ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 124/5957/13-ц
06.11.2013 року м. Сімферополь
Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді – – ОСОБА_1,
при секретарі – Корольковій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в:
ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір № SI33R001233713 від 22.12.2003 року, згідно із яким відповідач отримав кредит у розмірі 4868,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.12.2004 року. Однак свої зобов’язання за договором відповідач не виконав, у зв’язку з чим станом на 27.06.2013 року має заборгованість – 171 011,10 грн., яка складається з наступного: 4766,03 грн. – заборгованість за кредитом, 46 668,77 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 110 956,72 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, які позивач просить стягнути з відповідача, а також судові витрати.
Представник позивача – ОСОБА_3 надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, у випадку неявки відповідача просив розглянути справу у заочному порядку.
Відповідач – ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 укладений кредитний договір № SI33R001233713 від 22.12.2003 року.
Відповідно до п.1 Банк зобов’язується надати позичальнику кредит в сумі 4868 грн. на термін 12 місяців по 22.12.2004 року, включно, в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту, процентів, комісійної винагороди, в обумовлений даним договором термін. Кредит надається на наступні цілі: купівля ТНС та сплата комісійних винагород банку, зазначених в п. 4.6 цього договору.
Пунктами 4.1, 4.2. договору встановлено, що за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.2.4.1, 4.3. цього договору, позичальник сплачує проценти в розмірі: 0,01% місячних.
При порушенні позичальником зобов’язання по погашенню кредиту, передбачених п.2.3.1, 2.3.2, 4.3 цього договору начальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 9 процентів в місяць від суми залишку погашеної заборгованості за кредитом.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання даного договору обома сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов’язань за цим договором.
Відповідно до ч.1ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути кошти у строк, що встановлений договором.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).
З договору вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого дія договору припиняється, а умова договору (пункт 6.1) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за договором не є встановленим сторонами строком припинення дії, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України.
Згідно з п.1.1 договору кредит відповідачу надано строком по 22.12.2004 року включно, у зв’язку з чим суд вважає, що строк дії договору закінчився 22.12.2004 року, тобто зі спливом строку виконання основного зобов’язання.
Відповідно до п.23 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Згідно з актом прийому – передачі товару № 528а/8 від 19.12.2003 року позивач придбав телефон «Nokia 3200» та телефон «Sumsung sae 700» на загальну суму 4868 грн., тобто використав отримані ним кредитні кошти за призначенням на споживчі цілі.
Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Відповідно до договору від 22.12.2003 року кредит надано відповідачеві на строк до 22.12.2004 року (п.1.1 договору), позивач звернувся до суду 12.07.2013 року, тобто на час звернення до суду минув трирічний строк позовної давності, передбачений ст.257 Цивільного кодексу України.
Згідно п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).
Відповідно до ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Ч.5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Такий строк визначено для відповідача у п.1.1 договору, і саме з 23.12.2004 почався перебіг трирічного строку позовної давності.
Таким чином, позивачем подано позовну заяву з пропущенням строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Керуючись п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.257, ч.5 ст.261, ст.266, ч.4 ст.267, ч.1 ст.631, ч.1 ст.1049 ЦК України, ч.1 ст.88, ст.ст. 208-209, 212-215, 226 ЦПК України суд, -
в и р і ш и в :
У задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 171011,10 грн. за кредитним договором № SI33R001233713 від 22.12.2003 року – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Центральний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Суддя: Н. М. Заболотна