РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 121/1605/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Берещанський Ю.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.
РІШЕННЯ
"30" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В.
СуддівЧистякової Т.І. М’ясоєдової Т.М.
При секретаріГаліч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 травня 2013 року,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 05 травня 2010 року він передав позивачці в борг 655000 грн., про що остання написала розписку. Відповідачка у встановлений строк 31 грудня 2012 року гроші не повернула, у зв'язку з чим просив суд стягнути з ОСОБА_7 суму боргу у розмірі 655000 грн. та понесені судові витрати.
У березні 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання договору позики від 05 травня 2010 року недійсним, посилаючись на те, що грошові кошти, вказані у розписці, вона від ОСОБА_6 не отримувала, договір позики укладений нею в результаті введення її в оману.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано договір позики від 05.05.2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, недійсним. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись із зазначеним рішенням представник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції в порушення норм матеріального права визнав позику безгрошовою лише на підставі показань свідків. Крім того зазначає, що суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не мають відношення до спірних правовідносин.
В запереченнях на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_7 просить її відхилити як безпідставну.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та його представник не надали доказів, які б свідчили про наявність правовідносин фінансового характеру між позивачем та ОСОБА_7 Крім того, не знайшов свого підтвердження факт передачі грошових коштів ОСОБА_6 відповідачці. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений договір позики від 05.05.2010 року не відповідає положенням ч. 1 ст. 203, ч.3, ст. 6, ч. 1,2 ст. 13 ЦК України, тому підлягає визнанню недійсним.
Проте з такими висновками погодитися не можна на таких підставах.
Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За положеннями ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, судам необхідно виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
В матеріалах справи є фотокопія розписки без дати про те, що 05.05.2010 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_6 в борг 655000 грн. строком повернення до 31.12.2012 року. З копії розписки убачається, що вона написана ОСОБА_7, оскільки попередня розписка була втрачена.
При апеляційному перегляді справи у судовому засіданні 25.09.2013 р. ОСОБА_7 пояснила, що грошові кошти у розмірі 655000 грн. вона від позивача не отримувала, а розписку написала на прохання свого сина, який мав фінансові взаємовідносини з ОСОБА_6 і заборгував останньому певну суму. Нотаріально посвідчений договір безпроцентної позики від 02.04.2012 р. про отримання від ОСОБА_6 534000 грн. в строк до 30.12.2013 р. також підписаний нею, однак на той час її син вже мав менший борг у зазначеному розмірі від боргу на 655000 грн., тому вона його підписала. ОСОБА_6 в свою чергу не повернув їй першу розписку на 655000 грн., а звернувся до неї з зазначеним позовом.
З метою повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи судом апеляційної інстанції неодноразово викликався до суду позивач ОСОБА_6, однак будь-яких пояснень не надав, до суду не з'явився. В судовому засіданні на 25.09.2013 р. представник позивача пояснила, що ОСОБА_6 з'явиться у наступне засідання та надасть суду оригінал розписки на 655000 грн. Належним чином ОСОБА_6 був повідомлений про наступне судове засідання на 16.10.2013 р., відповідно до відомостей канцелярії суду зареєструвався, однак залишив будівлю апеляційного суду без поважних причин. З будь-якою заявою з викладенням мотивів залишення будівлі суду не звернувся. Повторно ОСОБА_6 та його представник повідомлялися про необхідність явки до суду на 30.10.2013 р. із зобов'язанням надати оригінал спірної розписки (а. с. 92-94), однак до суду не з'явилися, про причини також не повідомили.
Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частина 1 статті 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільну справу на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи викладене, а також відсутність процесуальних строків для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе її розглянути на підставі доказів, які є у справі.
За частиною 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 64 цього Кодексу письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
За змістом частини 2 цієї статті письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
Враховуючи, що оригінал розписки та пояснень по суті позову позивач суду апеляційної інстанції не надав, тобто не довів належними доказами наявність на час спору позикових зобов'язань ОСОБА_7, оскільки зазначена розписка могла бути знищена позикодавцем відповідно до ст. 545 ЦК України при укладенні іншого нотаріально посвідченого договору позики від 02.04.2012 р., колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 задоволенню не підлягають саме з цих підстав.
Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з інших підстав.
Не можна погодитися також з рішенням суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_7, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У разі укладання договору позики на позичальника покладається зобов'язання повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором, при цьому позичальнику надається право оспорити договір позики у зв'язку з тим, що кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, як зазначено у ч. 1 ст. 1049 ЦК та ч. 1 ст. 1051 ЦК України.
Однак, за правилом ст. 1051 ЦК України при оспорюванні позичальником договору позики з підстави, що гроші не були ним одержані від позикодавця, якщо договір позики укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були отримані позичальником.
За змістом п. 12 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показаннями свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускається як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч. 2 ст. 937 ЦК, ч. 3 ст. 949 ЦК.
Вирішуючи спір та вважаючи доведеними вимоги ОСОБА_7, судом взято до уваги показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, з пояснень яких встановлено непередавання грошових коштів за договором позики, однак суд не звернув уваги на те, що в даному випадку не допускається показання свідків як засіб доказування факту вчинення правочину.
Іншими засобами доказування факт безгрошовості договору позики не доведено.
Таким чином, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_7, суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, а тому рішення в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування судового рішення і ухвалення нового є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 травня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики та зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: