353349,98 грн. 3% річних.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги статті 526 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Пунктом 7.3 договору передбачено, що у разі порушення відповідачем умов п. 4.1 Договору, він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що пеня позивачем нарахована з урахуванням часткових проплат відповідача, а саме: за зобов'язаннями січня 2012 року - 11501,78 грн., за період прострочення з 15.02.2012 року по 28.02.2012 року; за зобов'язаннями лютого 2012 року - 57134,04 грн., за період прострочення з 15.03.2012 року по 30.03.2012 року; за зобов'язаннями березня 2012 року - 329727,36 грн., за період прострочення з 15.04.2012 року по 14.10.2012 року; за зобов'язаннями квітня 2012 року - 657175,70 грн., за період прострочення з 15.05.2012 року по 14.11.2012 року; за зобов'язаннями травня 2012 року - 310766,19 грн., за період прострочення з 15.06.2012 року по 07.12.2012 року; за зобов'язаннями червня 2012 року - 237658,56 грн., за період прострочення з 15.07.2012 року по 24.12.2012 року; всього пені за вищезазначені періоди прострочення нараховано на загальну суму 1603963,62 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1603963,62 грн. пені підлягає задоволенню, оскільки нарахована пеня у відповідності до чинного законодавства та в межах строків позовної давності.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що оформлення сторонами актів приймання-передачі газу відбулося поза межами передбаченого умовами спірного договору строку у зв'язку з ухиленням позивача від підписання актів приймання передачі, є необґрунтованими.
Так, підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. 175 ГК України є договір № 50-Н від 23.01.2012р., який є двостороннім правочином, за змістом якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити природний газ відповідачу, а останній взяв на себе обов'язок прийняти та сплатити отриманий природний газ на умовах та в строки встановлені цим договором.
Затримки в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п. 4.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з підписанням актів приймання-передачі газу. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування. Більш того, колегія суддів не вбачає підстав, які б заважали або впливали на виконання зобов'язання відповідачем стосовно оплати за газ у строки, встановлені договором, та прострочення позивача стосовно строків підписання актів не може бути умовою для відстрочення виконання зобов'язання відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 613 ЦК України, оскільки саме відповідач складає акт та освідомлений про кількість спожитого у відповідному періоді природного газу.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 40217,49 грн. інфляційних втрат та 353349,98 грн. 3% річних, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції зробив правомірний висновок, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 40217,49 грн. інфляційних втрат та 353349,98 грн. 3% річних за періоди прострочення, зазначені позивачем у розрахунку, є обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.
Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2013 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Рішення господарського суду Сумської області від 09.09.2013 р. у справі № 920/957/13 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 20.11.2013 року
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Россолов В.В.
Суддя Терещенко О.І.