УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 2/0109/3569/2012 Головуючий суду першої інстанції:Тихопой О.О.

№ провадження: 22-ц/190/518/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Куриленко О. С.

"05" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Куриленко О.С.

Суддів:Онищенко Т.С.,Даніла Н.М.,

При секретарі:Галіч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи на стороні відповідачів: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання права власності на спільне майно подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 26 листопада 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 26 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1. Припинено право власності на цю частину за ОСОБА_12

В апеляційній скарзі ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ставлять питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення, яким просять відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на час набуття майна, майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх загальним сумісним майном. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Розмір часток кожного з подружжя при розділі загального майна визначено в ст. 28 КпШС України.

Аналогічні вимоги містить і Сімейний кодекс України, який діяв на час смерті ОСОБА_12

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_6 та ОСОБА_12 перебували у шлюбі з 21.03.1952 року. Перебуваючи у шлюбі, побудували спірний будинок і в 1982 році здали його в експлуатацію. До теперішнього часу позивачка проживає в ньому і прописана. Будинок і до теперішнього часу оформлений на ОСОБА_12

В березні 2012 року ОСОБА_12 помер і її право власності на 1/2 частину подружнього майна, зокрема спірного будинку, не визнають ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, що і послужило зверненням до суду.

Після смерті ОСОБА_12 усі зацікавлені особи звернулися до нотаріальної контори.

Судом першої інстанції також було встановлено, що ОСОБА_12 до укладення шлюбу з позивачкою перебував у шлюбі з ОСОБА_13 з 1946 року і, укладаючи шлюб з позивачкою, не розірвав попередній. На цій підставі зацікавлені особи фактично не визнають право позивачки на спільне з ОСОБА_12 майно та оскаржують рішення суду.

Але саме по собі укладення наступного шлюбу особою, яка перебуває у шлюбі, без розірвання попереднього шлюбу, не веде до автоматичного визнання шлюбу недійсним.

Законодавство, яке діяло раніше, зокрема і Кодекс про сім'ю, опіку шлюб та акти цивільного стану УРСР 1926р., і до теперішнього часу передбачає тільки судовий порядок визнання шлюбу недійсним. До теперішнього часу шлюб між позивачкою та ОСОБА_12 ніхто недійсним не визнавав.

Судом першої інстанції в цій частині зроблено висновок не зовсім вірно, але це не вплинуло на результат вирішення спору по суті.

Судом правильно встановлено, що спірний будинок позивачка і померлий ОСОБА_12 будували разом, перебуваючи у шлюбі і сумісно проживаючи. Дану обставину ніхто з учасників спору і не спростовує.

Тому підстав для позбавлення позивачки права на 1/2 частину сумісного майна, зокрема спірного будинку, судом як першої інстанції так і колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.

Колегія суддів звертає увагу на процесуальну помилку, допущену судом першої інстанції відносно третіх осіб по справі, які мали бути відповідачами, але усунути в апеляційній інстанції дану помилку не можливо і вона суттєво не вплинула на вирішення спору по суті позовних вимог та на права учасників.

Виходячи з встановленого, правова позиція суду першої інстанції по справі є правильною, а рішення суду відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а носять характер простого непогодження з рішенням суду та невірного тлумачення апелянтами норм закону.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 26 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: