УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 6/123/155/2013Головуючий суду першої інстанції:Козленко В.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.

"23" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіБондарева Р.В.

СуддівМ’ясоєдової Т.М. Курської А.Г.

При секретаріГаліч Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за поданням державного виконавця Залізничного Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції в АР Крим про тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року подання державного виконавця Залізничного ВДВС Сімферопольського МУЮ задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_6 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання ним своїх зобов'язань за рішенням суду.

Не погодившись із вказаною ухвалою ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, посилаючись на те, що ухвала постановлена незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема зазначає, що державним виконавцем не доведено факту ухилення ним від зобов'язань за рішенням суду. Крім того, суд першої інстанції у резолютивній частині ухвали не зазначив на який строк його обмежено у праві виїзду за межі України та не зазначено до виконання якого судового рішення буде діяти тимчасове обмеження.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6, державного виконавця, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від виконання своїх зобов'язань, покладених на нього судовими рішеннями про стягнення з нього на користь різних осіб грошових сум, а тому є підстави для тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками на таких підставах.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічно право закріплено у частині 1 статті 313 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань (пункт 5 частини 1).

Питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби (стаття 377-1 ЦПК України).

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням (пункт 18 частини 3 статті 11 цього Закону).

Як вбачається з матеріалів справи на примусовому виконанні Залізничного Відділу державної виконавчої служби СМУЮ в АР Крим знаходиться зведене виконавче провадження по виконанню виконавчих листів: № 2-2995/2011, виданий 27.07.2012 року Залізничним районним судом м. Сімферополя про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Страхова компанія «Країна» заборгованості у розмірі 23719,95 грн.; № 2-650/2009, виданий 02.02.2010 року Якимівським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 заборгованості у розмірі 14189,19 грн.; № 6-8/2009, виданий 28.01.2009 р. Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_6 на користь АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» заборгованості у розмірі 71936,32 грн.

Звертаючись до суду з вказаним поданням, державний виконавець посилався на те, що боржник ухиляється від виконання судових рішень.

За загальним правилом ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, це будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Відповідно до положення частини 2 ст. 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що ОСОБА_6 має декілька невиконаних зобов'язань за судовими рішеннями, які не виконані навіть частково.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 пояснив, що він не має майна, заробітку, ніде не працює, а тому не може виконати зазначені зобов'язання.

Державний виконавець Зейтуллаєв А.Е. пояснив, що ОСОБА_6 він бачить лише у друге, застосовані заходи щодо виконанні судових рішень відносно боржника не призвели до позитивних наслідків, будь-які дії, направлені на виконання рішень судів, ОСОБА_6 не робить, жодної суми не сплатив.

Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Частиною 2 цієї статті визначено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

З оглянутого зведеного виконавчого провадження убачається, що державний виконавець вживав необхідних дій, направлених на виконання судових рішень, однак майна, доходів боржника не встановлено. Будь-яких добровільних дій на виконання рішень судів ОСОБА_6 не робив. Доказів про те, що він працевлаштувався або звертався до центру зайнятості, тобто вживав заходів для повернення боргів, суду апеляційної інстанції ОСОБА_6 не надав.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були підстави для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Доводи ОСОБА_6 про те, що він може працевлаштуватися за межами України, колегія суддів до уваги не бере, оскільки вони нічим не підтверджені. Крім того, ОСОБА_6 не вживав зазначених заходів і на території України протягом тривалого часу.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в тій частині, що в ухвалі суду не вказано строк, на який ОСОБА_6 обмежено у праві виїзду, оскільки це обмеження буде діяти до виконання всіх рішень, які знаходяться на виконанні державного виконавця у зведеному провадженні, а встановлення терміну, з якого зобов'язання будуть вважатися виконаними, належить до повноважень державного виконавця.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Ухвалу Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: