ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 листопада 2013 р. (16:51) Справа №801/4067/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів: головуючого судді Калініченко Г.Б., суддів Латиніна Ю.А., Кононової Ю.С. за участю секретаря Колосової Ю.В., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Романенко О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1,
ОСОБА_5
до Державної міграційної служби України
про скасування рішень та спонукання до виконання певних дій,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулися до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про скасування рішень №98-13 від 14.02.2013 року, №33-13 від 06.02.2013 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Державної міграційної служби прийнято без врахування всіх обставин, які стосуються справи позивачів і дають підстави на визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Також зазначили, що рішення про відмову у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, були прийняті з порушенням строку встановленого законодавством.
У судовому засіданні, яке відбулося 18.11.2013 року позивачі та представники позивачів наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував та зазначив, що рішення №98-13 від 14.02.2013 року, №33-13 від 06.02.2013 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є обґрунтованими, заяви шукачів притулку є безпідставними та не містять об'єктивного елементу обґрунтованості побоювань.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин Російської Федерації, що підтверджується копіями паспортів та довідками про звернення за захистом в Україні.
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянка Російської Федерації, що підтверджується копіями паспортів та довідками про звернення за захистом в Україні.
Судом встановлено, що позивачі прибули до України 02.08.2012 року автомобилем на підставі компетентного дозволу.
29.08.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
ОСОБА_1 у своїй заяві зазначив, що ризик опинитися за гратами є дуже великим. Натомість доказів цього не надав та під час судового розгляду справи доводи обґрунтував на припущеннях.
ОСОБА_5 у своїй заяві вказала, що побоюється пригноблювання, оскільки вона є жінкою людини, якого вважають злодієм. На підтвердження висловленого, ОСОБА_5 доказів не надала.
Разом із зазначеними заявами позивачами були заповнені відповідні анкети.
Наказами Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №540 та №539 від 24.09.2012 року вищезазначені заяви були прийняті для вирішення питання про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
Як вбачається з матеріалів особової справи позивачів, вони залишили країну своєї громадянської належності по релігійним та політичним причинам, у зв'язку з переслідуванням представниками міліції та через страх за своє життя та життя своєї сім`ї вони не можуть повернутися додому.
05.04.2013 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в АР Крим були прийняті повідомлення №10 та №13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Матеріали справи свідчать, що підставою для складання повідомлення №10 та №13 від 05.04.2013 року стало рішення Державної міграційної служби України від 14.02.2013 року №98-13 та від 06.02.2013 №33-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Приймаючи оскаржувані рішення №98-13 від 14.02.2013 та №33-13 від 06.02.2013 року Державна міграційна служба України керувалась статтею 6 Закону, а саме абз. 4 ч.1, відповідно до якого статус біженця не надається особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Не погодившись з рішеннями №98-13 від 14.02.2013 та №33-13 від 06.02.2013 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачі звернулися до суду.
Згідно зі ст.14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 8 липня 2011 року (далі - Закон №3671).
Згідно з п.1 ч.1. ст.1 Закону України № 3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону України № 3671 , але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671).
Відповідно п.3 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 8 липня 2011 року, довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
Згідно з ч.1. ст. 5 Закону України № 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом МВС України від 07.09.2011 року № 649 затвердженні Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі Правила).
Згідно із п. 1.1 розділу І Правил ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до п. 2.1. Правил, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно з п. 2.2. Правил рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається органом міграційної служби протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Судом встановлено, що відповідно до п. 3.1. правил у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби:
а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім'я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім'ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви.
Заявник зобов'язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.
Згідно з ч.1. ст.7 Закону України №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем або особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту за місцем тимчасового перебування заявника.
При оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно із ч. 12 ст. 7 Закону № 3671, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
- ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
- заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
- заповнює інші необхідні документи;
- оформлює особову справу;
- роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ч.1. ст.8 Закону України № 3671 та п. 4.1. Правил центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно із ч. 4 ст. 8 Закону № 3671 рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Згідно із ч. 6 ст. 8 Закону № 3671 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно із ч. 7 ст. 8 Закону № 3671 у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Попередній розгляд заяв наведений у розділі IV Правил.
У п. 4.1 розділу IV Правил наведено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди із особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником;
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 14).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Згідно із пп. б п.4.3 розділу IV Правил на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи органу міграційної служби щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в межах установленого строку приймає одне з таких рішень, зокрема про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом органу міграційної служби (п.4.4 розділу IV Правил).
Відповідно до п. 4.6 розділу IV Правил у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття орган міграційної служби надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 16), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем у порядку попереднього розгляду заяв, були надані документи, які були в подальшому заповнені позивачем: заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкета особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протокол ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правилами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Із позивачами були проведені співбесіди, результати яких оформлені відповідним протоколом співбесіди від 14.09.2012 року.
Судом встановлено, що відповідач, отримавши особову справу позивача, дотримався порядку прийняття рішення про відмову у наданні статусу біженця, склавши окремий висновок про відмову у наданні вказаного статусу на підставі ретельного вивчення матеріалів справи та оцінки доказів.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, недотримання відповідачем строків розгляду заяви позивача за умови відсутності доказів продовження строку розгляду справи. Суд сприймає дані доводи критично, але зазначає, що порушення строків прийняття рішення само по собі не може призвести до висновку про скасування спірного рішення за формальними ознаками без ретельного вивчення підстав для прийняття такого рішення.
Що стосується оцінки доводів позивачів про наявність фактичних підстав для надання їм правового статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
Згідно частин 1,2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться :
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
-побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:
а) расова належність,
б) релігія,
в) національність (громадянство),
г) належність до певної соціальної групи,
д) політичні погляди.
Що ж до обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, то воно є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування у першу чергу суб'єктивних обставин є досить важливим.
Слід зауважити, що суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Термін "побоювання" означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак, побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ і так далі.
Зі змісту "Керівництва по процедурах і критеріях визначення статусу біженців", прийнятого УВКБ ООН вбачається, що компетентна влада, покликана визначити статус біженця, необов'язково повинна мати своє судження про умови у країни походження позивача, його твердження, проте, не можуть розглядатися абстрактно, а мають бути оцінені в контексті відповідної початкової інформації про ситуацію, що склалася (пункт 42). Побоювання не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді прохача (пункт 43), але особа, що клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому особисто вона побоюється статі жертвою переслідувань (пункт 45).
Під час розгляду справи позивачами були надані до матеріалів справи статті з сайтів інтернету щодо діяльності Арабсько-Ісламської партії звільнення -"Хизб ут - Тахрир аль-Ислами" та притягнення осіб до кримінальної відповідальності судами Російської Федерації, що мають причетність до зазначеної партії.
Суд зазначає, що відомості, які надали позивачі носять загальний характер та не підтверджують наявність переслідувань відносно них ні за релігійними, ні за політичними переконаннями.
Обставини, які відображені у матеріалах особової справи, брались до уваги Державною міграційною службою України під час прийняття рішення за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В матеріалах справи відсутні докази чи аргументи, які б підтверджували факт переслідування за ознаками раси, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, а ті, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять конкретних відомостей про його утиски.
Судом також встановлено, що згідно до матеріалів справи та пояснень ОСОБА_1, наданих під підпис працівникам Державної міграційної служби, що були зафіксовані у протоколі Співбесіди від 14.09.2012 року, ОСОБА_1 постановою суду Російської Федерації встановлено два роки адміністративного нагляду. Виходячи, з цієї постанови позивач повинен був два рази на місяць відмічатися в органах нагляду за місцем його перебування. ОСОБА_1 також зазначив, що згідно цієї постанови, останній не мав право виїжджати за територію Російської Федерації (а.с. 231).
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне, відповідно до з ч.1. ст. 5 Закону № 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.12 №3 звернуто увагу судів на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Матеріали справи свідчать про те, що позивачі звернулися із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту лише 29.08.2012 року.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачі не мають обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування на території країни походження за ознаками раси, віросповідання, національними ознаками громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що є підставою для відмови у наданні особі статусу біженця, в силу Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачам статусу біженця є обґрунтованими та такими, що прийняті у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Під час судового засідання, яке відбулось 18.11.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 21.11.2013 року
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий суддя підпис Калініченко Г.Б.
Суддя підпис Латинін Ю.А.
Суддя підпис Кононова Ю. С.
З оригіналом згідно Калініченко Г.Б.