07.11.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа №22ц/797/2028/2013 Головуючий в першій
Категорія 27 інстанції Рубан М.В.
Доповідач в апеляційній
інстанції Андрейченко А.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:
головуючого судді - Андрейченко А.А.,
суддів - Моцного М.В., Саліхова В.В.,
за участю:
секретаря - Івченка М.Ю.,
представника позивача - ОСОБА_3,
представника апелянтів - ОСОБА_4,
представника третьої особи - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 06 червня 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7, третьої особи - служби у справах дітей Ленінської районної державної адміністрації м.Севастополя, прокурора Ленінського району м.Севастополя, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль" (далі ПАТ „Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до відповідачів, в якому просило стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором №014/04-02/034-06 в розмірі 2 082 105,58 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,0405 га та будинок АДРЕСА_1, що належить відповідачу ОСОБА_6 на праві приватної власності шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною, яка буде визначена незалежною експертною оцінкою, та виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають за зазначеною адресою.
Вимоги позову мотивовані тим, що 09.10.2006 року між позивачем та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №014/04-02/034-06, згідно якому відповідачу було надано у кредит суму в розмірі 235 000,00 доларів США на строк до 09.10.2016 року з виплатою 14,00 % річних за користування коштами.
Проте відповідач ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав належним чином, що призвело до утворення заборгованості.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку банку був переданий будинок АДРЕСА_1, які належать відповідачу ОСОБА_6 на праві приватної власності. У зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідачі підлягають виселенню із вказаного будинку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 06 червня 2013 року позов задоволений. Постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,0405 га, що розташовані по АДРЕСА_1 і належать ОСОБА_6 на праві приватної власності в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/04-02/034-06, укладеним 09.10.2006 року між ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6, в розмірі 2 075 336,58 грн., що складається із заборгованості за кредитом в сумі 1 186 750 грн., простроченої заборгованості за процентами в сумі 192 127,80 грн, пені за прострочений кредит та проценти в сумі 696 458,78 грн., шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_7 виселені з домоволодіння по АДРЕСА_1 зі всіма залежними від них особами без надання іншого жилового приміщення. Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що рішення суду в частині задоволення позову про виселення відповідачів не засновано на вимогах ст.40 Закону України „Про іпотеку", згідно з якою не підлягають виселенню громадяни та члени їх сім'ї, які проживають в будинку, що переданий в іпотеку на правах найма (оренди) на момент укладення іпотечного договору, якщо це було відомо іпотекодержателю. Оскільки на підставі рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 26.07.2007 року кредитний договір від 09.10.2006 року був розірваний, то згідно зі ст.593 ЦК України та ст.17 Закону України „Про іпотеку" іпотечний договір також припинив свою дію. Однак, вищезазначене рішення суду було скасовано ухвалою Ленінського районного суду м.Севастополя від 17.03.2010 року, тобто в період з 09.08.2007р. по 17.03.2010 рік іпотечний договір не діяв, а на момент відновлення в будинку на правах найму проживали окрім членів сім'ї ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та її малолітній син, при цьому це було відомо банку. Таким чином у суду не було підстав для виселення відповідачів.
Крім того, апелянт зазначає, що у порушення вимог ст.39 Закону України „Про іпотеку" суд не визначив та не вказав ціну предмета іпотеки та порядок реалізації останнього.
Також зазначає, що направлені позивачем на адресу відповідачів вимоги про звільнення протягом тридцяти днів житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, необґрунтовано прийняті до уваги судом, оскільки фотокопії цих вимог, які наявні в матеріалах справи, належним чином не були оформлені, а тому є недійсними і виконанню не підлягають.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає цим вимогам закону.
Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України „Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Статтею 33 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно ч.2 ст.39 Закону України „Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Відповідно до вимог ст.40 Закону України „Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 жовтня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком „Аваль", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №014/04-02/034-06, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_6 кредитні кошти в розмірі 235 000 доларів США на придбання будинку по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований цей будинок, на строк до 09.10.2016 року з виплатою 14% річних за користування коштами(а.с.15-18).
В якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту 09.10.2006 року між ОСОБА_6 та банком був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано домоволодіння з надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,0405 га, що розташовані по АДРЕСА_1, які належать відповідачу ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі договорів купівлі-продажу від 09.10.2006 року (а.с.20-23).
Пунктом 5.4.1 зазначеного іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання ОСОБА_6 обов'язків щодо повернення кредиту, банк має право забезпечити виконання основного зобов'язання за рахунок предмета іпотеки, при цьому договір іпотеки є правовстановлюючим документом для реєстрації права власності банка на предмет іпотеки.
Оскільки свої зобов'язання за кредитним договором відповідач ОСОБА_6 виконував неналежно, кредит та проценти за користування кредитними коштами не сплачував, банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договором.
Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 26.06.2007 року кредитний договір було розірвано, з відповідача ОСОБА_6 на користь позивача стягнута сума заборгованості в розмірі 1 277 575,06 грн.(а.с.182).
Ухвалою Ленінського районного суду м.Севастополя від 17.03.2010 року задоволена заява Пат „Райффайзен Банк Аваль" та зазначене вище рішення скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами (а.с.183).
При повторному розгляді справи Ленінським районним судом м.Севастополя постановлено заочне рішення від 22.04.2010р., яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м.Севастополя від 11.06.2012р., та з ОСОБА_6 на користь банка стягнута заборгованість за кредитом в загальній сумі 1 277 575,06 грн.(184-187).
Оскільки зазначене рішення суду відповідачем ОСОБА_6 не було виконано та у зв'язку з тим, що кредитний договір не був розірваний, щомісячно на залишок заборгованості за кредитом були нараховані проценти, а також пеня за прострочення сплати як кредиту, так і процентів.
На час звернення з даним позовом до суду сума заборгованості за кредитним договором з урахуванням стягнутої, але не сплаченої за вказаним рішенням заборгованості за кредитом, дорівнює 2 082 105,58 грн., що складається із заборгованості за кредитом в сумі 1 186 750 грн., заборгованості за простроченими процентами в сумі 192 127,80 грн., та пені в сумі 696 458,78 грн., що підтверджується наданим банком розрахунком (а.с.8-11).
З метою вирішення питання про повернення відповідачем в добровільному порядку суми кредиту та нарахованих процентів, позивачем 19.04.2012р. на адресу відповідача ОСОБА_6 був направлений лист №12-88-0-2-1/113 з вимогою погашення заборгованості за договором, в якому відповідач також попереджався про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки та необхідність виселення ОСОБА_6 із членами його сім'ї (а.с.28). Вказаний лист відповідач ОСОБА_6 отримав 03.05.2012 року, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.29). Однак, зазначені вимоги відповідачем виконані не були, погашення зобов'язань за договором не здійснено.
Вимоги про виселення також направлялись позивачем на адресу відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_7.(а.с.30,32,34), та були отримані останніми 01.06.2012р., про що свідчать зворотні поштові повідомлення(а.с.31,33,35).
Суд належно оцінив викладені обставини та ті факти, що у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке (стягнення) здійснюється на підставі рішення суду; звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх осіб, які проживають в ньому, та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги щодо припинення дії договору іпотеки від 09.10.2006 року в період з 09.07.2007р. по 17.03.2010р. у зв'язку із розірванням кредитного договору, виконання якого забезпечено зазначеним договором іпотеки, - не можуть бути прийняті до уваги колегією, оскільки є неспроможними.
Так, розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.
На момент ухвалення оскаржуваного рішення кредитний договір та договір іпотеки були дійсними.
Пунктом 2.1.1 договору іпотеки передбачено, що ОСОБА_6 гарантує, що предмет іпотеки знаходиться у його власності до моменту укладення договору іпотеки нікому не відчужений, під арештом, а також заставою, в тому числі податковою, не перебуває, як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб не внесений, судового спору щодо нього немає, прав щодо нього третіх осіб (за договором найму, оренди тощо) як в межах України та і за її межами немає.
Пунктом 2.1.6 вказаного договору визначено, що іпотекодавець, тобто ОСОБА_6, гарантує, що права власності або користування малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей відносно предмету іпотеки відсутні.
Згідно ч.2 п.44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 30.03.2012р. №5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" - будь які, дії вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки, в тому числі і реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Таким чином, реєстрація малолітніх дітей у будинку по АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки не може бути перешкодою для реалізації позивачем свого права на звернення стягнення на житловий будинок та виселення відповідачів.
Доводи апелянта про те, що суд не визначив та не вказав ціну предмета іпотеки та порядок реалізації останнього, чим порушив вимоги ст.39 Закону України „Про іпотеку", не засновані на положеннях зазначеного закону, оскільки згідно п.42 вищезазначеної постанови - резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України „Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатися: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
З резолютивної частини оскаржуваного рішення вбачається, що останнє відповідає вимогам зазначеного закону.
Доводи апелянтів про неналежне підтвердження факту направлення відповідачам письмових попереджень щодо виселення, спростовуються матеріалами справи, які містять належним чином завірені копії цих письмових вимог, а також докази їх отримання відповідачами.
Рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 303-315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 06 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Головуючий /підпис/ А.А.Андрейченко
Судді /підпис/ В.В.Саліхов
/підпис/ М.В.Моцний
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного
суду м.Севастополя А.А. Андрейченко